Іменем України
05 квітня 2018 року
Київ
справа №826/14428/17
адміністративне провадження №К/9901/25334/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів - Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альміра»
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гадячсир»,
третя особа на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3
про визнання протиправною постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альміра» (далі - ТОВ «Альміра») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (далі - ТОВ «Гадячсир») про визнання протиправною постанови та зобов'язання вчинити певні дії.
Разом із позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржених рішень та заборони державному виконавцю до закінчення розгляду справи вчиняти будь-які дії, направлені на стягнення із ТОВ «Гадячсир» суми боргу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року клопотання позивача про вжиття заходів по забезпеченню адміністративного позову - задоволено частково
- заборонено державним виконавцям Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчиняти будь-які виконавчі дії щодо боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (код ЄДРПОУ 33460268) за виконавчим провадженням ВП № 54937258, у тому числі, але не виключно, приймати постанови про арешт коштів, майна боржника та направляти їх будь-яким банківським установам, третім особам чи виконувати їх в інший спосіб, направляти вимоги до будь-яких банківських установ про списання коштів боржника, стягувати грошові кошти, звертати стягнення на майно боржника, а також вчиняти будь-які інші дії, направлені на примусове виконання наказу Господарського суду Полтавської області № 917/1400/16 від 03 жовтня 2017 року щодо примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року у справі № 917/1400/16;
- роз'яснено, що дана ухвала діє до вирішення адміністративної справи №826/11428/17 по суті та набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з касаційною скаргою до Суду, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Альміра» про забезпечення адміністративного позову.
Свою скаргу відповідач мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заяви та рішення попередніх інстанцій, Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - без змін, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України (що діяв на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, далі - КАС України) суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому частиною першою статті 117 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Виходячи з системного аналізу вищезазначеної статті, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" (далі - Постанова пленуму) зазначено, що суд, при розгляді заяв про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Відповідно до пункту 17 Постанови пленуму в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Так, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Альміра» є засновником (учасником) ТОВ «Гадячсир», розмір внеску до статутного фонду: 362 500, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року у справі №917/1400/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ідентифікаційний код 00039019, 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) до ТОВ «Гадячсир» (ідентифікаційний код 33460268, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька 47) про стягнення кредитних коштів в сумі 15 917 447, 81 доларів США - задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року у справі №917/1400/16 рішення Господарського суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
ТОВ «Гадячсир» було подано касаційну скаргу на рішення судів першої та другої інстанцій, проте станом на дату звернення до суду із даним позовом, справу №917/1400/16 не призначено до розгляду.
03 жовтня 2017 року Господарським судом Полтавської області видано наказ №917/1400/16 в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (що діяв на момент оскаржуваного рішення. далі - ГПК України).
Державним виконавцем було винесено оскаржувані постанови від 18 жовтня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП №54937258 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області №917/1400/16 від 03 жовтня 2017 року, а також про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника та на все нерухоме майно, що належить ТОВ «Гадячсир».
23 жовтня 2017 року на адресу позивача надійшов лист від третьої особи вих. № 158, з якого ТОВ «Альміра» дізналось про винесення державним виконавцем оскаржуваних рішень.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.
Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 24 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Положеннями частини першої статті 26 Закону визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону..
Згідно частини сьомої статті 26 Закону, у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Так, у виконавчому провадженні ВП №54937258 від 18 жовтня 2017 року з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області № 917/1400/16 від 03 жовтня 2017 року боржником виступає ТОВ «Гадячсир», місцезнаходження якого є 37300, Полтавська область, місто Гадяч, вулиця Будська, будинок 47.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявна довідка третьої особи вих. №156 від 23 жовтня 2017 року, в якій зазначено, що станом на 18 жовтня 2017 року у товариства відсутнє будь-яке майно, що знаходиться чи зареєстроване на адміністративній території міста Києва чи Київської області.
З наведеного судами попередньої інстанції встановлено, що виконавчі дії повинні бути проведені за місцем розташування ТОВ «Гадячсир», яким не є місто Київ.
При цьому, відповідність дій відповідача вимогам чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, а також правомірність (неправомірність) оскаржуваного рішення, буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи по суті. У разі встановлення протиправності оскаржуваних дій і рішення відповідача та задоволення позовних вимог, захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.
Небезпека запобігання шкоди правам та інтересам позивача обумовлюється економічною шкодою, завданою ТОВ «Альміра», як засновнику (учаснику) третьої особи, внаслідок винесення оскаржуваних рішень, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Гадячсир» було позбавлено можливості ведення господарської діяльності, а саме проведення розрахунку з постачальника сировини, перевізниками продукції та іншими контрагентами, що постачають товари та надають послуги товариству.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 листопада 2017 року задоволено клопотання ТОВ «Гадячсир» та зупинено виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року у справі 917/1400/16 до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а отже суд касаційної інстанції також дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Враховуючи наведене, Суд робить висновок, про те, що судами першої та апеляційної інстанцій, правильно встановлено, що позивачем були надані належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
За таких обставин, Суд робить висновок, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2017 року про забезпечення позову - без змін.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі №826/14428/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М.Бевзенко
Судді Н.А.Данилевич
В.М.Шарапа