Постанова
Іменем України
20 березня 2018 року
м. Київ
справа № 522/16074/14-ц
провадження № 61-8803зпв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди за заявою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Ситнік О. М., суддів: Євграфової Є. П., Маляренка А. В., Леванчука А. О., Фаловської І. М.,
Відповідно до пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2014 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем Mitsubishi Galant, реєстраційний номер НОМЕР_1, по вул. Балківській у м. Одесі допустила зіткнення з належним йому транспортним засобом BMW 525i, реєстраційний номер НОМЕР_2, унаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження, а йому завдано майнову шкоду.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2014 року винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) визнано ОСОБА_4
Ураховуючи наведене ОСОБА_3 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля в розмірі 77 605 грн, витрати на складення попереднього кошторису пошкоджень автомобіля у розмірі 570 грн 24 коп., на експертні послуги оцінювача - 700 грн, оплату телеграми для виклику відповідача на місце проведення експертного дослідження - 42 грн 96 коп., на оплату послуг евакуатора для доставки автомобіля до місця проведення експертного дослідження - 350 грн, на оплату послуг СТО 328 грн 80 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 79 597 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової шкоди 43 266 грн 58 коп. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року скасовано, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року залишено в силі.
У серпні 2017 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), посилаючись при цьому як на неоднакове застосування норм матеріального та процесуального права на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року, від 31 липня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2012 року, від 13 грудня 2012 року, від 14 серпня 2013 року, від 04 липня 2016 року, від 02 березня 2017 року.
У заяві просила скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року та залишити в силі рішення апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року, зазначаючи про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1194 ЦК України та статті 56 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, доводи, колегія суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи,підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається суди встановили, що 31 травня 2014 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем Mitsubishi Galant, реєстраційний номер НОМЕР_1, по вул. Балківській у м. Одесі допустила зіткнення з належним ОСОБА_3 транспортним засобом BMW 525i реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2014 року винною у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_4
Висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 02 липня 2014 року № 231/14 вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_3, визначено у розмірі 42 163 грн 62 коп. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 0,7.
Згідно з актом виконаних робіт від 20 серпня 2014 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 17 від 20 серпня 2014 року фактично для відновлення пошкодженого автомобіля позивач витратив 77 605 грн.
Постановляючи ухвалу про скасування рішення апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року та залишення в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4, як винна особа у ДТП повинна сплатити різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2012 року у справі № 6-12619св12 суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, вказував на те, що суду не було надано доказів які б підтверджували, що для відновлення автомобіля були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2012 року у справі № 6-41668св12 суд касаційної інстанції виходив з того, що зношеність майна не враховується у випадках, коли для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів. Доказів про те, що для відновлення пошкодженого автомобіля позивачу необхідно використовувати нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів останнім не подано.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року у справі № 640/17182/15-ц суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу та залишаючи рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2016 року без змін, вказував на те, що стягненню підлягає вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля, оскільки стягнення вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу має місце лише за умови використання нових вузлів, деталей, комплектуючих частин іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, однак матеріали справи таких даних не містять.
Порівняння вищенаведених рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права, а саме статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України,дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, оскільки у справах були встановлені різні фактичні обставини і рішення судами ухвалювались з урахуванням їх доведеності.
Крім того, відсутні підстави для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 56 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) з огляду на таке.
У наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року у справі № 14094св11 суд касаційної інстанції вказував на те, що ОСОБА_6 був саме представником ОСОБА_7 діючи на підставі довіреності і відомості про те, що його було допущено до участі в розгляді справи ухвалою суду як особу, що надає правову допомогу, відсутні.
У наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року у справі № 15180св13 суд касаційної інстанції, вказав, що заява підписана представником позивача, суд не постановляв ухвалу про його допуск до участі у справі як особи, яка надає правову допомогу. Документ про те, що такий є фахівцем у галузі права, у матеріалах справи відсутній.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року у справі № 2-2716/11 суд касаційної інстанції вказав, що підстави для компенсації позивачу в порядку статті 84 ЦПК України(у редакції, чинній на час розгляду справи) витрат на правову допомогу, наданої особами, які з 29 липня 2009 року по 18 жовтня 2010 року брали участь у розгляді справи в якості представників на підставі довіреності від 29 липня 2009 року і суд не постановляв ухвали про допуск їх до участі у справі як осіб, які надають правову допомогу, відсутні. При цьому доказів, що такі особи є фахівцями у галузі права позивачем в суді першої інстанції надано не було.
Порівняння наведених вище рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про неоднакове застосовування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, оскільки у цій справі встановлено, що представник позивача є адвокатом відповідно до договору про надання правової допомоги, в той час як у наданих для порівняння судових рішеннях представники сторін діяли на підставі довіреностей і доказів того, що такі особи є фахівцями у галузі права були відсутні.
Таким чином, обставини, які стали підставами для перегляду справи, не підтвердилися, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні заяви ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель В.М. Коротун
В. І. Крат