Іменем України
10 квітня 2018 року
Київ
справа №681/1033/17
адміністративне провадження №К/9901/18509/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Матохнюка Д.Б., Сапальової Т.В., Боровицького О.А. від 16.11.2017 у справі №681/1033/17 за позовом ОСОБА_2 до Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання протиправними дій щодо відмови в переведенні та призначенні пенсії відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу" та зобов'язання відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ на підставі довідок, виданих управління праці та соціального захисту населення Полонської районної адміністрації з 18.07.2017 року.
Постановою Полонського районного суду Хмельницької області від 16.08.2017 позов задоволено. Визнано протиправною відмову Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення ОСОБА_2 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.
Зобов'язано Шепетівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити та виплачувати з 18 липня 2017 року пенсію державного службовця ОСОБА_2 відповідно до ч.7 ст.37 закону України від 16 грудня 1993 року № 3723 «Про державну службу» в розмірі 60 відсотків від заробітку, згідно довідок №№ 47/09-09-1435/2017 та 47/09-09-1436/2017 від 18 липня 2017 року до яких включені всі види оплати праці, з яких сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням виплачених сум пенсії.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні адміністративного позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що 10 липня 2017 року її звільнено з посади головного спеціаліста сектору матеріально-побутового обслуговування ветеранів війни та інвалідів управління праці та соціального захисту населення Полонської районної адміністрації. 18 липня 2017 року позивач письмово звернулась до УПФУ з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до ст.37 Закону України «Про державну службу» в редакції від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ. Проте відповідачем безпідставно відмовлено. Позивач вважає, що має право на таке призначення пенсії, а отримана відмова є такою, що звужує її права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що 9 листопада 2006 року позивачу призначено пенсію по інвалідності 3-ї групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після призначення пенсії вона продовжувала працювати.
16 грудня 2015 року позивачу призначено пенсію по інвалідності 2-ї групи згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розпорядженням №86/2017-р від 10 липня 2017 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста сектору матеріально-побутового обслуговування ветеранів війни та інвалідів управління праці та соціального захисту населення Полонської районної адміністрації.
18 липня 2017 року позивач звернулась до Управління з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до ст.37 Закону України «Про державну службу» в редакції від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та подала довідку про заробітну плату держслужбовця станом на 11.07.2017 року.
Листом Шепетівського ОУПФУ №4703/04 від 21 липня 2017 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії із урахуванням зазначеної довідки та повідомлено про відсутність підстав для задоволення заяви в зв'язку з тим, що Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 року втратив чинність, починаючи з 01.05.2016 року, і відповідно пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаним законом, не призначаються та раніше призначені не перераховуються. Нормами ж Закону України "Про державну службу", який набрав чинності з 01.05.2016 року, проведення перерахунку пенсій не передбачено.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач звернулася до Шепетівського ОУПФУ з заявою про переведення її з одного виду пенсії на інший, на момент чинності Закону № 889-VIII, то у відповідача не було підстав для призначення пенсії, відповідно до Закону №3723-ХІІ, який втратив чинність.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення цього спору слід встановити, чи поширюється визначене п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону право осіб на призначення пенсії на правовідносини, що виникають при переведенні пенсіонерів з одного виду пенсії на інший.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому зазначений вік визначається ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Новим Законом) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" № 889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта. Отже, пенсійний вік позивача, згідно ст. 26 Закону № 1058 становить 60 років.
Таким чином, ОСОБА_2, хоча і мала станом на 01.05.2016 достатній стаж державної служби, не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла пенсійного віку.
Позивач вважає, що з прийняттям Закону № 889 її права було звужено, і на обґрунтування порушення своїх прав посилається також на положення ст. 22 Конституції України, за яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 (п. 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 (п. 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі за заявою Великоди проти України № 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
Отже, у зв'язку з втратою чинності нормою, яка передбачала право осіб на призначення пенсії по інвалідності державного службовця, не відбулося звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так само і відсутній факт скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
Судді Верховного Суду