Іменем України
03 квітня 2018 року
Київ
справа №802/811/17-а
адміністративне провадження №К/9901/34455/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шарапи В.М.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області
про визнання дій незаконними, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (головуючий суддя Совгира Д.І., судді Білоус О.В., Курко О.П.), -
У травні 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, відповідач), в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо повернення без виконання виконавчого листа, виданого 30 червня 2016 року на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року у справі № 127/2037/16-ц.
Позов мотивований тим, що Державною казначейською службою України у Вінницькій області повернуто виконавчий лист, який виданий 30 червня 2016 року у справі №127/2037/16-ц без виконання у зв'язку з тим, що у виконавчому листі відсутній ідентифікаційний номер стягувача. Позивач вважає, що дані обставини не є підставою для повернення виконавчого листа, оскільки, відповідач для покладених на нього завдань має право в установленому порядку: одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та посадових осіб, фізичних осіб-підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи та матеріали, необхідні для безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, стягнутої відповідним судовим рішенням.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 01 червня 2017 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо повернення без виконання позивачу виконавчого листа, виданого 30 червня 2016 року на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року у справі №127/2037/16-ц є протиправними.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу відповідача задовольнив, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у вказаній справі скасував.
Апеляційний суд прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Відмову в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції мотивував тим, що відсутні підстави для визнання дій відповідача протиправними, оскільки виконавчий лист у справі № 127/2037/16-ц від 30 червня 2016 року не містить будь-яких даних, які ідентифікують стягувача, що не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 березня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка 30 березня 2018 року призначена до розгляду в письмовому провадженні у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
У своїй касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року.
Касаційна скарга позивача вмотивована тим, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для повернення виконавчого листа без виконання.
Позивач наголошує в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Крім того, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив право позивача на справедливий та ефективний юридичний захист, що гарантовані ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції взагалі не прийняв до уваги суть правового обґрунтування її вимог до відповідача, чим порушив право позивача на справедливий суд та ефективний юридичний захист.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 6 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді касаційної інстанції) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Принцип верховенства права є універсальною вимогою, насамперед до держави, що у зв'язку з цим має братися до уваги її представниками як під час правотворчої, так і під час правозастосовчої діяльності.
Згідно частини другої статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вислів «законами України» необхідно розуміти у широкому сенсі, тобто як систему усіх існуючих юридичних актів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Вінницького міського суду від 28 квітня 2016 року у справі №127/2037/16-ц стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
На виконання вказаного рішення Вінницький міський суд Вінницької області видав виконавчий лист від 30 червня 2016 року 127/2037/16-ц, стягувачем у якому зазначено ОСОБА_2
11 червня 2016 року позивач звернулася до ГУ ДКСУ у Вінницькій області із заявою про виконання зазначеного виконавчого листа, вказавши у заяві реквізити банківського рахунка, на який необхідно перерахувати кошти.
Листом за № 12-13/934-3992 від 12 липня 2016 року відповідач повідомив ОСОБА_2 про повернення виконавчого листа, оскільки, останній не містить ні індивідуального ідентифікаційного номеру, ні номеру і серії паспорта, ні будь-яких інших даних, які ідентифікують стягувача.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, як суб'єкт владних повноважень, уповноважений на виконання рішень судів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком № 845.
Відповідно до п. 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п.6 Порядку.
Пунктом 6 Порядку №845 визначено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Відповідно до пп. 3 п. 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію.
Крім того, пп.1 п.6 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15 квітня 2015 року №215, визначено, що Казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку: одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежне від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Тобто, не зазначення індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача у рішенні суду, судовому наказі не може перешкоджати органу Казначейства самостійно звернутися до відповідного контролюючого органу із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) стягувача.
Крім того, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти ефективно, забезпечувати суб'єктивні права, свободи, інтереси осіб, які до них звертаються. Натомість, відповідач не скористався усіма наданими йому повноваженнями для реалізації ОСОБА_2 її права на відшкодування моральної шкоди і справедливий суд.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дії відповідача щодо повернення без виконання позивачу виконавчого листа, виданого 30 червня 2016 року на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року у справі №127/2037/16-ц - є передчасними.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Крім того, статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В рішенні ЄСПЛ у справі "Кац та інші проти України» від 18 грудня 2008 року (п. 95) вказується, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо певним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм не вистачатиме належної доступності та ефективності.
Зважаючи на вищевказані норми Конституції України, КАС України, Конвенції, Порядоку № 845, Закону України "Про виконавче провадження", практику ЄСПЛ, Суд вважає, що Вінницький апеляційний адміністративний суд неправильно витлумачив норми матеріального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року в цій справі - скасувати.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року в цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді Н.А. Данилевич
В.М. Шарапа