Ухвала
Іменем України
29 березня 2018 року
м. Київ
Справа №758/14532/13-к
Провадження № 51-736км18
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_6 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року по обвинуваченню
ОСОБА_5 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ірпінь Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
у вчиненні злочину , передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення злочину);
ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Чернівці, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення злочину);
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Недашки, Малинського району. Житомирської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час учинення злочину).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2017 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення злочину), та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час учинення злочину) у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна та позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах України строком на 3 роки.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_5 спеціального звання «капітан міліції».
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час учинення злочину), та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час учинення злочину) у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна та позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах України строком на 3 роки.
На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_6 спеціального звання «майор міліції».
ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв на час учинення злочину), та призначено йому покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції закону, який діяв час учинення злочину) у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна.
Строк покарання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання та їх затримання. При цьому зараховано ОСОБА_5 в строк відбуття покарання із розрахунку - одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі час, який той перебував по цій криміналі справі під вартою, а саме, - період із 15 березня 2011 року по 25 листопада 2011 року.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 визнані винуватими у вчиненні злочину за таких обставин.
Так, 31 січня 2011 року старший оперуповноважений в ОВС ДБКТЛ МВС України ОСОБА_5 направив доповідну записку на ім'я першого заступника начальника ДБКТЛ МВС України ОСОБА_11 з приводу вжиття заходів щодо проведення перевірки законності ведення господарської діяльності компанією «Стьюдент Адвенчер», що займається працевлаштуванням української молоді в Сполучених Штатах Америки.
Цього ж дня перший заступник начальника ДБКТЛ МВС України ОСОБА_11 підписав направлення на проведення позапланової перевірки суб'єкта господарської діяльності компанії «Стьюдент Адвенчер» в період із 31 січня 2011 року по 10 лютого 2011 року та доручив її проведення старшим оперуповноваженим ДБКТЛ МВС України ОСОБА_6 та ОСОБА_12
01 лютого 2011 року близько 11 год. 30 хв. до офісу ТОВ «Стьюдент Адвенчер», розташованого по вул. Хорива, 3-а в м. Києві, для проведення позапланової перевірки господарської діяльності товариства прибули старший оперуповноважений ДБКТЛ МВС України ОСОБА_6 та старший оперуповноважений в ОВС ДБКТЛ МВС України ОСОБА_5 , який згідно до направлення на перевірку суб'єкта господарської діяльності не вказаний в числі осіб, яким її доручено.
В ході проведення перевірки у ОСОБА_5 і ОСОБА_6 виник спільний злочинний умисел спрямований на одержання хабара від керівника ТОВ «Стьюдент Адвенчер» за невчинення дій, які входять до кола їх службових обов'язків. Реалізуючи свій злочинний намір, діючи за попередньою змовою з метою одержання хабара, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 поставили директору Товариства ОСОБА_13 умову передачі їм у якості хабара грошових коштів в сумі 1000 доларів США за невиявлення недоліків у роботі ТОВ «Стьюдент Адвенчер» (далі, Товариство), неінформування посольства США, з яким співпрацює Товариство про можливі порушення вимог чинного законодавства України та уникнення подальших перевірок з боку ДБКТЛ МВС України як центрального офісу Товариства так і його філій, які розташовані в інших містах України.
У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_13 на момент перевірки вказаної суми коштів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 домовились з ним про зустріч наступного дня. В ході зазначеного спілкування біля приміщення Департаменту боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми МВС України ОСОБА_5 і ОСОБА_6 змінили свою умову про передачу їм одноразово в якості хабара грошових коштів в сумі 1000 доларів США та висунули нову умову щодо передачі їм в якості хабара в сумі 400 доларів США щоквартально, а також до свят, яким є, наприклад, День міліції України, за свідоме невиконання вищевказаних дій.
14 лютого 2011 року близько 14 год. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на одержання хабара за попередньою змовою групою осіб, після закінчення перевірки ТОВ «Стьюдент Адвенчер», в ході якої, згідно доповідної записки ОСОБА_6 на ім'я Першого заступника начальника ДБКТЛ МВС України ОСОБА_11 , порушень чинного законодавства України не виявлено, прибули до офісу Товариства по вул. Хорива,3-а в м. Києві для остаточного узгодження суми хабара та способу його передавання.
У ході розмови ОСОБА_13 , який усвідомлював, що в разі невиконання умов співробітників міліції можуть виникнути проблеми в роботі ТОВ «Стьюдент Адвенчер», погодився на запропоновані умови стосовно передачі хабара. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначили директору Товариства ОСОБА_13 спосіб його передачі через довірену особу - посередника - адвоката ОСОБА_10 .
З метою створення уяви законності отримання коштів ОСОБА_10 , між ним та ОСОБА_13 повинен був бути укладений фіктивний договір про надання юридичних послуг ТОВ «Стьюдент Адвенчер».
ОСОБА_10 , який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4150 відповідно до рішення Київської міської кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури від 28 вересня 2010 року №5-11-6, вступив в попередню злочинну змову з оперативними працівниками Департаменту боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , надавши згоду виступити у якості посередника при отриманні останніми частини хабара від ОСОБА_13 .
Діючи відповідно до раніше встановленої домовленості з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 14 лютого 2011 року після зустрічі останніх з ОСОБА_13 , ОСОБА_10 зателефонував йому та узгодив своє прибуття до офісу ТОВ «Стьюдент Адвенчер» наступного дня.
15 лютого 2011 року близько 14 год. ОСОБА_10 прибув до офісу ТОВ «Стьюдент Адвенчер», що розташований по вул. Хорива, 3-а в м. Києві, як посередник від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та під виглядом отримання оплати по начебто укладеному договору про надання юридичних послуг Товариству, одержав за перший квартал 2011 року від директора ОСОБА_13 хабар в сумі 400 доларів США, що по курсу Національного банку України до гривні України становить 3 177,4 грн, для подальшої передачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
У подальшому, у зв'язку з можливим від'їздом директора ТОВ «Стьюдент Адвенчер» ОСОБА_13 на тривалий час за межі України по робочим питанням,15 березня 2011 року близько 17 год. ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , згідно попередньо встановленої домовленості з ОСОБА_13 щодо одержання від нього хабарів, використовуючи автомобіль марки «Міцсубісі Галант», д.н.з. НОМЕР_1 , прибув до будинку №1-г по вул. Хорива в м. Києві, розташованому неподалік офісу ТОВ «Стьюдент Адвенчер».
Перебуваючи у вказаному місці та у зазначений час, ОСОБА_5 зустрівся у салоні вказаного транспортного засобу із ОСОБА_13 та одержав від нього у якості хабара грошові кошти в сумі 1200 доларів CША, що по курсу Національного банку України до гривні України становить 9522,12 грн, за наступні три квартали 2011 року, після чого був затриманий співробітниками УСБ України у м. Києві на місці вчинення злочину.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року вказаний вирок місцевого суду змінено. Зазначено у вироку редакцію закону, який діяв на момент вчинення злочину, а саме №1508-VI від 11 червня 2009 року зі змінами від 21 грудня 2010 року.
У решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 , просять судові рішення щодо ОСОБА_5 змінити у частині призначення покарання, застосувати положення ст. 75 КК і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки.
В обґрунтування касаційних скарг зазначають про неправильне застосування кримінального закону, що в результаті призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості та вказують на порушення принципу індивідуалізації покарання, оскільки при призначенні покарання ОСОБА_5 судами обох інстанцій не враховано повне визнання засудженим вини, вчинення ним лише одного епізоду злочину, від якого тяжких наслідків не наступило, наявність позитивних характеристик, клопотань та звернень з проханнями про поблажливість до ОСОБА_5 , у тому числі від депутатів різних рівнів та представників громадськості, наявність міцних соціальних зв'язків, його молодий вік, незадовільний стан здоров'я, наявність на утриманні вагітної дружини та непрацездатної матері-пенсіонерки, те, що він і його матір є потерпілими від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що він активно надає всебічну допомогу громадським об'єднанням, основною метою діяльності яких є допомога дітям, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та поширення здорового способу життя. Також, судами не враховано, що протягом усього тривалого часу досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді ОСОБА_5 вів і веде законослухняний спосіб життя, будь-яких правопорушень протягом 7 років, які минули з часу вчинення злочину, не вчиняв, не є небезпечним для суспільства і не потребує виправлення в умовах ізоляції.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього змінити у частині призначення покарання, застосувати положення ст. 75 КК і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки.
В обґрунтування наведеного зазначає про неправильне застосування кримінального закону і, як наслідок, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у зв'язку з суворістю, вказує на порушення принципу індивідуалізації покарання. Вважає, що при призначенні покарання судом не було враховано його щире каяття та визнання вини у вчиненні інкримінованого злочину, наявність на утриманні малолітньої доньки, його позитивні характеристики, те, що з моменту вчинення злочину пройшло майже 7 років, і протягом цього періоду він не вчинив жодного іншого злочину, крім того він продовжував працювати в правоохоронних органах, внаслідок чого отримав інвалідність, на сьогодні він не працює в правоохоронних органах, звільнений за станом здоров'я.
У касаційній скарзі та змінах до неї захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_10 просить судові рішення щодо ОСОБА_10 змінити з підстави неправильного застосування кримінального закону та застосувати положення ст.75 КК або ст. 69 КК.
В обґрунтування касаційної скарги вказує, що призначаючи ОСОБА_10 покарання, суди повною мірою не врахували всіх даних про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання. Зокрема, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що визнання ОСОБА_10 вини під час апеляційного провадження є способом ухилення від відбування покарання за вчинений злочин, і, як наслідок, не визнав щире каяття ОСОБА_10 обставиною, яка пом'якшує покарання.
Також захисник звертає увагу суду на те, що засуджений ОСОБА_10 є особою молодого, працездатного віку, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, з моменту вчинення злочину пройшло близько 7 років, впродовж яких засуджений не ухилявся від слідства та суду, не вчинив жодного іншого злочину чи адміністративного правопорушення, здійснює адвокатську діяльність, сплачує обов'язкові платежі до бюджетів усіх рівнів, що означає, що він не є суспільно небезпечною особою, яку необхідно ізолювати від суспільства, що у нього склалися стійки соціальні й трудові зв'язки і реальне позбавлення волі призведе до руйнування життя останнього, на утриманні у засудженого перебувають батьки-пенсіонери та рідний брат - інвалід 1 групи, які потребують фінансової підтримки.
У судовому засіданні ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 касаційні скарги підтримали та надали відповідні пояснення.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 касаційну скаргу підтримали та надали відповідні пояснення.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_10 касаційну скаргу зі змінами підтримав та надав відповідні пояснення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг і просила судові рішення залишити без зміни. Вважала призначене засудженим покарання справедливим і таким, що відповідає тяжкості вчиненого злочину.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Суд першої інстанції, перевіривши матеріали справи та дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, визнав ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 винуватими у вчиненні інкримінованого їм досудовим слідством злочину та призначив покарання, передбачене відповідними нормами кримінального закону.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , їх захисники, а також захисник обвинуваченого ОСОБА_6 подали апеляції.
Апеляційний суд в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 365 КПК України 1960 року, розглянув у повному обсязі доводи зазначених апеляцій та визнав ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними.
Висновки апеляційного суду з питань визнання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 винними належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.
Вирішуючи питання щодо призначення засудженим покарання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, які відповідно до положень ст. 12 КК є тяжкими, відсутність обставин, які пом'якшують чи обтяжують обвинуваченим покарання, конкретні обставини справи.
Крім того, у вироку суду першої інстанції зазначено, що судом враховано дані про особи винних, а саме, те, що вони раніше не судимі, працювали на час інкримінованого їм злочину, характеризуються позитивно, стан їх здоров'я, зокрема, що ОСОБА_6 є інвалідом 3 групи, а також те, що ОСОБА_5 є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю, є волонтером, членом громадської організації «Діти Чорнобиля».
Виходячи з наведених даних та обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченим основного покарання у виді позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції погодився з таким рішенням суду першої інстанції.
Призначене засудженим покарання, на думку суду касаційної інстанції, є необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів. Разом із тим, Верховний Суд не погоджується з висновками попередніх інстанцій щодо неможливості застосування в даному випадку ст. 75 КК з огляду на наступне.
Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК (у редакції, що діяла на момент вчинення злочину), якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Врахувавши при призначенні покарання тяжкість вчиненого злочину, відомості про підсудних (у тому числі позитивні характеристики, стан здоров'я, зокрема, те що ОСОБА_6 є інвалідом 3 групи, а також те, що ОСОБА_5 є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю, є волонтером, членом громадської організації «Діти Чорнобиля» тощо) і правильно визначивши покарання у відповідності до його меті згідно з положеннями ст. 50 КК, суди першої та апеляційної інстанції не врахували тривалість провадження в кримінальній справі та посткримінальну поведінку підсудних протягом усього цього часу, що впливає на вирішення питання про можливість застосування в даній справі ст. 75 КК.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Сенс встановлення в ст. 6 Конвенції критерію «розумності» терміну судового провадження, у тому числі в кримінальних справах (провадженнях), полягає в тому, щоб гарантувати ухвалення судового рішення протягом розумного строку, указуючи тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа у зв'язку з розглядом її справи цивільно-правового характеру в суді або через висунуте їй кримінальне обвинувачення, що є вкрай важливим як для самої особи, так і з позиції категорії «правової визначеності».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багатьох рішеннях констатував наявність системних проблем у правовій системі, які обумовлюють порушення статті 6 Конвенції в частині права на розгляд справи протягом розумного строку. Наприклад, у рішенні по справі «Павлюлинець проти України» (Pavlyulynets v. Ukraine) від 6 вересня 2005 р. ЄСПЛ указував на те, що неодноразові повернення справи на новий розгляд зазвичай свідчать про помилки, допущені судом нижчої інстанції, а тому можна вважати, що ухвалення кількох постанов про повернення справи на новий розгляд є свідченням істотної недосконалості судової системи. У рішенні по справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and Others v. Ukraine) від 22 листопада 2005 р. ЄСПЛ вказав, що затримки в провадженні були обумовлені прийняттями судом першої інстанції двох рішень про повернення справи на додаткове розслідування, які були скасовані вищою судовою інстанцією.
Повертаючись до обставин цієї кримінальної справи, Верховний Суд зазначає, що загальна тривалість провадження щодо її розслідування та судового розгляду від порушення кримінальної справи до ухвалення вироку судом першої інстанції під час останнього (третього) розгляду справи становила близько 6 років (кримінальну справу було порушено 15 березня 2011 року, попереднє судове засідання було призначено на 21 вересня 2011 року, першу постанову про повернення справи на додаткове розслідування ухвалено 29 липня 2013 року, яку було скасовано 29 жовтня 2013 року, другу постанову про повернення справи на додаткове розслідування було прийнято 3 червня 2014 року, яку було скасовано 31 липня 2014 року, вирок у справі постановлено лише 07 березня 2017 року), до прийняття рішення апеляційним судом (13 грудня 2017 року) - майже 6 років 9 місяців, а на час розгляду в суді касаційної інстанції - понад 7 років.
І хоча певні затримки дійсно було обумовлені поведінкою сторони захисту, ці затримки не виправдовують загальну тривалість судового розгляду, обумовлену тим, що кримінальна справа двічі направлялася на новий розгляд в суд першої інстанції після скасування постанов про повернення справи на додаткове розслідування. Крім того, порушення розумних строків розгляду кримінальної справи не можна виправдовувати й використанням стороною захисту передбачених законом можливостей оскарження судових рішень.
Слід зазначити, що положення ст. 6 Конвенції не містять жодних вимог щодо врахування тривалості кримінального провадження при вирішенні питання про призначення покарання та звільнення від його відбування. Однак з огляду на принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України і преамбулі до Конвенції, надмірна тривалість провадження щодо розслідування та судового розгляду кримінальної справи може бути взята до уваги (поряд з іншими обставинами) при вирішенні зазначених питань у контексті з'ясування посткримінальної поведінки підсудних (обвинувачених), визначення можливості досягнення цілей покарання, визначених у ст. 50 КК, у тому числі виправлення засуджених в умовах ізоляції від суспільства або без такої.
У контексті цієї кримінальної справи Верховний Суд відзначає, що перебування підсудних протягом такого тривалого періоду розгляду кримінальної справи в стані невизначеності в передчутті можливого покарання не могло не мати відчутного виховного впливу на їх свідомість, у зв'язку з чим всі підсудні, хоча і в різний час, зрештою визнали свою вину. Крім того, протягом усього часу розгляду кримінальної справи підсудні (засуджені) не вчинили інших злочинів і вели законослухняний спосіб життя, що вказує на можливість їх виправлення без ізоляції від суспільства. Більше того, засуджений ОСОБА_5 , який близько восьми місяців тримався під вартою в межах цієї кримінальної справи, почав проявляти активну громадянську позицію, надаючи допомогу особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Отже, хоча порушення вимог ст. 6 Конвенції щодо розумних строків розгляду кримінальних справ (проваджень) не може автоматично розглядатися як підстава для звільнення від відбування покарання за ст. 75 КК, у контексті обставин цієї справи викладені вище міркування набувають особливої ваги. При цьому Верховний Суд також бере до уваги те, що хоча засуджені вчинили тяжкий корупційний злочин, розмір отриманого хабаря не був великим у розумінні примітки 1 до ст. 368 КК (у редакції, що діяла на момент вчинення злочину). У сукупності з встановленими судами першої та апеляційної інстанції даними, що характеризують особистість засуджених (позитивні характеристики, сімейний стан, стан здоров'я тощо), вищевикладене дозволяє прийти до висновку, що досягнення мети покарання та виправлення засуджених можливе й без їх ізоляції від суспільства, а тому в даному випадку можливе застосування ст. 75 КК (у редакції, що діяла на момент вчинення злочину) з урахуванням положень ст. 5 КК. У той же час, звільняючи засуджених від відбування покарання з випробуванням, Верховний Суд вважає за необхідне визначити максимальний іспитовий строк - 3 роки, а також покласти відповідні обов'язки, передбачені ст. 76 КК, що дозволить в умовах контролю з боку уповноваженого органу з питань пробації переконатися в їх виправленні та перевихованні.
У зв'язку з застосуванням до засуджених положень ст. 75 КК України додаткове покарання у виді конфіскації усього майна підлягає виключенню з судових рішень на підставі ст. 77 КК.
Таким чином, касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_6 підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 394-396, 398, 400-2 КПК України 1960 року,
Суд ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 - змінити.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 звільнити від відбування призначеного кожному з них вироком суду основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і покласти на кожного обов'язки, передбачені ст.76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
На підставі ст. 77 КК України виключити з вироку рішення про призначення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 додаткового покарання у виді конфіскації всього майна.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3