ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2018Справа № 910/1058/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт»
до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»
про стягнення 47.270,12 грн.
Представники сторін не викликались
Суть спору :
01.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 47.270,12 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна № 05/42 від 10.05.2016 зі строком дії до 31.03.2017 включно. 01.10.2016 сторонами укладено додаткову угоду про дострокове розірвання договору з 01.10.2016. За умовами п. 3.5 договору оплата орендних платежів проводиться щомісячно до 25 числа поточного місяця. Відповідачем свої зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати виконано не в повному обсязі, що призвело до заборгованості у розмірі 47.270,12 грн., з яких: 33.691,19 грн. сума основного боргу, 12.220,65 грн. пені та 1.358,28 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1058/18 від 05.02.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
20.02.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 відкрито провадження у справі № 910/1058/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 12.03.2018, проти задоволення позовних вимог заперечує частково. Здійснивши власний конррозрахунок пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 258 Цивільного кодексу України відповідач вважає, що пеня становить 494,11 грн. та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 11.726,54 грн. просить відмовити.
19.03.2018 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач ознайомившись з наведеними у позовній заяві зауваженнями стосовно вимог про стягнення пені зазначає, що приймає такі зауваження, у зв'язку з чим зменшує позовні вимоги на суму 11.726,54 грн. В іншій частині просить позов задовольнити. Позивач зазначає, що копія даної відповіді на відзив одночасно надсилається на адресу відповідача, проте доказів її надіслання позивачем не подано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1058/18 від 20.03.2018 не прийнято до розгляду заяву Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» про зменшення розміру позовних вимог; повернуто заяву Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» про зменшення розміру позовних вимог заявнику.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.05.2016 між Приватним акціонерним товариством «Приазовкурорт» (далі - позивач, орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 05/42 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину даху спального корпусу № 19, загальною площею 28 кв. м. (далі - майно), що знаходиться за адресою: вул. Волкова/Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька область, для розміщення телекомунікаційного обладнання ПАТ «Телесистеми України».
Спір виник внаслідок того, що відповідачем не належним чином виконано умови договору щодо сплати орендних платежів у період з травня по вересень 2016 року, у зв'язку із чим перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 33.691,19 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано пеню в розмірі 12.220,00 грн. та 3% річних в сумі 1.358,28 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Згідно з п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Відповідно до п. 7.1 договору сторони домовились, що строк дії договору в частині користування орендованим майном встановлюється строком на 1 рік з 01.04.2016 по 31.03.2017 включно, а по зобов'язаннях до повного виконання.
Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном вказаним у п. 1.1, у термін, визначений у цьому договорі, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно акту приймання-передачі від 01.04.2016 позивач передав, а відповідач прийняв в користування майно, частину даху спального корпусу № 19, загальною площею 28 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Волкова/Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька область.
Додатковою угодою від 01.10.2016 сторони дійшли згоди достроково розірвати договір оренди № 05/42 від 10.05.2016 з 01.10.2016.
Згідно акту приймання-передачі від 30.09.2016 відповідач передав, а позивач прийняв майно, частину даху спального корпусу № 19, загальною площею 28 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Волкова/Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька область.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Відповідно до п. 3.2 договору орендна плата за орендоване майно становить за перший місяць оренди разом з ПДВ 7.100,00 грн.
Згідно з п. 3.4 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції за попередні місяці і доводиться до орендаря шляхом виставлення рахунку до 20 числа поточного місяця.
Орендна плата за останній місяць оренди буде відкоригована балансоутримувачем майна та різниця доведена до орендаря шляхом виставлення рахунку в останній місяць оренди.
Пунктом 3.5 договору визначено, що орендар проводить оплату орендних платежів шляхом щомісячних перерахувань до 25 числа звітного місяця.
Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 4.4 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до розділу 3 цього договору.
Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач в повному обсязі не виконав своїх зобов'язань в частинні внесення орендної плати за період з травня 2016 року по вересень 2016 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем та становить 33.691,19 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 33.691,19 грн. боргу з орендної плати є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою. При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 3.8 договору передбачено, що орендна плата внесена несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати з урахуванням індексації.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.
Слід зазначити, що умовами п. 3.8 договору передбачено нарахування пені понад шестимісячний період нарахування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем строків внесення орендної плати за договором за період з 25.05.2016 по 20.11.2017.
Суд не погоджується із періодом нарахування пені, оскільки у відповідності до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а тому оскільки договір є припиненими з 01.10.2016 то нарахування пені має здійснюватись до 01.10.2016.
При цьому, стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).
Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається зі штампу поштового відділення зв'язку на конверті, в якому до суду надійшла дана позовна заява, позов поданий до відправлення 29.01.2018.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач заперечуючи проти позову просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.
Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимог про стягнення пені нарахованої на суми боргу за період з 25.05.2016 по 30.09.2016 станом на день звернення до суду пропущено, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити. В іншій частині нарахування пені за період з 01.10.2016 по 20.11.2017 в позові слід також відмовити, оскільки пеня нарахована після припинення дії договору.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору інший розмір процентів не визначено.
За результатами здійснення судом власного перерахунку за період з 25.05.2016 по 20.11.2017 3% річних складають 1.368,72 грн.
Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних в сумі 1.358,28 грн. та позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, код ЄДРПОУ 22599262) на користь Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського/перлина, 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) 33.691 (тридцять три тисячі шістсот дев'яносто одну) грн. 19 коп. основного боргу, 1.358 (одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 28 коп. - 3% річних, 1.306 (одна тисяча триста шість) грн. 47 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова