Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 481/229/16-ц
провадження № 61-10289 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представники позивача: ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7, на заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області у складі судді Уманської О. В. від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів:
Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В., від 11 січня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_6 про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2010 року між ним та
ОСОБА_6 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого він передав останній належну йому земельну ділянку. ОСОБА_6 не використовує дану земельну ділянку (пай), господарську діяльність не проводить та без його згоди передала право користування земельною ділянкою іншій особі, чим порушила умови договору оренди землі, що порушує права позивача, як власника земельної ділянки.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив розірвати договір оренди землі, укладений 22 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_6, зареєстрований 21 липня 2010 року за НОМЕР_1.
Заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області
від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року, позов задоволено.
Розірвано договір оренди землі від 22 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстрований у Новобузькому окрузі реєстрації Миколаївської філії центру Державного земельного кадастру
від 21 липня 2010 року НОМЕР_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договором оренди земельної ділянки не було передбачено її передачу у суборенду іншим особам, письмової згоди на її передачу позивач не надавав, сам орендар з 2012 року не використовувала земельну ділянку за цільовим призначенням, фактичне виконання обов'язків орендаря щодо користування земельною ділянкою здійснювала третя особа, а тому позивач має право на розірвання договору оренди землі на підставі статті 32 Закону України «Про оренду землі».
08 лютого 2017 рокуОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій належним чином не перевірені надані докази у справі.
31 травня 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
21 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_11 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 5,45 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.
22 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який 21 липня 2010 року був зареєстрований у Новобузькому окрузі реєстрації Миколаївської філії центру Державного земельного кадастру за НОМЕР_1. Відповідно до умов договору орендар зобов'язався безпосередньо обробляти орендовану земельну ділянку.
20 листопада 2012 року ОСОБА_6 знята з реєстрації місця проживання у зв'язку із вибуттям до м. Ялти АР Крим, що підтверджено довідкою виданою завідувачем Новобузького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області ОСОБА_12
Згідно із довідками Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 19 травня 2016 року № 390 земельна ділянка ОСОБА_11 знаходиться в оренді фермерського господарства
«Кондор-С» та від 11 жовтня 2016 року № 766 - в оренді приватного підприємця ОСОБА_13, що також було підтверджено під час розгляду справи судами попередніх інстанцій показаннями свідка ОСОБА_14
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (частина перша статті 25 Закону України «Про оренду землі»), а орендодавець відповідно до частини першої статті 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.
Таким чином, залучення третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.
За змістом частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України
від 16 квітня 2014 року № 6-18цс14, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України (2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 10, 60 ЦПК України (2004 року), встановивши, що у серпні 2012 року ОСОБА_6 вибула за межі Новобузького району Миколаївської області та без згоди позивача передала його земельну ділянку у фактичну оренду іншим особам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення орендарем використання земельної ділянки за цільовим призначенням та передача орендованої земельної ділянки орендарем у користування іншим особам без згоди на те орендодавця суперечить умовам договору оренди землі та є підставою для розірвання вказаного договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7, у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7, залишити без задоволення.
Заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області
від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області
від 11 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: В. І. Журавель
В.М. Коротун
В.І. Крат
В.П. Курило