Постанова
Іменем України
29 березня 2018 р.
м. Київ
справа № 236/1887/16-к
провадження № 51-1000км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050420000526, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Невське, Кремінського району, Луганської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в останнє 09 лютого 2012 року Кремінським районним судом Луганської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого умовно - достроково 31 серпня 2015 року на 9 місяців 4 дні,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
ОСОБА_7 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Шандригалове Краснолиманського району Донецької області, проживаючої по АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судима, в останнє 09 лютого 2012 року Кремінським районним судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, 27 листопада 2011 року звільнена за відбуттям покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року засуджено:
ОСОБА_6 за ч. 3ст. 185К України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком і невідбутої частини покарання за вироком Кремінського районного суду Луганської областівід 09 лютого 2012 року та ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 місяців.
ОСОБА_7 за ч. 3ст. 185К України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на неї обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено. Вказано, що ОСОБА_6 слід вважати засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кремінського районного суду Луганської областівід 09 лютого 2012 року та ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з 12 жовтня по 27 грудня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок залишено без зміни.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу прокурора на вирок Краснолиманського міського суду від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_7 повернуто у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано винуватими і засуджено за таких обставин.
Так, 18 травня 2016 року, приблизно о 14 год., ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, повторно, з метою викрадення чужого майна, проникли в будинок АДРЕСА_3 звідки таємно викрали майно потерпілого ОСОБА_8 на загальну суму 595, 59 грн.
23 травня 2016 року, приблизно о 23 год., ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_7 та особою щодо якої матеріали виділено в окреме провадження, повторно, з метою викрадення чужого майна, проникли в будинок АДРЕСА_4 звідки таємно вкрали майно потерпілої ОСОБА_9 на загальну суму 4120 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме, що судом першої інстанції було розглянуто кримінальне провадження в порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки після зміни обвинувачення в судовому засіданні, яке стосувалося додаткової кваліфікації дій ОСОБА_7 , за ознакою повторності, суд повторно не з'ясував чи правильно обвинувачені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, а також не роз'яснив обвинуваченим та іншим учасникам, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. У зв'язку з чим, вважає, що було порушено право на захист обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга прокурора, є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Так, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу прокурора на вирок Краснолиманського міського суду від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_7 повернуто у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, а тому касаційна скарга прокурора в частині оскарження судових рішень щодо ОСОБА_7 не може бути предметом перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 424 КПК України, оскільки вирок щодо ОСОБА_7 не був предметом перегляду в апеляційному порядку.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, підтверджуються доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до ст. 349 КПК України суд має право визначити обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Як передбачено частиною третьою вказаної статті, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку.
Як убачається з матеріалів справи, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення, ОСОБА_6 , підтримав клопотання прокурора про скорочений порядок дослідження доказів. Обвинувачений надав суду показання, повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, не оспорював обставин його вчинення, як і інші учасники судового провадження, не заперечував проти його розгляду у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши що розуміє зміст цих обставин. Водночас, суд переконався у добровільності та істинності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Вищезазначене підтверджується, як журналом судового засідання від 18 серпня 2016 року (т. 1 а. с.94-95), так і технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції.
Крім того, як видно з матеріалів кримінального провадження, журналу судового засідання і аудіозапису судового засідання в суді першої інстанції 01 вересня 2016 року прокурором в судовому засіданні було змінено обвинувачення в частині додаткової кваліфікації дій ОСОБА_7 , за ознакою повторності та об'явлено перерву для ознайомлення зі зміненим обвинуваченням (т.1 а.с. 106). 06 жовтня 2016 року судове засідання було продовжено, в якому обвинувачений ОСОБА_6 , стосовно якого обвинувачення не було змінено, показав що зі зміненим обвинуваченням ознайомився, з ним погоджується, вину визнав повністю та не оспорював обставин вчинення ним кримінального правопорушення, як і інші учасники судового провадження. Клопотання у учасників судового провадження були відсутні. У зв'язку з чим суд продовжив слухання справи в скороченому порядку відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України (т.1 а.с. 122-123).
Доводи прокурора про те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки після зміни обвинувачення в судовому засіданні, яке стосувалося додаткової кваліфікації дій ОСОБА_7 , за ознакою повторності, суд повторно не з'ясував чи правильно обвинувачені розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та не роз'яснив обвинуваченим та іншим учасникам, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку є безпідставними, оскільки обвинувачення було змінено в частині додаткової кваліфікації дій ОСОБА_7 , за ознакою повторності, а ОСОБА_6 продовжував захищатися від раніше пред'явленого обвинувачення.
За таких обставин, підстав вважати, що було порушено право на захист ОСОБА_6 і що суд розглянув справу з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ч. 3 ст. 349 КПК України, немає.
Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого. Призначене покарання, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження прокурор висловлював у своїй апеляційній скарзі. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.
Отже, Суд дійшов висновку, щодо безпідставності вимог касаційної скарги прокурора.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд
Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3