Постанова
Іменем України
10 квітня 2018 року
м. Київ
провадження № 22-ц/796/2899/2018
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаряСинявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва
в складі судді Савлук Т.В.
від 09 січня 2018 року
у справі № 755/15184/17-ц Дніпровського районного суду м. Києва
за скаргою ОСОБА_1
на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондарчук Юлії Миколаївни,
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»,
05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києва (далі - Дніпровський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві) БондарчукЮ.М. та просила визнати неправомірними постанову про відкриття виконавчого провадження № 54238398 від 06 липня 2017 року та дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бондарчук Ю.М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.07.2017; визнати неправомірними постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21 липня 2017 року та дії державного виконавця Бондарчук Ю.М. щодо винесення даної постанови.
Крім цього, ОСОБА_1 також просила зупинити стягнення у виконавчому провадженні № 54238398 Дніпровським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, яке здійснюється на підставі виконавчого документу - судового наказу № 755/2217/16-ц від 04.02.2016, виданого Дніпровським районним судом м. Києва та зобов'язати державного виконавця усунути допущені порушення та поновити порушені права боржника шляхом повернення усіх незаконно стягнутих коштів на картковий рахунок ОСОБА_1
Скаргу обґрунтовувала тим, що стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-Реконструкція») звернувся до Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 04.02.2016 з пропущенням строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Вважала, що оскільки судовий наказ від 04.02.2016 набрав чинності 09.03.2016, то строк пред'явлення до виконання становить 1 рік. Однак із заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач звернувся в червні 2017 року, тобто з пропущенням строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Крім цього, зазначала, що судовий наказ № 755/2217/16-ц, виданий Дніпровським районним судом м. Києва, не відповідає вимогам, встановленим в ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Оскільки стягувач звернувся до виконавчої служби з пропущенням строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання, а сам виконавчий документ не відповідає вимогам Закону, вважала, що державний виконавець в порушення вимог чинного законодавства не повернула стягувачу судовий наказ без прийняття до виконання, а тому дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження і постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а також самі постанови є неправомірними.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 січня 2018 року скаргу задоволено частково.
Визнано неправомірними постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 липня 2017 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21 липня 2017 року, які винесені державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бондарчук Ю.М., щодо примусового виконання судового наказу № 755/2217/16-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 04.02.2016, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Рекострукція» боргу на загальну суму 10 053,08 грн.
В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду в частині щодо відмови в задоволенні вимог про зупинення стягнення у виконавчому провадженні та зобов'язання державного виконавця усунути допущені порушення та поновити порушені права боржника шляхом повернення усіх незаконно стягнутих коштів з боржника, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказала, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення скарги.
Вказувала, що суд першої інстанції, відмовляючи в частині вимог про усунення державним виконавцем допущених порушень та поновлення прав шляхом повернення всіх стягнутих коштів, безпідставно вимагав доказів від скаржника щодо вжиття заходів державним виконавцем по відновленню порушеного права скаржника, оскільки визнання судом оскаржуваних постанов державного виконавця неправомірними є достатнім доказом того, що державним виконавцем допущено порушення прав боржника щодо незаконного стягнення з неї коштів.
Розглядаючи скаргу суд не врахував, що спосіб захисту порушеного права заявника, відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, передбачає обов'язок суду зобов'язати державного виконавця усунути порушення (поновити порушено право заявника) разом з визнанням судом оскаржуваних рішень неправомірними.
Зазначила, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, відмовивши заявнику у вимозі щодо зобов'язання державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом повернення заявнику незаконно стягнутих коштів, зазначивши, що такі вимоги відносяться до компетенції державного виконавця. Однак, суд не взяв до уваги, що положеннями ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено віднесення до компетенції державного виконавця повернення незаконно стягнутих коштів.
Вважала, що заявлені нею вимоги в скарзі про зобов'язання повернення незаконно стягнутих коштів, суд, керуючись положеннями ст. 16 ЦК України, повинен був розглянути як позов.
Крім цього, як на підставу скасування ухвали суду в оскаржуваній частині посилалася на те, що суд першої інстанції незаконно не задовольнив вимогу про зупинення стягнення суб'єктом оскарження з боржника коштів у виконавчому провадженні № 54238398, допустивши незаконне стягнення коштів більше ніж за чотири місяці, що є грубим порушенням судом завдання цивільного судочинства щодо своєчасного вирішення цивільної справи.
Суд першої інстанції також в порушення ч. 1 ст. 450 ЦПК України не розглянув скаргу у десятиденний строк та безпідставно керувався положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2010 № 512/5.
За наведених обставин просила задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, та зобов'язати державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бондарчук Ю.М. усунути допущені порушення, поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом повернення усіх незаконно стягнутих коштів на картковий рахунок заявника.
Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
Інші учасники справи своїх відзивів на апеляційну скаргу не подали.
ОСОБА_1, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.
Стягувач - ТОВ «Євро-Реконструкція» та Дніпровський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва видано судовий наказ № 755/2217/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованості з постачання гарячої води та централізованого опалення в сумі 7 638,02 грн., інфляційних втрат на суму 1 542,33 грн., 3% річних в сумі 183,73 грн., а всього стягнуто заборгованість на загальну суму 9 364,08 грн., та 689,00 грн. судового збору. Судовий наказ набрав законної сили 09 березня 2016 року.
20 січня 2017 року судовий наказ Дніпровським районним судом м. Києва видано стягувачу.
На час видачі сягувачу судового наказу набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, а Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року втратив чинність (крім статті 4).
Статтею 22 минулої редакції Закону України «Про виконавче провадження», встановлювався річний строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання.
05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення».
Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи пред'являються до примусового виконання протягом трьох років.
Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження»: строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, виданих до 05.10.2016 р. збільшено і тепер вони пред'являються в строки встановлені цим законом, тобто впродовж 3 років.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Цивільного Кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 року по справі № 3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 05.04.2001 року по справі № 3-рп/2001, встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
А отже, за пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.
Таким чином, поширення дії норм Закону на правовідносини щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 05.10.2016, а саме на час набуття Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII чинності, строк пред'явлення судового наказу до виконання не сплив.
Оскільки судовий наказ видано стягувачу 20 січня 2017 року, то строк його пред'явлення до виконання становить три роки.
27 червня 2017 року стягувач - ТОВ «Євро-Реконструкція» звернувся до Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу № 755/2217/16-ц від 04.02.2016.
06 липня 2017 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бондарчук Ю.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54238398 з примусового виконання судового наказу № 755/2217/16-ц від 04.02.2016.
21 липня 2017 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бондарчук Ю.М. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в межах виконавчого провадження № 54238398.
Постановляючи ухвалу в частині задоволення вимог скарги про визнання неправомірними постанов від 06.07.2017 та від 21.07.2017, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні даних постанов державний виконавець Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві діяв в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвала суду в частині задоволення вимог скарги не оскаржувалася ані стягувачем, ані державним виконавцем.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказувала на те, що оскаржує ухвалу суду в частині вимог, в задоволенні яких відмовлено, а саме в частині зупинення стягнення з неї коштів на підставі судового наказу № 755/2217/16-ц від 04.02.2017 та зобов'язання державного виконавця усунути порушення та поновити порушені права заявника шляхом повернення всіх незаконно стягнутих коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає дану справу та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні вимог скарги про зупинення стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі судового наказу № 755/2217/16-ц від 04.02.2017 та зобов'язання державного виконавця усунути порушення та поновити порушені права заявника шляхом повернення всіх незаконно стягнутих коштів на картковий рахунок заявника, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення скарги в цій частині.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення скарги в цій частині, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги щодо зобов'язання державного виконавця усунути допущені порушення та поновити порушені права заявника шляхом повернення всіх незаконно стягнутих коштів із заявника на картковий рахунок не підлягають вирішенню під час розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця, так як вирішення таких вимог під час розгляду скарги не врегульовано Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Вимоги щодо зобов'язання державного виконавця скасувати, винесені ним постанови, ОСОБА_1 не заявляла, а у відповідності до нового цивільного процесуального законодавства суд не наділений повноваженнями щодо скасування постанови державного виконавця.
З огляду на викладене, зазначення судом в оскаржуваній ухвалі про те, що такі вимоги відносяться до компетенції державного виконавця (відділу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець), є правомірним та відповідає вимогам закону.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вимоги про зобов'язання повернення всіх незаконно стягнутих коштів, є позовними і заявлені з підстав, передбачених ст. 16 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, а не з позовом
Доводи апеляційної скарги, що в порушення ст. 450 ЦПК України суд не розглянув скаргу в десятиденний строк, не є підставою для скасування ухвали суду, оскільки таке порушення судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи, а в силу вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно керувався положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2010 № 512/5 не заслуговують на увагу судової колегії, оскільки у відповідності до ст. 1 Інструкції вона розроблена відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон) інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
За обставин, коли суд розглядав скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними рішень державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду, застосування судом першої інстанції положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2010 № 512/5 є правомірним.
Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ці доводи не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, ухвалу, в частині, що оскаржується, постановлено судом першої інстанції з додержанням вимог закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови скаледно 11 квітня 2018 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді Л.Д. Махлай
В.А.Кравець