Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 488/288/15-ц
провадження № 61-4885св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - П'ята миколаївська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В. від 13 грудня 2017 року,
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4,третя особа - П'ята миколаївська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичних фактів, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на майно у порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері ОСОБА_5, батько ОСОБА_6 перестав займатися її вихованням та утриманням, а тому вона почала проживати у своєї рідної тітки - ОСОБА_3, яка мешкала спільно зі своїм батьком та дідом позивача ОСОБА_7, на АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її дід ОСОБА_7
У подальшому вона дізналася, що 17 листопада 2003 року на ім'я відповідачів було видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на все спадкове майно, у тому числі і будинок АДРЕСА_1. Вважала, що це свідоцтво видано без урахування її інтересів, оскільки після смерті діда ОСОБА_7 вона фактично прийняла спадщину, що відкрилась після його смерті, тому що проживала разом зі спадкодавцем, на час смерті останнього вона була неповнолітньою, у зв'язку із чим подання заяви про прийняття спадщини від її імені не вимагалося. ЇЇ батько ОСОБА_6, як законний представник, заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті діда не подавав.
Ураховуючи наведене, просила встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та факт прийняття нею спадщини після смерті її діда ОСОБА_7, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видано на ім'я відповідачів державним нотаріусом П'ятої миколаївської державної нотаріальної контори щодо 1/3 частини житлового будинку на АДРЕСА_1; визнати за нею та кожною із відповідачів право власності на 1/3 частини вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 листопада 2003 року, видане державним нотаріусом П'ятої миколаївської державної нотаріальної контори, зареєстроване у реєстрі за № 1-1319, в частині посвідчення права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 по 1/3 частині за кожною. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по 532 грн 28 коп. з кожної. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спадкові правовідносини, пов'язані зі смертю ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки виникли до 01 січня 2004 року і спадкоємці за законом юридично та фактично вчинили дії, які свідчили про прийняття ними спадщини. Встановивши, що позивач фактично вступила у володіння спадковим майном, оскільки на час смерті спадкодавця проживала разом із ним у спадковому будинку, що відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року свідчить про прийняття нею спадщини, суд дійшов висновку про те, що під час видачі відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом на весь спадковий будинок, не було враховано право позивача наспадщину за після смерті своєї матері та в подальшому діда на успадкування 1/3 частини спадкового будинку. Зазначені обставини є підставою для визнання оспорюваного свідоцтва недійсним та визначення за всіма спадкоємцями рівності їх часток в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із обґрунтованості висновків суду першої інстанції про те, що позивач фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки на час смерті спадкодавця проживала разом з ним та іншими спадкоємцями у спадковому будинку. Проте підставою для відмови в позові апеляційний суд зазначив пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого просила відповідач ОСОБА_4 При цьому апеляційний суд вважав, що з досягненням повнолітнього віку (ІНФОРМАЦІЯ_4) позивач об'єктивно мала можливість довідатися про порушення свого права видачею відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом, проте з позовом звернулася лише 22 січня 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання апеляційним судом на можливість позивача з досягненням повноліття дізнатися про порушення своїх спадкових прав ґрунтується на припущеннях та не узгоджується з матеріалами справи.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 надіслала до суду пояснення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачу ОСОБА_1 було відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину від 17 листопада 2003 року, проте з позовом про визнання його недійсним звернулася лише у січні 2015 року, що є підставою для відмови в позові.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 лютого 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 Після його смерті відкрилась спадщина за законом на належне йому майно, яка складається із житлового будинку на АДРЕСА_1 та грошових вкладів, які знаходяться у відділеннях Ощадного банку України.
Зі спадкової справи вбачається, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, як доньки померлого, та його онуки, як діти померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 доньки ОСОБА_5 - позивач ОСОБА_1 та її рідна сестра ОСОБА_8
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті спадкодавця, оскільки звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами, в яких повідомили про наявність інших спадкоємців, в тому числі неповнолітньої позивача, що проживали за адресою свого батька ОСОБА_6 на АДРЕСА_2.
17 листопада 2003 року державним нотаріусом П'ятої миколаївської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, на ім'я відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в рівних частках на усе спадкове майно.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що фактично прийняла спадщину, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7, оскільки проживала разом зі спадкодавцем на час його смерті, була неповнолітньою, у зв'язку з чим подання заяви про прийняття спадщини від її імені не вимагалося. Проте відповідачі у 2003 році оформили на себе в рівних частинах право власності на спадкове майно, порушивши право позивача на спадкування, оскільки її мати померла до смерті спадкодавця, а вона як неповнолітня спадщину приняла. Про існування вказаного свідоцтва позивач дізналася після пред'явлення у серпні 2013 року ОСОБА_4 позову до ОСОБА_3 про поділ спірного будинку.
Спірні спадкові правовідносини, підставою виникнення яких стала смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки виникли до 01 січня 2004 року і спадкоємці за законом юридично та фактично вчинили дії, які свідчили про прийняття ними спадщини.
Згідно зі статтями 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Пояснення позивача про те, що на час смерті діда вона була неповнолітньою (ІНФОРМАЦІЯ_1), підтверджуються її свідоцтвом про народження від 11 квітня 1989 року НОМЕР_1 (а. с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_10., яка була донькою спадкодавця ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідно до частини другої статті 529 ЦК УРСР 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлим батькам.
Установлено та не заперечувалося відповідачами, що батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 як її законний представник заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав.
Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про те, що позивач прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
17 листопада 2003 року державним нотаріусом П'ятої миколаївської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, на ім'я відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в рівних частках на усе спадкове майно.
Відповідач по справі заявила клопотання про застосування строку позовної давності, зазначивши при цьому те, що з досягненням повнолітнього віку (ІНФОРМАЦІЯ_4) позивач об'єктивно мала можливість довідатися про порушення свого права на спадкування 1/3 частини спадкового будинку, тому саме з цього моменту почався перебіг позовної давності, однак з позовом позивач звернулася лише 22 січня 2015 року.
Статтями 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач, заперечуючи проти застосування строку позовної давності до виниклих правовідносин, указувала на те, що вважала спірний будинок належним і їй, у тому числі, а тому вона не цікавилась правовстановлюючими документами на цей будинок. Після отримання відповідачами свідоцтва про права на спадщину за законом у 2003 році, досягненням позивача повноліття у 2007 році, і до звернення до суду з позовом, пройшов дуже значний час, отже, позивач на власний розсуд не цікавилась своїми спадковими правами. Зазначене дає підстави вважати, що позивач об'єктивно могла довідатися про порушення її спадкових прав, що спірний будинок на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом належить її тіткам (відповідачам по справі).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Ураховуючи наведене, правильними є висновки апеляційного суду про те, що з ІНФОРМАЦІЯ_4, з часу досягнення позивачем повноліття, почався перебіг позовної давності, однак ОСОБА_1 звернулась до суду лише 22 січня 2015 року після сплину трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові із зазначених підстав.
Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задволення.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило