м. Вінниця
28 березня 2018 р. Справа № 802/215/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Сисак Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції
про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
20.03.2018 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у даній справі, у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Вінницького міськрайонного відділу з питань пробації Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, яка не відноситься до публічної служби. Також зазначив, що дана категорія працівників перебуває у трудових відносинах з Центрально-західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції виключно у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України.
Присутній у судовому засіданні позивач та його представник заперечували щодо закриття провадження, зокрема зазначили, що посада, із якої було звільнено позивача, дійсно не відноситься ні до державної, ні до військової служби, водночас вона відноситься до посад іншої державної служби. Також вказали, що особа, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави, на їх думку проходить державну службу. Також представник позивача зазначив, що посада ОСОБА_1 відноситься до категорії працівників, що працюють за трудовим договором та виконують особливі функції, які передбачені Законом України «Про пробацію» та Законом України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», його посадовою інструкцією, положенням про відділ і управління. Крім того, його посада прямо передбачена штатним розписом уповноваженого органу з питань пробації. З огляду на вищевикладене, представник позивача вважає, що посада із якої було звільнено ОСОБА_1 відноситься до іншої державної служби, в розумінні ст. 4 КАС України.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги заявленого клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Визначаючись щодо наявності підстав для закриття провадження, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. (п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом начальника Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №207/ОС-17 від 26.12.2017 року позивача звільнено з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Вінницького міськрайонного відділу з питань пробації Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Заперечуючи проти заявленого представником відповідача клопотання, представник позивача зазначив, що позивач проходив іншу державну службу та обіймав посаду фахівця уповноваженого органу пробації, функції та правовий статус яких, визначені Законом України «Про пробацію» та Законом України «Про державну кримінально-виконавчу службу України».
Надаючи оцінку вказаним посиланням, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про пробацію» права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Посилаючись на вказані положення Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» представник позивача вважає, що займана позивачем посада відноситься до інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України та згідно положень ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» є державною службою особливого характеру.
Однак, суд із зазначеними твердженнями представника позивача не погоджується, оскільки Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначає три категорії працівників, які відносяться до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме: особи рядового і начальницького складу; спеціалісти, які не мають спеціальних звань; інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
При цьому, положеннями ч. 8 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» чітко визначає, що на спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу".
Водночас, положень, які б свідчили про поширення дії Закону України "Про державну службу" на інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» не містить.
Підтвердженням цього також слугують наявні у матеріалах справи штатні розписи уповноваженого органу з питань пробації та Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, які містять перелік посад із зазначенням їх категорії, а саме: осіб рядового і начальницького складу із зазначенням їх спеціального звання, спеціалістів, які не мають спеціальних звань із зазначенням категорії посади - державний службовець та фахівців із зазначенням категорії посади - фахівець.
Вказані штатні розписи, на думку суду, узгоджуються із положеннями ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та розмежовують посади спеціалістів із віднесенням їх посад до посад державної служби та фахівців, трудові відносини із якими, врегульовані законодавством про працю.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про державну службу» особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Судом під час розгляду клопотання про закриття провадження було досліджено довідку Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №4/2864 від 27.03.2018 року, з якої вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2017 року складалась із: посадового окладу (тарифної ставки) - 2464,00 грн., надбавки за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи - 1232,00 грн. та премії - 739,00 грн.
Такі складові заробітної плати не відповідають складовим заробітної плати державного службовця, визначних ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу».
Крім того, із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що остання не містить відомостей про прийняття позивачем присяги державного службовця, що в силу положень Закону України «Про державну службу» також виключає факт його перебування на державній службі.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, а посада, яку він обіймав, не належить до посад спеціалістів на які поширюється дія Закону України «Про державну службу», суд доходить висновку про необґрунтованість посилань представника позивача на положення Закону України «Про пробацію» та Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», як на доказ проходження позивачем іншої державної служби.
При цьому, судом враховано, що представник позивача не заперечує той факт, що займана позивачем посада не пов'язана із військовою службою та не відноситься до посад державної служби, однак, останній вказує на те, що посада позивача пов'язана із виконанням функції держави, а тому вважає, що позивач проходив іншу державну службу.
Суд звертає увагу на те, що визначення діяльності, пов'язаної із практичним виконанням завдань і функцій держави, відображене у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», де зазначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Водночас, як уже було встановлено судом вище та не заперечувалось представником позивача, займана позивачем посада не відноситься до посад державної служби.
Наведене також додатково підтверджується долученою до клопотання про закриття провадження довідкою начальника управління персоналу Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №2298 від 13.03.2018 року, у якій зазначено, що займана позивачем посада відноситься до категорії персоналу "фахівець", які не є державними службовцями, а перебувають у трудових відносинах виключно у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України.
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що спірні відносини, які виникли між позивачем та відповідачем, є трудовим спором, а не спором, пов'язаним із звільненням з публічної служби, оскільки посада, з якої звільнено позивача, не відноситься до публічної служби, в розумінні ст. 4 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільно процесуального кодексу України, справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, розглядаються у порядку цивільного судочинства.
Таким чином заявлені позивачем вимоги мають розглядатись в порядку цивільного судочинства місцевим судом загальної юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 238, 248, 256 КАС України суд, -
Клопотання представника відповідача задовольнити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - закрити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 02.04.2018 року.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна