Справа № 215/2203/17 22-ц/774/824/К/18
03 квітня 2018 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/2203/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний ГЗК»,
розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» на заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 29 вересня 2017 року, яке ухвалено суддею Лиходєдовим А.В. о 09 годині 00 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2017 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 60% та визнано інвалідом третьої групи з 24 квітня 2017 року з наступним переоглядом 01 квітня 2018 року.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з ПрАТ «ПівнГЗК»на його користь моральну шкоду у розмірі 85 000, 00 грн.
Заочним рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 29 вересня 2017 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 44 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК»на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що судом не враховано, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною його професійного захворювання є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме його дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Також зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази його направлення іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1у період з 25.02.1986 року по 11.05.2017 року працював машиністом екскаватора на ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с. 4-6).
11.05.2017 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с. 4-6).
Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу про наявність професійного характеру захворювання №124 від 02.02.2017 року, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання з діагнозами: 1) вібраційна хвороба першої-другої ст. від дії загальної вібрації, периферичний ангіодистонічний синдром у поєднанні з полірадикулонейропатією попереково-крижовою та шийною, з вираженим порушенням біомеханіки хребта та статико-динамічними розладами, стійким больовим та мязо-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, ПФ другого ступеню, деформуючого артрозу ліктьових суглобів, ПФ першого ступеню та колінних суглобів, ПФ другого ступеню, порушенням трофіки кистей; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група «А», ЛН першого ст.; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху) (а.с. 9-12).
Висновком МСЕК від 12.05.2017 року позивачу встановлено третю групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 60%, з яких: з яких: 45 % по вібраційній хворобі, а 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухості з 24 квітня 2017 року з наступним переоглядом 01 квітня 2018 року (а.с. 17).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З акту розслідування професійного захворювання від 14 березня 2017 року (а.с. 9-12) вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи (31 рік 4 місяці) в умовах впливу шкідливих факторів (вібрації, шуму та пилу) в параментах, що перевищували гранично допустимі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов'язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 14 березня 2017 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.
Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував його засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи, у тому числі й на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійних захворювань, які потягли за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, тривалості праці позивача в умовах пилу, що перевищували нормативи, на ПрАТ «ПівнГЗК», що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, який встановлено позивачу не безстроково, а до 01 квітня 2018 року, що свідчить про можливе покращення його здоров'я, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 44 000,00 грн. до 37 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо -збагачувальний комбінат» - задовольнити.
Заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 29 вересня 2017 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 44 000 гривень до 37 000 (тридцяти семи тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2018 року.
Головуючий:
Судді: