Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 376/512/15-ц
провадження № 61-6351св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Сквирського районного суду Київської області у складі судді Машкіної В. В. від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Приходька К. П. від 21 грудня 2016 року,
У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 04 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав 60 341,50 грн, які зобов'язався повернути не пізніше 03 грудня 2014 року, та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановлені договором.
Крім того, банк вказував, що 04 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором укладено договір поруки.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором від 04 грудня 2007 року не виконав, внаслідок чого станом на 27 січня 2015 року існує заборгованість у розмірі 367 877,72 грн, де: 69 245,20 грн - заборгованість за тілом кредиту, 40 560,21 грн - несплачені проценти за користування кредитними коштами, 18 289,32 грн - несплачена комісія за користуванням кредитом та 239 782,99 грн - пеня за несвоєчасне повернення тіла кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно вказану суму заборгованості.
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у січні 2015 року він дізнався, що є поручителем за спірним кредитним договором.
Посилаючись на те, що жодних договорівіз ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладав та не підписував, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір поруки від 04 грудня 2007 року, а також у зв'язку з тим, що він змушений був тривалий час, вживати заходи, спрямовані на захист свого порушеного права, просив також стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 000 грн компенсації завданої моральної шкоди.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року у задоволенні первісного позову ПАТ КБ«ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір поруки від 04 грудня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, недійсним. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 926 грн на відшкодування майнової шкоди та 18 000 грн компенсації моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_4 спірний договір поруки не підписував, а тому вказаний правочин суперечить положенням статей 203, 207, 208 ЦК України та є недійсним; оскільки ОСОБА_4 тривалий час, вживав заходи, спрямовані на захист свого безпідставно порушеного права йому завдано моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банком не доведено факт укладення договору поруки з ОСОБА_4 та отримання ОСОБА_3 коштів за кредитним договором; факт завдання ОСОБА_4 моральної шкоди та понесені ним втрат немайнового характеру підтверджується матеріалами справи.
У грудні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що встановлені судами обставини щодо укладення кредитного договору, підтверджують факт отримання ОСОБА_3 коштів за кредитним договором, і ці обставини не оспорювались учасниками справи; вина ПАТ КБ «ПриватБанк» у завданні ОСОБА_4 моральної шкоди відсутня.
12 грудня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, з яких вбачається, що вимоги про стягнення компенсації завданої моральної шкоди повністю доводяться матеріалами справи, у зв'язку із чим, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в повному обсязі не відповідають.
Судами встановлено, що 04 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній мав отримати 60 341,50 грн з кінцевим терміном повернення не пізніше 03 грудня 2014 року на умовах сплати процентів за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановленими договором (а. с. 7-9, 9 зворот).
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 04 грудня 2017 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки (а. с. 11, 11 зворот).
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 27 січня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» нарахована заборгованість у розмірі 367 877,72 грн, де: 69 245,20 грн - заборгованість за тілом кредиту, 40 560,21 грн - несплачені проценти за користування кредитними коштами, 18 289,32 грн - несплачена комісія за користуванням кредитом та 239 782,99 грн - пеня за несвоєчасне повернення тіла кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із статтею 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 10 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 60 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку те, що позивачем не надано підтверджень факту отримання ОСОБА_3 конкретної суми коштів за кредитним договором від 04 грудня 2007 року, відповідно до вимог статей 58, 59 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для стягнення з останнього заборгованості у сумі 367 877,72 грн на підставі положень статей 526, 1054 ЦК України.
Поряд із цим, колегія суддів зауважує, що обставини щодо отримання кредитних коштів не були визнані учасниками справи у процесі її розгляду, а тому підлягали доказуванню на загальних підставах. На підтвердження обставин видачі кредитних коштів ПАТ КБ «Приватбанк» надало суду копію квитанції до прибуткового касового ордера від 26 листопада 2007 року (а. с. 10), яка правильно визнана апеляційним судом неналежним доказом, оскільки лише вказує на факт здійснення ОСОБА_3 передоплати товариству з обмеженою відповідальністю «Крафт» за будівельні матеріали у сумі 12 750,00 грн.
Вказана квитанція не є документом, який може підтверджувати факт видачі банком кредитних коштів, а тому жодним чином не вказує на їх отримання ОСОБА_3
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами у цій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанції у частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_4 про компенсацію моральної шкоди.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у договорі поруки в графі «Поручитель» підпис від імені ОСОБА_4 виконано не ним, а іншою особою з наслідуванням його підпису, що підтверджується висновком експерта від 12 жовтня 2015 року (а. с. 157-160).
За таких обставин, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, визнавши вказаний договір поруки недійсним, пославшись на необхідність захисту прав відповідачем, стягнув з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 компенсацію моральної шкоди.
У випадку, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).
Таке відшкодування може здійснюватися також за правилами статей 22, 23 ЦК України.
Однак суди, не встановивши вини ПАТ КБ «ПриватБанк» у спричинені ОСОБА_4 моральної шкоди, а також факту безпідставного порушення права відповідача саме з боку банку, дійшли неправильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду лише на той факт, що в процесі розгляду судового спору було встановлено, що відповідач не підписував договір поруки. Суд апеляційної інстанції не встановив, якими винними діями ПАТ КБ «ПриватБанк» було завдано моральної шкоди ОСОБА_4, що є обов'язковою складовою для наявності правових підстав для її відшкодування.
Оскільки судами допущено неправильне застосування норм матеріального права в цій частині, в результаті чого, суди дійшли неправильного висновку про наявність правових підстав для компенсації позивачем моральної шкоди, судові рішення підлягають скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди.
Інші доводи касаційної скарги є несуттєвими, такими, що не впливають на законність прийнятих судами рішень.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про відшкодування моральної шкоди скасувати.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкодивідмовити.
В іншій частині рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В.Синельников
С. Ф.Хопта
Ю.В.Черняк