Постанова
Іменем України
20 березня 2018 року
м. Київ
справа № 297/818/15-к
провадження № 51-766 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 3 березня 2017 року щодо нього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014070060001022, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2014 року за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) до одного року шести місяців обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк два роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; за ч. 1 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік шість місяців; за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2014 року у виді шести місяців обмеження волі, перевівши їх на підставі п. «б» ч. 1 ст. 72 КК у три місяці позбавлення волі, та додаткове покарання - два роки позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, та остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк два роки.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
УхвалоюАпеляційного суду Закарпатської області від 3 березня 2017 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та наведених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді головного інженера комп'ютерної техніки ТВБВ № 10006/0135 АТ «Ощадбанк», розташованого по вул. Мукачівській, 4/1 в м. Берегове Закарпатської області, в період з 26 квітня 2012 року по жовтень 2014 року при формуванні відомостей щодо зарахування клієнтам цього банку коштів згідно з списками № 3, тип відомості № 7, отриманих з міського управління праці та соціального захисту населення Берегівської міської ради, а також списками № 7, тип відомості № 9, отриманих з районного управління праці та соціального захисту населення Берегівського РДА, з метою незаконного збагачення корегував суми виплат шляхом зменшення в одних осіб та відповідно збільшення їх клієнтам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які отримували одноразову допомогу при народженні дитини через вказане відділення банку. Після цього ОСОБА_7 , користуючись картковими рахунками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ці кошти привласнював, внаслідок чого незаконно заволодів державними коштами у великих розмірах на загальну суму 161 013,63 гривень.
Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього та закрити кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги ст. ст. 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Мотивує тим, що не з'ясовано період та час закінчення вчинюваних ним злочинів, не проведено економічної експертизи для визначення дійсної суми завданих збитків, не взято до уваги те, що усі кошти він повернув клієнтам банку. Стверджує, що в його діях відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, оскільки в ході досудового розслідування потерпілих не встановлено, а натомість вказано, що він заволодів державними коштами. Крім того, вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК акт перевірки АТ «Ощадбанк» не може бути визнаний допустимим доказом. Посилається на порушення апеляційним судом вимог КПК у зв'язку з тим, що його апеляційну скаргу не було розглянуто.
На початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 подала до Верховного Суду документи, що характеризують особу ОСОБА_7 , копію виписки із історії хвороби ОСОБА_11 , а також заяви від засудженого ОСОБА_7 , в яких він просив у разі відмови у задоволенні касаційної скарги пом'якшити покарання та на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням, врахувавши щире каяття та відсутність заподіяння майнової шкоди.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу та заяви засудженого ОСОБА_7 , просила їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування касаційним судом судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. ст. 410-411 КПК) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 вбачається, що він посилається, зокрема, на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, проте згідно зі ст. 433 КПК перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає встановленим обставинам та підтверджується доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Такий висновок суду ґрунтується на показаннях ОСОБА_7 , який визнаючи вину частково, підтвердив, що дійсно вносив зміни в списки осіб, котрі отримували допомогу при народженні дитини, зменшуючи суми в одних осіб та на таку суму збільшував трьом іншим особам, після чого знімав ці кошти з рахунків та привласнював. Визнав, що повернув кошти АТ «Ощадбанк» в розмірі 161 000 гривень.
Крім того, наведені показання узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_12 , яка отримала щомісячну допомогу при народженні дитини у меншій сумі, ніж мала отримати, однак згодом їй повернули недоотриманні кошти, аналогічними показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інших, а також свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які показали, що передали свої картки АТ «Ощадбанк» односельчанину ОСОБА_7 , аби той як працівник банку отримував їх кошти, останній приносив їм ту суму коштів, яку було нараховано.
Із показань в суді свідка ОСОБА_17 вбачається, що в результаті проведеного службового розслідування, проведеного ним - начальником відділу ревізій та контролю філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк», було встановлено, що ОСОБА_7 привласнив грошові кошти на суму близько 160 000 гривень, з висновками акту ОСОБА_7 ознайомили, жодних зауважень той не мав.
Указані показання об'єктивно узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , з яких вбачається, що відомості про зарахування клієнтам коштів управління соціального захисту надавало філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» за допомогою флеш-карти, або направляло на електрону адресу банку. Файли з цією інформацією ОСОБА_7 передавав контролеру банку ОСОБА_20 , відповідно до якої остання проводила зарахування коштів клієнтам банку. У зв'язку з тим, що в ході звірки загальна сума коштів, які перераховувало управління соціального захисту, з загальною сумою, що містилась в інформації, наданій ОСОБА_7 , завжди сходилась, ОСОБА_20 проводила нарахування виплат. Коли виявилося, що багато людей недоотримали нараховані їм суми, ОСОБА_7 повернув всі кошти на транзитний рахунок, з якого ОСОБА_20 перерахувала необхідні суми коштів тим, хто їх недоотримав.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, а так само про відсутність події цього злочину, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Отже, у випадку відсутності такого волевиявлення особи для набуття статусу потерпілого, слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілим лише за її письмовою згодою. За відсутності письмової згоди на залучення до провадження як потерпілого особа, якій злочином завдано шкоди, в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок. У цьому випадку вона має лише права та обов'язки свідка (ст. 66 КПК).
У зв'язку з тим, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші особи, котрі відповідно до матеріалів кримінального провадження отримували в меншому розмірі щомісячну допомогу при народженні дитини, показали, що до ОСОБА_7 не мають жодних претензій, оскільки їм повернуто недоотриманні кошти, суд обґрунтованою визнав, що цих осіб правильно залучено до провадження як свідків.
Матеріалами кримінального провадження спростовуються доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що сума коштів, якими він заволодів, може бути меншою за встановлену судом суму 161 013,63 гривень.
Згідно з даними, що містяться у акті ревізії, додатку до нього, та висновку, проведених за результатами службового розслідування за фактом виявлення протиправних дій з боку працівника ТВБВ № 10006/0135 АТ «Ощадбанк» ОСОБА_7 щодо привласнення ним грошових коштів клієнтів банку, в ході проведення звірок сум, згідно наданих списків з міського управління праці та соціального захисту населення Берегівської міської ради, з фактичним зарахуванням грошових коштів на карткові рахунків клієнтів за вказаний у них період, загальна сума завданих ОСОБА_7 збитків становить 161 016 гривень. Загальна сума коштів, яка внесена ОСОБА_7 в ході проведення службового розслідування, становить 161 013,63 гривень (т. 1,арк. 55-97).
Зазначені документи, що підтверджують суму коштів, якими ОСОБА_7 заволодів, було визнано в ході досудового розслідування речовими доказами та приєднано до матеріалів кримінального провадження. Наведені у цих документах фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, суд безпосередньо дослідив в судовому засіданні та дав їм об'єктивну оцінку. А тому підстав для визнання цих речових доказів недопустимими немає.
Таким чином, суд об'єктивно, повно і всебічно встановив обставини кримінального провадження та у відповідності до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази на підтвердження встановлених обставин.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК у вироку зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК є правильною.
Відповідно до ст. ст. 50і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, дані про особу винного, а також обставини, що пом'якшують покарання, на які вказує засуджений, - добровільне відшкодування збитків, розкаяння, надання обіцянки в майбутньому не вчиняти жодних правопорушень, позитивну характеристику за місцем проживання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив йому покарання у мінімальному розмірі, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 190 КК.
У зв'язку з викладеним, а також враховуючи те, що ОСОБА_7 вчинив злочини в період іспитового строку, визначеного попереднім вироком, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Тому для пом'якшення покарання та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням підстав немає.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході апеляційного розгляду ОСОБА_7 змінив доводи апеляційної скарги, повністю визнав фактичні обставини кримінального провадження та просив пом'якшити покарання. Враховуючи змінену правову позицію в ході апеляційного розгляду, апеляційний суд розглянув лише доводи ОСОБА_7 про суворість призначеного покарання, тобто згідно з ч. 1 ст. 404 КПК перевірив вирок місцевого суду в межах зміненої апеляційної скарги.
Таким чином, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 відповідають вимогам кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у тому числі й тих, на які вказується в касаційній скарзі, не встановлено.
Тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, суд
вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 3 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3