Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 310/12161/13-ц
провадження № 61-4140св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у складі головуючого судді Прінь І. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2016 року, у складі колегії суддів: Бондар М. С., Бєлка В. Ю., Спас О. В.,
У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») подало до суду позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено договір № ZPRWAE00000552, за яким відповідач отримав кредит у сумі 12 060,95 доларів США на термін до 29 травня 2013 року.
30 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань ОСОБА_3 у солідарному порядку. За положеннями п. 12 договору порука припиняється за закінченням 5 років з дня настання строку повернення кредиту за кредитно-заставним договором.
15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «Акцент-Банк» укладено договір факторингу, за яким ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив ЗАТ «Акцент-Банк» права кредитора за цим кредитно-заставним договором.
Оскільки позичальник умови кредитно-заставного договору не виконав, ПАТ «Акцент-банк» надіслало відповідачам письмову вимоги щодо повернення заборгованості за договором протягом 5 днів з моменту її отримання. Однак вимоги банку відповідачі не виконали, у зв'язку з чим станом на 18 вересня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 27 205 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 217 367,91 грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого
2015 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року
№ ZPRWAE00000552, що на 17 жовтня 2014 року становить 33 936,79 дол. США і складовими частинами якого є: 7 618,04 дол. США - борг за кредитом,
3 030,94 дол. США - проценти за користування кредитом, 741,51 дол. США - комісія, 21 221,02 дол. США - пеня, 1 325,28 дол. США - штраф.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого
2015 року в частині солідарного стягнення судових витрат змінено. Стягнуто з
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Акцент-Банк»судовий збір по
1 827 грн з кожного, у загальній сумі 3 654 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до
ПАТ «Акцент-Банк» про визнання кредитно-застовного договору частково недійсним, в якому просив визнати недійсними з 30 травня 2008 року положення статей
14.2, 14.3, 14.9 договору від 30 травня 2008 року № ZPRWAE00000552, укладеного між
ОСОБА_3 і ЗАТ КБ «ПриватБанк».
На обґрунтування зазначав, що відповідно до пункту 14.2 договору «у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 6.2.2 та 6.2.3 договору щодо сплати винагороди та процентів позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення». У пункті 14.3 договору «у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого пунктом 6.2.4 договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищезазначеної пені не нараховуються». Пунктом 14.9 договору «при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за цим договором понад
30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн плюс 5 % від суми невиконаного зобов'язання».
Вважає, що вказані вище пункти кредитного договору від 30 травня 2008 року відповідно до вимог частини першої статті 203 ЦК України мають бути визнані судом недійсними, оскільки вони суперечать чинному законодавству, зокрема статті
61 Конституції України, якою передбачена заборона подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Ухвалою суду до участі у цій справі як третю особу залучено ПАТ КБ «ПриватБанк».
У червні 2016 року ПАТ «Акцент-Банк» подано заяву про збільшення позовних вимог, просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість, яка станом на 31 травня 2016 року становила 42 726,27 дол. США, із яких: 7 618,04 дол. США - заборгованість за кредитом, 3 030,94 дол. США - заборгованість за відсотками, 741,51 дол. США - комісія, 31 335,78 дол. США (788 596 грн 30 коп.) - пеня.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня
2016 року позов ПАТ «Акцент-Банк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року
№ ZPRWAE00000552 станом на 31 травня 2016 року у розмірі 11 390,49 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на час розгляду справи становить
283 077,52 грн, яка складається з заборгованості: за тілом кредиту -
7 618,04 дол. США, за процентами за користування кредитом - 3 030,94 дол. США, комісійної винагороди - 741,51 дол. США, а також стягнуто пеню у розмірі
11 390,49 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на час розгляду справи становить 283 077,52 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання кредитно-заставного договору частково недійсним відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторони визначили як строк дії кредитного договору, так і договору поруки - до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитно-заставним договором, кінцевий строк повернення кредиту - до 29 травня 2013 року, так і строки виконання зобов'язань з погашення обов'язкових щомісячних платежів - щомісячно, у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту. А за договором поруки порука припиняється по закінченню
5 років з дати настання строку повернення кредиту за кредитним договором. Крім того, та обставина, що боржник не був повідомлений про зміну кредитора, не тягне за собою відмову в позові нового кредитора, тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань взагалі. Також застосував до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 ЦК України і зменшив розмір неустойки до
11 390,49 дол. США, що еквівалентно 283 077,52 грн (за офіційним курсом НБУ на день розгляду справи). У зустрічному позові відмовлено за безпідставністю.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, враховуючи, що судом застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносин та відповідають фактичним обставинам справи.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитно-заставним договором та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості та задовольнити зустрічний позов, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 1082 ЦК України, оскільки позивачем не надано документального підтвердження направлення на адресу поручителя ОСОБА_4 та отримання ним повідомлення про укладення договору факторингу, наслідком чого є відсутність у ОСОБА_4 обов'язку сплачувати стягувану суму. Крім того, судами не дотримано положення статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 30 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та
ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір № ZPRWAE00000552, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 12 060,95 дол. США на строк до 29 травня 2013 року.
За умовами пункту 17 цього договору процентна ставка за договором встановлена у розмірі 17,04 % річних, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Погашення кредиту здійснюється шляхом сплати у період з 6 по 10 число кожного місяця щомісячних платежів відповідно до пункту 17.8, до складу яких входять платежі за винагородою, процентами та кредитом. Графік погашення платежів визначений у додатку № 1 до договору (а. с. 23).
Згідно із пунктами 14.2, 14.3 кредитно-заставного договору, у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 6.2.2 та 6.2.3 договору щодо сплати винагороди та процентів, а також у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту, передбаченої пунктом 6.2.4 договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.
Пунктом 14.9 договору встановлено, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за цим договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн плюс 5 % від суми невиконаного зобов'язання.
Відповідно до пункту 14.10 договору сплата неустойки за цим договором здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане відповідною стороною. Сплата неустойки здійснюється у гривнях. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату сплати.
Згідно з пунктом 14.11 договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років.
З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 30 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки (а. с. 26).
Відповідно до пунктів 2, 4 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, винагороди, штрафів, пені і інших платежів, відшкодування збитків, у разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Пунктами 5, 6 договору поруки встановлено, що в разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання, передбаченого договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання, а поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання протягом 5 днів з моменту отримання вимоги.
Згідно з пунктом 11 договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Пунктом 12 договору поруки визначено, що порука за цим договором припиняється по закінченню 5 років з дати настання строку повернення кредиту за кредитним договором.
15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «Акцент-Банк» укладено договір факторингу, відповідно до якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» передало ЗАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк», права вимоги за цим кредитним договором, що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору факторингу (т. 3, а. с. 66-93).
20 вересня 2013 року банком було направлено рекомендованою кореспонденцією на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмове повідомлення про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором (т. 1 а. с. 10, 11).
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК Українивстановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Так, встановивши, що саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора; до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Акцент-Банк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_4
Доказів того, що відповідачами сплачувалися кошти в рахунок погашення заборгованості первісному кредитору до укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги за вказаним кредитним договором відсутні, тому суд дійшов правильного висновку про наявність у ПАТ «Акцент-Банк» права вимоги по сплаті заборгованості за укладеним 30 травня 2008 року кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк», і ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Таким чином, у силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті
553 ЦК України).
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для стягнення з позичальника та поручителя отриманих коштів та відсотків за користування кредитом.
Задовольняючи частково позов ПАТ «Акцент-Банк», суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки ні позичальник ОСОБА_3, ні поручитель ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконали ані перед банком, ані перед новим кредитором, то позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитом, нарахованими відсотками, комісією та пенею. Крім того, суд застосував до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 ЦК України і зменшив розмір неустойки до 11 390,49 доларів США, що еквівалентно 283 077,52 грн (за курсом НБУ на день розгляду справи).
Оскільки заборгованість із відповідача стягується в судовому порядку, що свідчить про неналежне виконання останнім своїх зобов'язань за договором, тому наявні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору.
Відповідно до статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних рішень було порушено вимоги статті 61 Конституції України щодо подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення не заслуговують на увагу, оскільки суди відповідно до статті 549 ЦК України стягнули лише один вид цивільно-правової відповідальності, а саме пеню, тобто не відбулося подвійного стягнення. Крім того, нарахований банком розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, тому судами застосовано частину третю статті
551 ЦК України та його зменшено.
Інші доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Статтею 212 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада
2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І.Усик