Справа №487/2326/16-к 30.03.2018
30 березня 2018 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12016150030002245, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 та прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області ОСОБА_9 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2017 року відносно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України,
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаєві, без зареєстрованого місця проживання, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 162 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_10 ,
обвинувачені - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ,
захисники - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2017 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини належного йому майна, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини належного йому майна.
Цим же вироком ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді 2 років обмеження волі, за ч. 2 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини належного йому майна, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини належного йому майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених даним вироком та за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.06.2016 р. остаточно призначено покарання у виді 7 років 2 місяців позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини належного йому майна.
Ухвалено запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишити до набрання вироком законної сили.
Ухвалено строк покарання ОСОБА_5 рахувати з 11.08.2016 р., зарахувавши йому строк попереднього ув'язнення в період з 11.08.2016 р. по 05.04.2017 р. з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.
Ухвалено строк покарання ОСОБА_7 рахувати з 25.08.2016 р., зарахувавши йому строк попереднього ув'язнення в період з 25.08.2016 р. по 05.04.2017 р. з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.
Ухвалено стягнути із ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 7 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Прокурор просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 просить вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України і закрити кримінальне провадження.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 просить вирок скасувати та закрити провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі прокурор вважає вирок незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що з показань обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які не визнали своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, слідує, що потерпілий ОСОБА_11 повинен був повернути борг ОСОБА_5 , а саме: гроші за спільно виконану роботу по ремонту басейну у ОСОБА_12 .
Стверджує, що виходячи із змісту мотивувальної частини вироку, в ній, всупереч вимог ст. ст. 94, 370, ч. 3 ст. 373, п. 2 ч. 3 ст. 374 КК України, п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 р., суд першої інстанції не навів мотивів неврахування показань обвинувачених щодо підстав заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 .
Вважає, що оскільки у судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вину у вчиненні розбійного нападу не визнали, то протокол проведення слідчого експерименту від 19.06.2016 р., проведеного за участю ОСОБА_5 , є не інакше, як похідне від їх показів.
Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні вироку не надано оцінки доказам з точки зору їх допустимості.
Вважає, що зазначені порушення є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 вважає вирок таким, що підлягає скасуванню в частині призначення ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а кримінальне провадження - закриттю.
В апеляційній скарзі зазначає, що покази свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не можна брати до уваги, оскільки вони не були очевидцями подій, свої покази надавали з чужих слів, крім того, ОСОБА_13 є зацікавленою особою, а саме - дружиною потерпілого.
Зазначає, що ділянка місцевості біля будинку по АДРЕСА_3 , належного ОСОБА_12 , де як зазначає потерпілий, йому почали наносити тілесні ушкодження, слідчим не оглядалася. Натомість, відповідно протоколу огляду місця події від 13.05.2016 р., проведеного слідчим ОСОБА_15 , яка не входить до групи слідчих по даному кримінальному провадженні, була оглянута ділянка місцевості, яка знаходиться біля будинку № 12 по вул. Піщаній в с. Велика Корениха м. Миколаєва.
Вважає, оскільки протокол огляду місця події складено не уповноваженою особою, він є недопустимим доказом.
Стверджує, що ділянка місцевості по АДРЕСА_4 , де за версією органу досудового розслідування 11.05.2016 р. обвинувачені із застосуванням насильства заволоділи майном ОСОБА_11 , не оглядалась.
Зазначає, що для з'ясування всіх обставин справи, повного та усестороннього розгляду даного кримінального провадження стороною захисту заявлялось клопотання про допит свідка ОСОБА_12 , однак судом в задоволенні вказаного клопотання відмовлено у зв'язку з тяжким станом здоров'я останнього. Разом з тим, жодних документів на підтвердження поважності причин неявки свідка ОСОБА_12 суду надано не було.
Вважає, що у вироку суд безпідставно визнав доказом винуватості ОСОБА_7 протокол слідчого експерименту від 19.06.2016 р. за участі ОСОБА_5 , оскільки, як видно з даного протоколу, на момент проведення вказаного слідчого експерименту ОСОБА_5 був затриманий, мав право на призначення йому захисника, однак, захисника в останнього не було.
Звертає увагу на те, що протокол слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_13 від 16.08.2016 р. в частині наданих показів свідком ОСОБА_13 судом досліджено не повністю, оскільки покази, надані свідком ОСОБА_13 під час слідчого експерименту, істотно різняться з показами останньої у судовому засіданні. Стороною захисту звернуто увагу суду на вказану обставину, проте жодної оцінки вказаним обставинам судом не надано.
Вважає, що висновок експерта № 989/927-16 р. від 10.06.2016 р. судом досліджено не повністю: залишено поза увагою ту обставину, що потерпілий особисто, як того вимагають Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 р., експертом не оглядався, хоча, як видно з протоколу прийняття заяви від ОСОБА_11 , він датований 14.05.2016 р.
Стверджує, що в доказах по даному кримінальному провадженні містяться істотні розбіжності щодо місця нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та самих тілесних ушкоджень, які були завдані потерпілому.
Вважає, що під час розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції не встановлено достатніх доказів доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, що на думку апелянта, є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, і закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 в апеляційній скарзі із вироком не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, зазначених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Зазначає, що судом взято до уваги лише доводи сторони обвинувачення, а доводи сторони захисту залишилися поза увагою суду, без вказання мотивів.
Стверджує, що у суді першої інстанції не доведено факт побиття та заволодіння грошима потерпілого саме ОСОБА_5 , свідків, які б дійсно це підтверджували, не встановлено, а відтак, обвинувачення в цій частині ґрунтується на припущеннях.
Звертає увагу на те, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мали конфлікт із потерпілим лише на подвір'ї в свідка ОСОБА_12 , однак в ході цього конфлікту тілесні ушкодження, зазначені у висновку судово-медичної експертизи, потерпілому не наносилися, гроші у останнього не забиралися.
Зазначає, що наявність конфлікту із подальшим побиттям потерпілого на вулиці матеріалами справи не підтверджується.
Так, протокол огляду місця події від 13.05.2016 р. не доводить винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому злочині, слідів злочину не виявлено і не вилучено. Згідно протоколу прийняття заяви про вчинення злочину від 13.05.2016 р., потерпілий не бачив особу, що наносила йому тілесні ушкодження.
Крім того, з протоколів слідчих експериментів не вбачається обставин, на які вказує потерпілий. Відповдіно протоколу слідчого експерименту із фототаблицею за участю обвинуваченого ОСОБА_5 , ушкодження, які ним показано в ході слідчого експерименту, не відповідають тілесним ушкодженням, що описані потерпілим та свідками при допиті, не відповідають вони і ушкодженням, описаним експертом при проведенні судово-медичної експертизи.
На думку апелянта, це вказує на те, що ОСОБА_5 не було відомо від кого і в які частини тіла потерпілий міг отримати тілесні ушкодження, а міг показати це за вказівками працівників поліції.
Вважає, що вказане знаходить своє підтвердження в тому, що на слідчому експерименті обвинувачений показав, що ніби удар по тулубу наносився з правої сторони, а перелом згідно висновку експерта мається з лівої.
Звертає увагу на те, що з протоколу слідчого експерименту із фототаблицею за участю потерпілого взагалі не вбачається, що йому хтось наносив удари по тулубу та іншим частинам тіла, оскільки згідно фототаблиці потерпілий постійно показував як він падав.
Стверджує, що незважаючи на доводи сторони захисту, судом взяті до уваги та покладені в основу вироку показання зацікавлених свідків, а саме родичів потерпілого, свідка ОСОБА_13 , є дружиною потерпілого, зацікавлена в справі та не може бути об'єктивною, що знаходить своє підтвердження в тому, що описані нею тілесні ушкодження не відповідають ушкодженням, описаним експертом у висновку, вона не була прямим свідком подій, коли в потерпілого відбирали гроші та свідок ОСОБА_14 , яка є рідною донькою потерпілого і також зацікавлена в справі. Вказаний свідок взагалі не бачила жодного епізоду конфлікту, дає показання зі слів, та описані нею наявні в потерпілого тілесні ушкодження різняться із тими, що описані експертом.
Вважає, що судом порушені вимоги оцінки доказів, жоден доказ судом не оцінено із підстав належності і допустимості. Стороною захисту заявлялися клопотання про недопустимість доказів, проте жодне клопотання судом не задоволено, а доводи, що викладені в них - не спростовані.
Зважаючи на викладене, вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає за своєю суворістю тяжкості злочину, особі винного та обставинам справи, стороною обвинувачення не доведено вину ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а тому провадження повинно бути закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
У запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_5 просить визнати вирок незаконним, невмотивованим, необґрунтованим, таким що не відповідає фактичним обставинам справи, та скасувати його і повернути справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для прийняття законного рішення.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
06.03.2016 р. вдень, більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , виконуючи господарські роботи у дворі будинку АДРЕСА_1 , побачив у сараї зварювальний апарат, який належить ОСОБА_16 , після чого в нього виник корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням у приміщення.
06.03.2016 р. у вечірній час, більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено, реалізуючи свій корисливий намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 повернувся до будинку АДРЕСА_1 та проник до сараю, розташованого за вищевказаною адресою, звідки таємно викрав належний належить ОСОБА_16 зварювальний апарат марки AC Welder BX1-300с, вартістю 5 000 грн. Утримуючи викрадене майно при собі, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник та розпорядився викраденим майном за власним розсудом, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_16 майнову шкоду в розмірі 5 000 грн.
Крім того, 11.05.2016 р. в обідній час, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 , знаходячись навпроти домоволодіння по АДРЕСА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , маючи умисел на напад, поєднаний із застосуванням насильства та заволодіння майном ОСОБА_11 , зустріли останнього, який ішов їм назустріч. Продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 , разом із ОСОБА_7 , підійшли до потерпілого ОСОБА_11 та почали наносити останньому удари руками в область обличчя та ногами - в область тулубу, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознаками тривалого розладу здоров'я, терміном понад 21 день. Від вказаних ударів потерпілий ОСОБА_11 упав на землю, а ОСОБА_5 , спільно із ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно та протиправно, заволоділи грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 250 грн., які знаходились в кишені брюк. В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зникли, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 майнову шкоду в розмірі 250 грн.
12.05.2016 р. у ранковий час, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_5 , який знаходився біля домоволодіння по АДРЕСА_2 , виник злочинний умисел, направлений на проникнення до даного домоволодіння, реалізуючи який, він, перелізши через паркан, потрапив на територію домоволодіння, пройшов до літньої кухні, де побачив ОСОБА_11 . В цей час додому прийшла ОСОБА_13 , після чого ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення втік.
Своїми діями ОСОБА_5 порушив ст. 30 Конституції України, яка гарантує кожному громадянину недоторканість житла, не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи.
Дії ОСОБА_7 за епізодом від 06.03.2016 р. судом кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням до іншого приміщення
Дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за епізодом від 11.05.2016 р. судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_5 за епізодом від 12.05.2016 р. судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до житла особи.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , їх захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги захисників, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд приходить до наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ст. 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За вимогами ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не дотримався наведених вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового слідства ОСОБА_5 та ОСОБА_7 обвинувачувались у тому, що 11.05.2016 р. в обідній час, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 , знаходячись навпроти домоволодіння по АДРЕСА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , маючи умисел на напад, поєднаний із застосуванням насильства та заволодіння майном ОСОБА_11 , зустріли останнього, який ішов їм назустріч. Продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 , разом з ОСОБА_7 , підійшли до потерпілого ОСОБА_11 та почали наносити останньому удари руками в область обличчя та ногами - в область тулубу, від вказаних ударів потерпілий ОСОБА_11 упав на землю, а ОСОБА_5 , спільно з ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно та протиправно, заволоділи грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 250 грн., які знаходились в кишені брюк.
В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зникли, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 майнову шкоду в розмірі 250 грн.
Відповідно висновку судово-медичного експерта ОСОБА_17 № 989/927-16р. від 23.06.2016 р. у потерпілого ОСОБА_11 по ступеню тяжкості кожне з тілесних пошкоджень відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості, за ознаками тривалого розладу здоров'я, терміном понад 21 день.
Дії ОСОБА_5 та ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_5 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, допитав обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які свою провину не визнали.
Так, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 показав, з ОСОБА_5 11.05.2016 р. знаходився у магазині в с. Велика Корениха, там же знаходився і потерпілий ОСОБА_11 із своєю дружиною. ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_11 та сказав, щоб той віддав їм 250 грн., за те, що вони разом виконували ремонтні роботи у ОСОБА_12 . Але той відмовився і пішов геть. Через деякий час він та ОСОБА_5 пішли до будинку, де проживає ОСОБА_11 , на АДРЕСА_1 з метою забрати борг, але там ОСОБА_11 не було. Тоді він, дружина ОСОБА_11 та ОСОБА_5 направились до будинку ОСОБА_12 , щоб там побачитись із ОСОБА_11 з приводу боргу. На подвір'ї у ОСОБА_12 ОСОБА_11 відмовився віддавати борг, і тоді він наніс йому два удари рукою по обличчю з метою залякати останнього аби той віддав гроші. Через деякий час він та ОСОБА_5 пішли геть, а ОСОБА_11 залишився у ОСОБА_12 вдома. В цей же день, він та ОСОБА_5 йшли з магазину по вул. Куйбишева та зустріли ОСОБА_11 . ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_11 та наніс йому декілька ударів, але куди саме він не бачив. Він особисто не наносив ударів ОСОБА_11 і пішов геть, тому що жінка, сусідка ОСОБА_11 , почала кричати. Через деякий час він побачив, що позаду нього йде ОСОБА_5 . Ніяких грошових коштів він у ОСОБА_11 не брав, а чи забирав гроші у останнього ОСОБА_5 , він не бачив.
Обвинувачений ОСОБА_5 суду показав, що ОСОБА_11 був винен йому гроші за те, що він допомагав йому копати басейн у ОСОБА_12 . Оскільки ОСОБА_11 їх не віддавав, він разом із ОСОБА_7 11.05.2016 р. зранку ходили до нього додому, але, оскільки його вдома не було, вони направились до ОСОБА_12 , де ОСОБА_11 працював. Разом із ними пішла і дружина ОСОБА_11 з'ясувати всі обставини. Коли прийшли до домоволодіння ОСОБА_12 , він у ОСОБА_11 просив віддати йому борг. Оскільки ОСОБА_11 відмовлявся, ОСОБА_12 виніс 50 грн. та віддав йому. Після цього він пішов на роботу та в цей день більше ОСОБА_11 не бачив, тілесних ушкоджень йому не наносив та грошей не забирав.
Крім цього, суд допитав потерпілого ОСОБА_11 , який показав, що 09.05.2016 р. він знаходився у ОСОБА_12 , де ремонтував басейн. Там же знаходився і ОСОБА_5 , який допомагав йому. В цей же день ОСОБА_12 дав йому 100 грн. як аванс, з яких він віддав ОСОБА_5 50 грн. 10.05.2016 р. він знову працював у ОСОБА_12 , ОСОБА_5 не було. 11.05.2016 р. він працював у ОСОБА_12 , куди прийшов і ОСОБА_5 із ОСОБА_7 . Він розмовляв із ОСОБА_5 , а ОСОБА_7 безпричинно наніс йому два удари рукою в обличчя. В цей же день, після обіду він йшов додому, де на перехресті вулиць Піщана та Куйбишева його зустріли ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і почали вимагати гроші. Оскільки ніяких грошових коштів він ОСОБА_5 за роботу не обіцяв, то відмовився. Тоді ОСОБА_5 почав наносити йому удари по обличчю, він впав від цих ударів, ОСОБА_5 почав наносити йому удари ногами по тулубу та вимагав грошові кошти. В цей час ОСОБА_7 теж наніс йому удар рукою та ногою в область обличчя та тулубу, потім забрав гроші з кишені його штанів в сумі 250 грн. і вони разом із ОСОБА_5 втекли, а він пішов додому, де розповів дружині та дочці про те, що його побили ОСОБА_7 та ОСОБА_5 і забрали в нього гроші.
Суд допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_18 виклав перелік доказів, наданих стороною обвинувачення та їх зміст.
Виклавши докази, надані стороною обвинувачення суд першої інстанції, не надавши їм оцінки, ухвалив обвинувальний вирок, пославшись на те, що твердження обвинувачених про те, що, вони тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 не наносили та грошові кошти в нього не викрадали спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Але, оцінка доказів полягає у тому, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожний доказ окремо та в сукупності. Крім того, оцінка доказів передбачає аналіз його змісту або відомостей, які містяться у ньому шляхом зіставлення зі змістом інших доказів на предмет чи узгоджуються вони між собою чи ні.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші - відкинуті або не враховані, за наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Аналізуючи зміст оскаржуваного вироку суду апеляційний суд вважає, що його зміст не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
Однією із умов прийняття законного судового рішення є неухильне дотримання судом встановлених законом вимог до його форми та змісту. Обґрунтованість вироку полягає в тому, що в ньому повинні бути відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду, які відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які досліджені в судовому засіданні та оцінені відповідно до вимог с. 94 КПК України. Вмотивованість полягає в наведені належних і достатніх мотивів та підстав, які свідчать про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких ґрунтуються висновки суду стосовно всіх питань. В порушення зазначених вимог, судом першої інстанції не досліджено та надано оцінки всім доказам по справі, як окремо та в їх сукупності, а також не наведено мотиви та підстави прийняття одних доказів та не прийняття інших.
За таких обставин, вирок суду не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому він підлягає скасуванню.
Оскільки судом першої інстанції не належним чином оцінені обставини, шляхом дослідження доказів, наданих сторонами кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України, позбавлений можливості повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, оскільки вони неналежно досліджені та оцінені судом першої інстанції.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлені порушення, передбачені п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Значення загальних засад полягає в тому, що вони мають вищий ступінь нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та для подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
Враховуючи наведені положення ч. 6 ст. 9 КПК України та порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження , а саме законності, безпосередності дослідження показань, речей і документів, суд позбавлений можливості постановити остаточне рішення, а тому ухвалений вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 415 КПК України, скасовуючи оскаржуваний вирок з вказаних підстав, суд апеляційної інстанції не вирішує питань про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому розгляді суд першої інстанції повинен з дотриманням вимог кримінального процесуального закону повно та всебічно розглянути всі обставини справи, перевірити доводи апелянтів, належним чином встановити фактичні обставини інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, а саме: положення ч. 1 ст. 9 КПК України, з яких вбачається, що під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності. А у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи порушені загальні засади кримінального провадження, то вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в іншому складі суду, згідно з вимогами розділу четвертого КПК України.
На підставі викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційні скарги захисників обвинувачених - частковому задоволенню, як такі, що містять вимогу про скасування вироку.
Керуючись ст. ст. 197, 376, 404, 405, 407, 409, 415, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
апеляційну скаргу прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області ОСОБА_9 - задовольнити.
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2017 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити на шістдесят днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ ___________ ____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3