Справа № 445/1476/17 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський О.М.
Провадження № 22-ц/783/7285/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:59
26 березня 2018 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цапа П.М.,
за участю: апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог предмет спору Служба у справах дітей Золочівської районної державної адміністрації Львівської області про визначення способу участі у вихованні внучки ,
у вересні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні онуки ОСОБА_8 та усунення перешкод у спілкуванні з останньою.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що являються дідом та бабою неповнолітньої онуки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Їх син ОСОБА_9 та відповідно батько неповнолітньої ОСОБА_8 постійно проживає за межами території України, онука проживає разом із своєю матір'ю ОСОБА_2 в м. Золочеві Львівської області. Вони бажають приймати участь у вихованні та спілкуванні із ОСОБА_8, однак відповідач чинить цьому перешкоди, під різними надуманими приводами не надає їм можливості безперешкодно бачитись з онукою. Просять визначити способи їх участі у вихованні онуки, як спілкування та спільний відпочинок два рази в місяць, протягом вихідних днів підряд - суботи та неділі, з 18.00 год. п'ятниці по 21.00 год. неділі з відвідуванням їх місця проживання, а також зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод в спілкуванні та спільному відпочинку з онукою ОСОБА_8
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Визначено ОСОБА_4 та ОСОБА_7 спосіб участі у вихованні онуки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом надання їм можливості безперешкодно бачитись, спілкуватись та спільно проводити час з онукою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, без присутності її матері ОСОБА_2 чи будь-якої іншої особи, кожної першої суботи календарного місяця в період з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин та кожної третьої неділі календарного місяця в період з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, поза межами місця постійного проживання неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у спілкуванні та спільному проведенні часу з онукою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 640,00 (шістсот сорок) гривень витрат по сплаті судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 640,00 (шістсот сорок) гривень витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права та є незаконним. Зокрема покликається на те, що приймаючи рішення, суд не надав належної оцінки показам самого відповідача, зокрема щодо того, що вона не заперечує проти участі позивачів у вихованні її доньки (їх онуки). Єдиною умовою такого спілкування є те, що такі зустрічі мають погоджуватись завчасно та проходити за присутності матері. З цього приводу суд обмежився лише загальним посиланням, що така позиція відповідача не підтверджена належними доказом. Також вважає, що судом не було враховано, вимог ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Окрім того зазначає, що суд не врахував того, що відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, а відтак просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, позивача ОСОБА_7 та її представника(адвоката) ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Скориставшись своїм правом ОСОБА_4 та ОСОБА_7 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні онуки ОСОБА_8 та усунення перешкод у спілкуванні з останньою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення відповідає вказаним вимогам закону.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення позивачів права щодо її участі у спілкуванні та вихованні малолітньої онуки може позбавити останню родинних зв'язків з бабцею і дідом, любові та турботи з боку останніх, що суперечить нормам законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначено Сімейним кодексом України (далі - СК України).
Відповідно до частини 2 статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Згідно з частиною 8 статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до частин 9 та 10 статті 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно ч. 3 ст. 291 ЦК України, фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.
Відповідно до вимог ст. 257 Сімейного кодексу України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
У відповідності до ст. 263 Сімейного кодексу України, спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.
У статті 159 СК України зазначено, що суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час спілкування, вік дитини. Стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Це право дитини включає, крім виховання батьками, право на спілкування з іншими членами сім'ї: дідом, бабою, іншими родичами.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ст. ст. 6, 27 названої Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини; визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Законодавством також встановлено обов'язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина, не чинити перешкоди у здійсненні бабою та дідом своїх прав щодо виховання онуків та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення в судовому порядку.
Судом встановлено і вбачається із копії дубліката свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, а її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_12.
Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 являються дідом та бабою неповнолітньої онуки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Їх син ОСОБА_9 та відповідно батько неповнолітньої ОСОБА_8 постійно проживає за межами території України, а онука проживає разом із своєю матір'ю ОСОБА_2 в м. Золочеві Львівської області.
Також судом встановлено, що протягом часу відсутності батька неповнолітньої ОСОБА_8 позивачі мали можливість бачитись із онукою, такі побачення відбувались в присутності ОСОБА_2, за місцем проживання дитини. Лише одного разу позивач ОСОБА_7 мала можливість спілкуватись із онукою без присутності відповідача за місцем свого проживання. Щодо решти побачень сторони надали суперечливі пояснення, зокрема, позивачі вказали, що такі побачення хоч і мали місце, однак обмежувались відповідачем у часі, здебільшого відбувались у коридорі за місцем проживання дитини, позивачі не мали можливості поспілкуватись із онукою, погратись із нею, відвідати з дитиною різні культурні чи освітні заходи, брати належну участь у проведенні її дозвілля. Натомість, відповідач у своїх поясненнях ствердила, що жодних перешкод у спілкуванні із дитиною не створює та створювати не має наміру, при першій можливості та бажанні позивачів надає їм час для побачень із дитиною. Не заперечила, що усі зустрічі відбувались лише у її присутності та за місцем проживання дитини. Не бажає, щоб спілкування позивачів із донькою відбувалось у її відсутності.
Вказані обставини сторони підтвердили і в суді апеляційної інстанції.
Чинним законодавством України, з однієї сторони, закріплено право позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7, як баби та діда, на спілкування зі своєю онукою та право брати участь у її вихованні, а з другої сторони передбачено обов'язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина не чинити перешкоди у здійсненні бабою чи дідом прав щодо виховання внуків та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення у судовому порядку.
У відповідності до ч.1ст.4 ЦПК України, позивачі звернулись в суд за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Третя частина вказаної статті передбачає недійсність відмови від права на звернення до суду.
Законодавством передбачено право особи, а не її обов'язок на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування, а тому доводи апелянта та її представника про безпідставність позову з огляду на те, що позивачі попередньо до органу опіки і піклування для вирішення спору не звертались, є безпідставними.
Не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта щодо не чинення нею перешкод позивачам, оскільки як вбачається із матеріалів справи, остання позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не визнала, домовленості між сторонами з питання участі діда та баби у вихованні онуки ОСОБА_8 не досягнуто, хоча як вбачається із матеріалів справи, судом надавалась можливість сторонам вирішити спір у позасудовому порядку.
В матеріалах справи відсутні докази неможливості реалізації позивачами їх права, передбаченого ст. 257 СК України, як і доказів того, що позивачі, спілкуючись з онукою, діють всупереч її інтересам.
Врахувавши, що неповнолітня ОСОБА_8 досягла десятирічного віку, жодними розладами чи вадами розвитку не страждає, особливого догляду зі сторони матері чи інших осіб не потребує, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо підставності позовних вимог.
Відтак, вирішуючи даний спір, суд прийшов до вірного висновку, що баба та дідо, як з боку батька, так і з боку матері є родичами дитини, а батьки, з якими проживають діти, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, своїх прав щодо виховання онуків, та мають здійснювати свої батьківські права та виконувати батьківські обов'язки на ґрунті поваги до прав дитини та її людської гідності.
На думку колегії суддів, встановлений судом першої інстанції порядок спілкування є достатнім і відповідає принципу розумності, справедливості, збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному інтересу дитини, підтримці зв'язків з родичами.
Колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням дотримано розумного балансу на участь у вихованні дитини її дідом і бабцею, як членом її сім'ї, яким надано таке право - з дотриманням принципу максимально можливого урахування інтересів дитини, який закріплено СК України та Конвенцією про права дитини.
За вище наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно врахував особи позивачів, які мають можливість та бажання приймати активну участь у вихованні онуки, а також те, що таке спілкування не перешкоджатиме розвитку дівчинки, наявність між сторонами суперечок щодо участі позивачів у спілкуванні та вихованні дитини, дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
У той же час, у судовому засіданні встановлено та доведено, що відповідачем створюються перешкоди у спілкуванні діда і баби з онукою, у зв'язку із чим, з урахуванням віку дитини, її прихильності до сторін, враховуючи її психоемоційний стан, поведінку та емоційний стан позивачів, суд першої інстанції визначив порядок і спосіб участі позивачів у вихованні онучки відповідно до ст. ст. 257, 159 СК України та обґрунтовано задовольнив позов частково.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29.03.2018 року.
Головуючий : О.М. Ванівський
Судді: Р.П. Цяцяк
Н.О. Шеремета