Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 761/10946/15-ц
провадження № 61-5542св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»,
представник позивача - Яковіщук Ярина Миколаївна,
відповідач - ОСОБА_4,
представник відповідача - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, у складі судді Маліновської В. М., від 10 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Котули Л. Г., Волошиної В. М., Слюсар Т. А., від 14 червня 2016 року,
У квітні 2015 року комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - КП «ЦОС Шевченківського району») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, споживає послуги з централізованого опалення та зобов'язаний їх оплачувати. Позивач також зазначав, що відповідач тривалий час не сплачував за спожиті житлово-комунальні послуги, унаслідок чого станом на 20 вересня 2010 року у нього виникла заборгованість у сумі 4 651 грн 52 коп., а за період з 20 вересня 2010 року по 31 березня 2014 року у розмірі 46 392 грн 36 коп., з яких: основний борг у розмірі 43 963 грн 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 481 грн 65 коп. та 3 % річних у розмірі 1 947 грн 28 коп. У добровільному порядку погасити заборгованість відповідач відмовляється, від укладення договору на постачання комунальних послуг ухиляється.
У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 46 392, 36 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року частково задоволено позовні вимоги КП «ЦОС Шевченківського району». Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «ЦОС Шевченківського району» суму заборгованості за комунальні послуги з центрального опалення у сумі 25 947 грн 62 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, щопозивач надає послуги з постачання централізованого опалення, які споживаються відповідачем, але ним не оплачуються. При цьому суд стягнув суму заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за цей період, пославшись на те, що позивачем не було надано уточнений розрахунок по стягненню інфляційних втрат та 3% річних за вказаний період.
14 червня 2016 року рішенням Апеляційного суду міста Києва рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «ЦОС Шевченківського району» суму заборгованості за комунальні послуги з централізованого опалення у сумі 36573 грн 39 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач, звернувшись у червні 2014 року до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, незважаючи на те, що суд припинив провадження у справі, вчинив дію, передбачену частиною другою статті 264 ЦК України та перервав перебіг позовної давності, відтак строк позовної давності має обчислюватися з 25 червня 2011 року по 31 березня 2014 року і за цей період підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми.
У липні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року.
12 липня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
14 червня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом КП «ЦОС Шевченківського району» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
02 лютого 2018 року справу розподілено судді-доповідачу Гульку Б. І.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2018 року задоволено заявлений суддею-доповідачем Гульком Б.І. самовідвід. Справу передано на повторний автоматизований розподіл.
12 березня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу Синельникову Є. В.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити КП «ЦОС Шевченківського району» у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що районний суд повно і всебічно не з'ясував обставини справи та дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог КП «ЦОС Шевченківського району». Разом з цим, суд апеляційної інстанції помилково визначив дією, що перериває перебіг позовної давності, подання позивачем позову до господарського суду про стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, та не врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, про те, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109,119,120 ЦПК України 2004 року. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності. Також заявник зазначив, що КП «ЦОС Шевченківського району» є неналежним позивачем, так як відповідачем у 2007 році було укладено договір на постачання послуг централізованого опалення з комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківської у м. Києві ради», а доказів того, що відповідач є правонаступником цього підприємства суду не надано. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів обсягу спожитої відповідачем теплової енергії.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 70,30 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02 липня 2007 року.
01 серпня 2007 року між комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради в особі директора комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» Шевченківської районної у м. Києві ради ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір № 13421 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників, за яким ОСОБА_4 у приміщенні площею 70,3 кв. м по АДРЕСА_1 з комунальних послуг користується центральним опаленням, гаряче водопостачання відсутнє. Строк дії договору визначений до 31 грудня 2007 року, проте вважається продовженим на такий же строк, якщо жодна із сторін не подала заяву про його припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії.
Окремим дорученням першого заступника голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_9 від 13 вересня 2010 року № 905 з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущенням безоплатного використання теплової енергії та водопостачання комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (далі - КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради) було зобов'язано укласти прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району, а комунальні підприємства «Житлово-експлуатаційні контори» Шевченківської районної у м. Києві ради зобов'язано передати КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень, скласти акт звірки станом на 01 жовтня 2010 року.
На виконання даного окремого доручення комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» було передано до підприємства позивача договори, укладені раніше підприємством із споживачами, у тому числі договір із відповідачем.
Рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва» КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради перейменоване на КП «ЦОС Шевченківського району».
Згідно з актом приймання-передачі дебіторської заборгованості від 30 вересня 2010 року № 1 (договір від 24 березня 2010 року № 85, додаткова угода № 1) комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» Шевченківської районної у м. Києві ради передало КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради перелік сальдо по орендарям та власникам нежитлових приміщень, в якому зазначено, що ОСОБА_4 має заборгованість по оплаті за надані комунальні послуги у розмірі 4 651 грн 52 коп.
Згідно з розрахунком, наданим КП «ЦОС Шевченківського району» заборгованість ОСОБА_4 за надані комунальні послуги станом на 20 вересня 2010 року складала 4 651 грн 52 коп., а з 30 листопада 2010 року по 31 березня 2014 року - 43 965 грн 43 коп.
Також встановлено, що 25 червня 2014 року КП «ЦОС Шевченківського району» подало до господарського суду м. Києва позов до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08 серпня 2014 року провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що нежитлові приміщення належать на праві власності ОСОБА_4 як фізичній особі на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2007 року.
Згідно положень статті 213 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав про те, що у зв'язку із зверненням у червні 2014 року позивача до господарського суду міста Києва із позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 позовна давність у силу частини другої статті 264 ЦК України перервалася.
Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
За змістом частини першої статті 118 ЦПК України 2004 року позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України 2004 року суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.
За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15.
Отже, пред'явлення позову не у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, не перериває позовної давності.
Дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв'язку з пред'явленням позову до боржника, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позовна давність не переривається лише за наявності факту звернення з позовом до суду та не прийняв до уваги те, що провадження у справі було припинено, оскільки спір між сторонами не підлягав вирішенню у порядку господарського судочинства.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі, дійшов неправильного висновку про наявність факту переривання позовної давності.
Суд першої інстанції, встановивши наявність порушеного права позивача, дійшов правильного висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість по сплаті за послуги з постачання централізованого опалення, яка підлягає стягненню у межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
Разом з цим, посилання заявника на те, що відповідачем не доведено, що він є правонаступником КП «Керуюча дирекція Шевченківської у м. Києві ради», з яким відповідач уклав договір, спростовується матеріалами справи, зокрема рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240, договором від 01 серпня 2007 року № 13421 та окремим дорученням першого заступника голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_9 від 13 вересня 2010 року № 905.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів обсягу спожитої відповідачем теплової енергії також безпідставні, оскільки відповідачем доказів на спростування наданого позивачем розрахунку суду не подано, а позивач такі докази надав, які судом належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року). Крім того, відповідач не здійснював оплату за спожиту теплову енергію протягом тривалого часу і дій, спрямованих на погашення існуючої заборгованості не вчиняв. Доказів відключення приміщення, яке є власністю відповідача, від мережі централізованого опалення, відповідачем не надано.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року скасувати.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
СуддіО. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В.Черняк