Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 629/1299/17-ц
провадження № 61-3301 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Стрільчука В. А.
Суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявська Олеся Олександрівна, приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко ТетянаВасилівна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у складі судді Шевцова О. А. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявської О. О., приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. про визнання недійсним договору в частині внесення змін до нього; визнання недійсним та скасування виконавчого напису нотаріуса.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 25 листопада 2015 року між нею, як позикодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, було укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу грошові кошти у розмірі 1 094 000 грн
00 коп. на строк до 1 вересня 2016 року. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області
Руденко Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1838.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за вказаним договором,
14 вересня 2016 року вона звернулася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з позичальника вищезазначених грошових коштів.
Копію позовної заяви вона направила приватному нотаріусу Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявській О. О., яку вона отримала
30 вересня 2016 року, про що свідчить її підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Проте, 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О. О. вчинено виконавчий напис про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 1 094 000 грн 00 коп., а також витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису у розмірі 1 700 грн 00 коп.
Вказувала на те, що зазначена нотаріальна дія була вчинена на підставі документу, який не відповідає вимогам законодавства, а саме - договору позики з виправленнями, які були внесені приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. у вересні 2016 року, що призвело до викривлення його змісту, перерозподілу прав та обов'язків між сторонами договору, зокрема після внесення виправлень її зазначено у договорі як позичальника, а ОСОБА_2 як позикодавця.
Посилаючись на наведене, просила визнати недійсним договір позики від
26 листопада 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1838 в частині змін, внесених нотаріусом: «Закреслене «Позикодавець» не читати, виправленому «Позичальник» вірити», «Закреслене «Позичальник» не читати, вправленому «Позикодавець» вірити»; визнати недійсним виконавчий напис від 30 вересня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області
Курявською О. О. про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 25 листопада 2015 року; скасувати виконавчий напис приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявської О. О. від 30 вересня 2016 року.
Заперечуючи проти позову, приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. у липні 2017 року звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про визнання права на виправлення технічної помилки.
В обгрунтування зустрічного позову зазначала, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений нею та зареєстрований в реєстрі за № 1838, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 094 000 грн.
Під час виготовлення тесту договору позики, нею була допущена помилка, а саме: в договорі позики ОСОБА_5 зазначена як позикодавець, а ОСОБА_2 - як позичальник.
17 вересня 2016 року нею посвідчено відповідні виправлення у договорі позики.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнень, просила визнати за нею право на виправлення технічної помилки у договорі позики від 25 листопада 2015 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1838.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області первинний позов ОСОБА_5 та зустрічний позов приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області РуденкоТ. В. об'єднано в одне провадження.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області
Руденко Т. В. відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватний нотаріус Руденко Т. В. не вносила зміни до договору позики від 26 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а вчинила нотаріальну дію щодо виправлення помилки, при цьому приватний нотаріус не є стороною договору, та його дії у даному випадку не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним повністю або частково.
Відхиляючи вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису недійсним, суд першої інстанції зазначив, що рішенням апеляційного суду Харківської області
від 6 червня 2017 року визнано виконавчий напис, вчинений 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Курявською О. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та витрат пов'язаних з вчиненням виконавчого напису нотаріуса на загальну суму 1 095 700 грн 00 коп. таким, що не підлягає виконанню, а тому права ОСОБА_1 є поновленими.
При цьому у разі незгоди боржника з вчиненим виконавчим написом нотаріуса, правильним способом захисту є саме визнання його таким, що не підлягає виконанню, а не визнання його недійсним та скасування, оскільки саме визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що приватним нотаріусом Руденко Т. В. не вносились зміни до договору позики від 26 листопада 2015 року, а була вчинена нотаріальна дія, пов'язана з виправленням помилки. Крім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 червня 2017 року оспорюваний ОСОБА_1 виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому вимоги про визнання його недійсним та скасування є безпідставними.
Посилаючись на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду законнимта обґрунтованим, постановленимз дотриманням вимог матеріального в процесуального права і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано листи Головного територіального управління юстиції у Харківській області
від 28 березня 2017 року, якими встановлено, що приватним нотаріусом Руденко Т.В. були внесені виправлення та здійснення застереження щодо статусу сторін, що суперечить вимогам пункту 6.12, пункту 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня
2010 року.
Такі виправлення були зроблені в примірнику договору позики, який зберігається в матеріалах нотаріальної справи і на примірнику договору позики, який виданий ОСОБА_2 На примірнику, який виданий ОСОБА_1 виправлення та застереження нотаріусом зроблені не були, оскільки її примірник нотаріусу не був наданий, у зв'язку з чим примірники договору позики від 25 листопада 2015 року, посвідчені приватним нотаріусом Руденко Т. В. неідентичні, що є порушенням вимог статті 59 Закону України «Про нотаріат», пунктів 2.1., 2.2. Глави 1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Вважала, що такими діями приватного нотаріуса Руденко Т. В. було змінено волевиявлення сторін договору позики, що є підставою для визнання його недійсним.
Внаслідок вчинення приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О. О. виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі документу, що не відповідає вимогам законодавства, якими врегульовано вчинення нотаріусами нотаріальних дій, у неї була вилучена сільськогосподарська техніка, яка після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, їй не повернута. Ураховуючи наведене вважала, що висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що суперечать зібраним у справі доказам.
У березні 2018 року ОСОБА_2 та приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив ОСОБА_2 мотивований тим, що під час виготовлення та посвідчення тексту договору позики була допущена технічна помилка щодо зазначення його, як позичальника, а позивача як позикодавця, проте по тексту всього договору сторони та їх статус у договорі зазначено правильно. Після виявлення зазначеної помилки, він звернувся до приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. про її виправлення.
У визначений приватним нотаріусом час на виправлення помилки, ОСОБА_5 до нотаріальної контори не прибула, у зв'язку з чим у її екземпляр договору не були внесені виправлення.
Вказував на безпідставність доводів касаційної скарги про те, що договір позики підлягає визнанню недійсним, з огляду на те, що стаття 215 ЦК України містить виключний перелік підстав визнання договору недійсним.
Посилання у касаційній скарзі на листи Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 28 березня 2017 року є безпідставними оскільки викладені у зазначених листах відомості лише підтверджують внесення нотаріусом до договору позики виправлень, а не зміну його, як стверджує позивач.
Щодо доводів касаційної скарги в частині визнання недійсним та скасування виконавчого напису приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявської О. О. від 30 вересня 2016 року, ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 використала своє право на захист, шляхом пред'явлення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відзив на касаційну скаргу приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. мотивовано тим, що 17 вересня 2016 року нею були внесено виправлення до оригіналу договору позики, посвідченого
25 листопада 2015 року за реєстровим № 1838, який знаходиться у позикодавця ОСОБА_2, а також до екземпляру договору позики, який зберігається у справах нотаріуса. Позичальник ОСОБА_5 відмовилась надати свій екземпляр договору позики для внесення в нього виправлень. Технічна помилка в найменуванні сторін договору позики допущена тільки у преамбулі договору, а далі по тексту договору сторони договору зазначено правильно. З урахуванням наведеного вважала, що внесенням таких виправлень нею не було замінено правовий статус сторін договору, а тому відсутні підстави для визнання його недійним.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та наведені у відзивах мотиви, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частин першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 глави 6 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України
від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Пунктом 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (далі - Правила), редакція яких діяла на момент вчинення спірних нотаріальних дій, у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.
Судами установлено, що 25 листопада 2015 року за реєстровим № 1838, приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Руденко Т. В. посвідчено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 094 000 грн 00 коп., на термін до 1 вересня 2016 року.
Про дійсні наміри сторін правочину, їх волевиявлення та їх правовий статус у цьому договорі свідчить заява ОСОБА_6 від 25 листопада 2015 року, у якій він зазначає про те, що йому відомо про укладення його дружиною ОСОБА_1 договору позики, за яким вона отримує від ОСОБА_2 у позику грошові кошти в сумі 1 094 000,00 грн та зобов'язується повернути таку ж суму грошей до 1 вересня
2016 року, а також заява ОСОБА_7 від 25 листопада 2015 року, у якій вона надає свою згоду чоловікові ОСОБА_2 на передачу у позику грошових коштів у розмірі 1 094 000,00 грн.
12 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального кругу Харківської області Руденко Т. В. з заявою, у який повідомив про допущену помилку, і просив внести виправлення до договору позики та засвідчити їх. В той же день, приватний нотаріус Руденко Т. В. направила на адресу ОСОБА_1 повідомлення про технічну описку у договорі позики та запропонувала їй звернутися до нотаріальної контори в триденний термін. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 15 вересня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
17 вересня 2016 року приватним нотаріусом Руденко Т.В. до договору позики
від 25 листопада 2015 року були внесені відповідні виправлення, окрім екземпляру, що був виданий ОСОБА_1, яка не з'явилася до нотаріуса та не надала його.
Аналізуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що під час виготовлення тексту договору позики в його преамбулі приватним нотаріусом була допущена технічна помилка, зокрема позичальника ОСОБА_5 зазначено позикодавцем, а позикодавця ОСОБА_2 - позичальником. Далі по тексту договору позики правове визначення сторін договору: ОСОБА_5 та
ОСОБА_2 зазначено правильно, що відповідає їх дійсним намірам та волевиявленню. Вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії, що направлена на виправлення технічної помилки, не є внесенням змін до договору позики, і відповідно підставою для визнання його в цій частині недійсним.
Посилання у касаційній скарзі на листи Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 28 березня 2017 року про те, що внесення приватним нотаріусом Руденко Т. В. виправлень в договори позики суперечать вимогам пункту 6.12, пункту 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року є непереконливими, оскільки не внесення виправлень у екземпляр, що був виданий ОСОБА_1 викликано тим, що вона не з'явилася на виклик нотаріуса і не надала йому свій екземпляр договору позики.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 глави 16 Порядку заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Курявською О. О. 30 вересня 2016 року, яким з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за договором позики, який посвідчено приватним нотаріусом Лозівського міського округу Харківської області Руденко Т. В. 25 листопада 2015 року за реєстром № 1838 в сумі 1 094 000 грн 00 коп., а також витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса в розмірі 1 700 грн 00 коп., визнано таким, що не підлягає виконанню.
Постановою Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 23 червня
2017 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О. О. про стягнення з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у сумі 1 094 000 грн 00 коп. та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1700 грн 00 коп.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування виконавчого напису нотаріусу Лозівського міського округу Харківської області Курявської О. О. від 30 вересня 2016 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність заявленої вимоги, оскільки у разі незгоди боржника з вчиненим виконавчим написом нотаріуса, правильним способом захисту є саме визнання його таким, що не підлягає виконанню, а не визнання його не дійсним та скасування. При цьому судами було встановлено, що рішенням суду, яке набрало законної сили, оспорюваний виконавчий напис вже визнаний таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, перевіряючи законність та обгрунтованість судових рішень, приходить до висновку, що рішення оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обгрунтованими, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягаєзадоволенню.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. А. Стрільчук
В.О. Кузнєцова
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
Г.І. Усик