Постанова
Іменем України
29 березня 2018 року
м. Київ
справа № 577/4566/16-к
провадження № 51-519км 17
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 та касаційну скаргу з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016200080001647 за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Конотопа Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу за вироком Конотопського міськрайонного суду від 10 травня 2012 року за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 12 січня 2016 року по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 травня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за:
- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці;
- ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2017 року апеляційні скарги захисника та обвинуваченого залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_6 строк тримання під вартою з 03 травня 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі згідно вимог ч. 5 ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року, та з 21 червня по 19 серпня 2017 року - день за день.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 , будучи раніше судимий за ст. 185 КК України, 19 серпня 2016 року близько 2 години ночі, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , та проходячи повз під'їзд №4, шляхом підбору ключа саме до цього приміщення відчинив двері, проник до колясочної, звідки повторно таємно викрав велосипеди «Ардіс Славутич Дорожній» та «Ardis Fold Newest», що належали ОСОБА_8 , чим спричинив потерпілому матеріальної шкоди на суму 2507 грн.
Крім того, в кінці серпня 2016 року приблизно о 5 годині (точна дата не встановлена) ОСОБА_6 , перебуваючи в районі магазину «999», що розташований по вул. Комсомольській у м. Конотопі, повторно таємно викрав велосипед «Україна», що належав ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому матеріальної шкоди на суму 900 грн.
Також 10 вересня 2016 року о 09.40 год. ОСОБА_6 , перебуваючи в районі ТЦ «Парус», що розташованій по вул. Вирівській в м. Конотопі, таємно повторно викрав велосипед «Україна», що належав ОСОБА_10 , чим спричинив потерпілій матеріальної шкоди на суму 950 грн.
Вимоги касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
- захисник ОСОБА_7 просить скасувати постановлені відносно ОСОБА_6 судові рішення в частині визнання вини за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді. Захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим у судовому засіданні доказам, визнавальні показання ОСОБА_6 та відмова його від захисника на досудовому слідстві були надані під тиском слідчого, крім того суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит додаткових свідків, у той час як аналогічне клопотання прокурора було задоволено. Також захисник указує на необґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції та на невідповідність її вимогам статей 404, 419 КПК України;
- засуджений ОСОБА_6 просить скасувати постановлені відносно нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свою вимогу обгрунтовує тим, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги ст. 95 КПК України, взяв до уваги докази, здобуті незаконним шляхом (під впливом фізичного та психологічного тиску) на досудовому слідстві, а не ті, які були розглянуті в залі судового засідання. Крім того, суд першої інстанції позбавив засудженого права на захист, оскільки безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, покази яких спростували б неправдиві покази свідка ОСОБА_11 . Засуджений стверджує про свою невинуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (епізод крадіжки у потерпілого ОСОБА_8 ) та суворість призначеного йому покарання. Також зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд безпідставно залишив апеляційні скарги сторони захисту без задоволення;
- прокурор у касаційній скарзі з доповненнями просить скасувати постановлену відносно засудженого ОСОБА_6 ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що перешкодило ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам, передбаченим ст. 419 КПК України, оскільки суд не надав належної оцінки всім викладеним у скаргах учасників судового процесу доводам, а саме: належним чином не мотивував своєї ухвали, не навів ґрунтовного аналізу доводів, наведених у скаргах, не надав відповіді на всі доводи апелянтів щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження, що має суттєве значення для вирішення питання про винуватість вказаної особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Також, в порушення вимог ст.ст. 22, 419 КПК України судом апеляційної інстанції на підтвердження законності ухваленого у провадженні судового рішення, лише перераховано докази, наведені у вироку суду першої інстанції, які оспорювалися учасниками процесу в апеляційній скарзі щодо суперечностей показів свідків та надав формальний висновок, що аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження, не зазначивши конкретних підстав якими суд керувався при прийнятті рішення.
Крім того, прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції в резолютивній частині рішення мало бути зараховано ОСОБА_6 строк тримання під вартою з 03 травня 2017 року по 19 серпня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, з урахуванням вимог ч. 5 ст.72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні підтримав касаційні скарги та додатково пояснив, що за його клопотанням про надання завідомо неправдивих свідчень у судовому засіданні свідком ОСОБА_11 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, також до даного реєстру внесено відомості про вчинення злочину службовими особами поліції .
Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу з доповненням прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, а також частково підтримав касаційні скарги засудженого та його захисника, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги на вирок місцевого суду, в яких порушували питання про його скасування на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Апелянти вказували на: невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, недопустимість ряду доказів, які, на думку апелянтів, було отримано з порушенням конституційних прав і свобод особи, невідповідність вироку місцевого суду вимогам ст. 374 КПК України.
Зокрема, обґрунтовуючи свої доводи обвинувачений та захисник зазначали, що в основу вироку було покладено визнання ОСОБА_6 під час досудового розслідування вини у вчиненні крадіжки з колясочної велосипедів, що належали ОСОБА_8 , однак ці показання були здобуті працівниками міліції шляхом тиску на ОСОБА_6 та за відсутності захисника, від якого він відмовився під тиском слідчих, а тому ці показання є недопустимим доказом. Стверджували, що суд належним чином не перевірив заяву ОСОБА_6 про здійснення на нього тиску під час досудового розслідування; вирок місцевого суду ґрунтується на суперечливих показаннях обвинуваченого та свідків, які належним чином не були перевірені в судовому засіданні; не дано оцінки тому, що показання свідків є показаннями з чужих слів, а отже недопустимими доказами. Вказували, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про допит свідків, у той же час задовольнив клопотання прокурора про допит додаткового свідка ОСОБА_11 .
Відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції не навів ґрунтовного аналізу доводів поданих скарг, не надав відповіді на всі доводи апелянтів щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження, що має суттєве значення для вирішення питання про винуватість ОСОБА_6 . Апеляційний суд формально перерахував докази, які місцевий суд поклав в основу вироку, не давши їм оцінки з точки зору їх достатності, належності та допустимості, лише зазначив, що ці докази узгоджуються між собою, а місцевий суд усунув зазначені суперечності шляхом їх дослідження та відповідної оцінки. Проте, в ухвалі не зазначено конкретних підстав, якими суд керувався при прийнятті свого рішення. При цьому апеляційний суд не дав відповіді на доводи апелянтів про недопустимість конкретних доказів, зокрема, показання з чужих слів свідка - оперативного працівника ОСОБА_12 , що є порушенням вимог п. 7 ч. 2 ст. 97 КПК України, обмежився загальною фразою про те, що всі докази є достовірними, допустимими і достатніми, а вина ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України є доведеною.
При цьому апеляційний суд усунувся від перевірки доводів апелянтів про застосування до ОСОБА_6 тиску з боку працівників поліції під час досудового розслідування, обмежившись посиланням на висновки місцевого суду, який зазначив, що це є позицією захисту. Однак суд апеляційної інстанції не дав свого висновку щодо того, чи була місцевим судом здійснена належна перевірка цих заяв обвинуваченого.
Так само не дано обґрунтованої відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, про безпідставну відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про виклик і допит свідків на спростування показів свідка ОСОБА_11 . Апеляційний суд зазначив в ухвалі, що під час досудового розслідування обвинувачений не порушував даного питання, а тому місцевий суд правильно відмовив йому у задоволенні цього клопотання. Проте, в ухвалі проігноровано доводи захисника щодо того, що свідок ОСОБА_11 також не був допитаний під час досудового розслідування (як і свідки сторони захисту, про допит яких порушував питання захисник), про його виклик та допит в суді першої інстанції заявив клопотання прокурор під час судового слідства і це клопотання було задоволено судом. Не дано оцінку даним обставинам з точки зору ч 12 ст. 290 КПК України.
Слід також звернути увагу на дотримання вимог ст. 349 КПК України, згідно якої визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
Отже, суд апеляційної інстанції усупереч ст. 419 КПК України належним чином не перевірив усіх доводів апеляційних скарг, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які апеляційні скарги залишено без задоволення.
У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, а касаційні скарги захисника та засудженого - задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати на підставі ч. 1 ст. 438 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції .
Під час нового розгляду апеляційному суду слід вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного розгляду кримінального провадження, належним чином перевірити усі доводи, наведені в апеляційних скаргах засудженого, захисника , співставити їх із наявними у кримінальному провадженні доказами, яким дати юридичну оцінку з огляду на їх допустимість та достатність, і ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З цих підстав Суд ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2017 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13