Ухвала
15 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 331/6727/14-ц
провадження №61-5475зп18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П. (судді-доповідача), Висоцької В.С., Мартєва С.Ю.,
розглянув заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні,
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» (далі - ПрАТ «ТМО «Запоріжжя») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог указував на те, що з 23 березня 1991 року він працював на посаді генерального директора закритого акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя», правонаступником якого є відповідач, на підставі безстрокового трудового договору. 14 квітня 2004 року з ним був укладений контракт про прийняття на роботу на посаду генерального директора закритого акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» на строк з 14 квітня 2004 року по 14 квітня 2009 року. Відповідно до наказу від 14 квітня 2009 року № 24-к/1 трудовий договір з ним був припинений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Зазначав, що в день звільнення з ним не був проведений розрахунок, як того вимагає ст. 116 КЗпП України, хоча в цей день він знаходився на роботі. Листом від 23 червня 2014 року вих. № 1/58 за підписом директора ПрАТ «ТМО «Запоріжжя» йому було повідомлено, що на день звільнення йому були нараховані: заробітна плата за період з 01 по 14 квітня 2009 року в розмірі 2 953 грн 71 коп.; надбавка 1 476 грн 86 коп.; компенсація за невикористану відпустку в розмірі 43 230 грн 78 коп.
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 змінив розмір позовних вимог, у зв'язку з тим, що до матеріалів справи були долучені платіжні відомості та видаткові касові ордери щодо отримання ним грошових сум у період з 01 квітня 2009 року до 20 липня 2009 року. Він не визнавав ці виплати, як розрахунок при звільненні, але бажав врахувати суми цих виплат у своїх позовних вимогах і скорегувати суму заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку.
Зазначав, що станом на 14 квітня 2009 року кількість невикористаних ним днів щорічної відпустки за період роботи у закритому акціонерному товаристві «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» складала не 136 днів з яких йому була нарахована підприємством компенсація у розмірі 43 230 грн 78 коп., а 340 днів, що підтверджується довідкою, а при розрахунку у зв'язку зі звільненням 14 квітня 2009 року йому належало до виплати 72 699 грн 77 коп.
З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період з 01 по 14 квітня 2009 року, надбавку за рівень кваліфікації, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в загальному розмірі 72 699 грн 77 коп., у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 14 квітня 2004 року і звільненням, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2009 року по день ухвалення рішення суду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року залишено без змін.
12 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2017 року, з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції чинній на день подання заяви.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
З набуттям чинності Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припинили роботу та розпочав роботу Верховний Суд.
Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
31 січня 2018 року матеріали провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року, передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_4, вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 47, 116, 117 КЗпП України, що, на думку заявника, спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року та направити справу на новий касаційний розгляд.
На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року в справі №371/521/15-ц та від 01 листопада 2017 року в справі № 635/8090/14-ц.
Перевіривши викладені у заяві доводи Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у допуску справи за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, до провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року належить відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 355 ЦПК України, у редакції чинній на день подання заяви, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому судовими рішеннями у подібних правовідносинах належить розуміти такі рішення де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, щодо якої вирішується питання про допуск до провадження за заявою ОСОБА_4про перегляд судових рішень, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у позові виходив із того, що відповідач здійснив повний розрахунок з ОСОБА_4 за його заявою та протягом установленого в заяві строку до 01 серпня 2009 року, що підтверджено відповідними виписками державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про отримання позивачем виплат у період часу з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2009 року та платіжними відомостями.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, яка надана заявником на підтвердження передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції чинній на день подання заяви, підстави перегляду судових рішень, суд касаційної інстанції відхиляючи касаційну скаргу погодився із висновками судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог працівника, оскільки роботодавець протягом значного періоду часу, починаючи з 03 листопада 2010 року по 28 листопада 2014 року, виплачував працівнику посадовий оклад у розмірі меншому, ніж передбачено трудовим договором, а при звільненні працівнику не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки остаточний розрахунок в день звільнення працівника не був проведений з вини роботодавця, та останній не надав доказів, що працівник відмовився від отримання розрахунку.
Порівняння наведених судових рішень із ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав вважати, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог, оскільки фактичні обставини й підстави позову в справі, щодо якої вирішується питання про допуск до провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд судових рішень, та фактичні обставини й підстави позову у справах, в яких прийняті судові рішення, надані на підтвердження передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції чинній на день подання заяви, підстави перегляду судових рішень, не є тотожними, тому правовідносини у справах не є подібними.
З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у допуску справи до провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції чинній на день подання заяви, належить відмовити.
Згідно із положеннями частини першої статті 360 ЦПК України, в редакції чинній на час подання заяви, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття.
Керуючись 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, частиною першою статті 360 ЦПК України, в редакції Закону України № 2136-VIII від 13 липня 2017 року,
У допуску справи за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, до провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 29 грудня 2016 року, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:С. П. Штелик
В. С. Висоцька
С. Ю. Мартєв