Справа № 638/1630/15-ц
Провадження № 2/638/154/18
Іменем України
03 квітня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Семіряд І.В.,
при секретарі: Романовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Газетний комплекс «Інтернет-медіа» до ОСОБА_1 про визнання відомостей неправдивими, такими, що підривають ділову репутацію юридичної особи, про спростування інформації та про відшкодування моральної шкоди,
ПП Газетний комплекс «Інтернет медіа» звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати недостовірною та такою, що підриває ділову репутацію, наступну інформацію, оприлюднену та опубліковану 13.11.2014 відповідачем ОСОБА_1 в мережі Інтернет на Інтернет ресурсі «Fecebook» на власній Інтернет-сторінці (блозі). Зобов'язати відповідача не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати на сайті «Fecebook» в мережі Інтернет зазначену недостовірну інформацію, опубліковану 13.11.2014 шляхом розміщення наступного спростуваня : «Я, ОСОБА_1 повідомляю, що інформація, розміщена в моєму блозі 13.11.2014 року такого змісту: «Но зато на помощь российским лже пропагандистам всегда готовы прийти ряд украинских СМИ. В перехвате четко указано, что к освещению акции планируется привлечь телеканал «Интер», газета «Сегодня», газета «2000», Киевский телеграф», є неправдивою та підриває ділову репутацію газети «2000». Зобов'язати відповідача ОСОБА_2 відшкодувати суму моральної шкоди у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) гривень на користь ПП «Газетний комплекс «Інтернет-медіа». Зобов'язати відповідача відшкодувати на користь позивача суму судових витрат, суму судового збору 170 (сто сімдесят) гривень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.11.2014 ОСОБА_1 на Інтернет-ресурсі «Fecebook», було оприлюднено інформацію в якій була викладена неправдива принизлива інформація, яка підриває ділову репутацію всеукраїнського друкованого ЗМІ тижневика «2000», засновником якого є ПП «Газетний комплекс «Інтернет-Медіа».
Позивач зазначає, що газета «2000» завжди чітко висловлювала позицію цілісності, соборності держави, є проукраїнським російськомовним українським виданням. Розміщення необ'єктивних матеріалів суперечить засадам журналістської етики та основним засадам Закону України» Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а газета «2000» завжди дотримувався чинного законодавства та при розміщені матеріалів керувався лише принципами неупередженості та об'єктивності.
Також у наведених висловлюваннях вказується на причетність газети «2000» до протиправних дій, пов'язаних із незаконними оборудками, фінансовими махінаціями, протиправними діяннями. Така інформація створює негативне враження про газету «2000».
Крім того, позивач зазначає, що публікаціями недостовірних відомостей негативного характеру підприємству завдано моральної шкоди, яка оцінюється у розмірі 1 700 гривень.
Обґрунтовуючи розмір компенсації завдання моральної шкоди, позивач в позові зазначає, що тижневик «2000» є загальновідомим друкованим ЗМІ. Поширення негативних відомостей відповідачем про тижневик «2000», безумовно, має на меті завдання удару по діловій репутації останнього.
Представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судове засідання не зявився, в матеріалах справи (а.с. 177) міститься заява з проханням слухати справу за відсутністю представника позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
При таких обставинах, з урахуванням думки представника відповідача, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника позивача.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4А, який діє на підставі довіреності, проти задоволення позовних вимог заперечував та пояснив, що дійсно 13.11.2014 відповідачем на Інтернет-ресурсі «Fecebook», була оприлюднена інформація про те, що з агентурних повідомлень стало відомо про планування проросійського мітингу у м. Харкові та про те, що в повідомленні міститься інформація, що планується висвітлення даного мітингу рядом українських ЗМІ, зокрема і газетою «2000». Однак відповідач мав на меті попередити якомога більше людей про планування проведення такого мітингу, з метою його відвернення та запобігання негативним наслідкам. Відповідач не стверджував, що саме через газету «2000» буде висвітлено зазначені події, він наголошував на тому, що є інформація про наміри осіб звернутися з цього приводу до ЗМІ, в тому числі і до позивача. Відповідач не мав мети дискредитації позивача. Його судження є оціночним. Тому, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, так як інформація, яка була поширена відповідачем, не є недостовірною, а була отримана ним в ході виконання обов'язків радника МВС, також позивачем не доведено факту того, що дана інформація порушує особисті немайнові права юридичної особи.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 13.11.2015 ОСОБА_1, на Інтернет-ресурсі «Fecebook», було оприлюднено інформацію у змісті якої є вислови : «Но зато на помощь российским лже пропагандистам всегда готовы прийти ряд украинским СМИ. В перехвате четко указано, что к освещению акции планируется привлечь телеканал «Интер», газета «Сегодня», газета «2000», Киевский телеграф».
Станом на 13.11.2014 ОСОБА_1 був радником Міністра внутрішніх справ. Під час здійснення своєї діяльності відповідачу стала відома інформація про те, що у м. Харкові 18.11.2014 готується проросійський мітинг за адресою пр. Московський 199.
Враховуючи суспільно-політичну ситуацію в країні на той час, він вважав за необхідне попередити якомога більше людей про планування проведення такого мітингу, з метою його відвернення та запобігання негативним наслідкам.
Згідно вимог ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до вимог ст.ст. 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена на особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Згідно роз'яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв»язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Згідно ст.10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини» від 11.09.1997 кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Згідно ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Окрім того, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвеція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно з ч.1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Суд зазначає, що публікація повідомлення на сторінці відповідача на Інтернет-ресурсі «Fecebook», в даному випадку мала характер не розповсюдження відомостей, які були спрямовані на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, а мали за мету довести до широкого загалу наявність інформації, яка стала відома відповідачу у зв'язку з виконанням його службових обов'язків.
Виходячи із вище зазначеного, суд приходить до висновку, що відомості викладенні в інформації відповідача свідчать про те, що вони направлені не на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача, а мали за мету попередження якомога більше людей про планування проведення мітингу, з метою його відвернення та запобігання негативним наслідкам, а отже поширена відповідачем інформації не містить фактичних даних та є оціночним судженням відповідача.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що немає фактів, які б доводили, що опублікована відповідачем інформація мотивована цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Крім того, згідно ст.ст.23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У зв'язку з відмовою в позові про захист честі, гідності та ділової репутації позивачу, вимоги позову щодо стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають за відсутністю вини відповідача.
На підставі зазначеного, аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.77, 80, 81 ЦПК України, 23,28,34,68,94, 277, 1167 ЦК України, ст. 30, 47-1 Закону України «Про інформацію» суд,
В задоволенні позову Приватного підприємства «Газетний комплекс «Інтернет-медіа» до ОСОБА_1 про визнання відомостей неправдивими, такими, що підривають ділову репутацію юридичної особи, про спростування інформації та про відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачами.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Семіряд