Постанова
Іменем України
20 березня 2018 року
м. Київ
справа № 688/2816/16-к
провадження № 51-649км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016240220000265, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старокостянтинова Хмельницької області, зареєстрованого там само ( АДРЕСА_1 ), неодноразово судимого, останнього разу - 8 квітня 2016 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 5 місяців арешту,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла, за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 1 місяць з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (далі - ЗУ № 838-VІІІ) постановлено зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 22 квітня по 18 червня 2016 року та з 1 серпня по 3 листопада 2016 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Із вироку вбачається, що ОСОБА_7 у перших числах квітня 2016 року близько 23-ї години вдерся до будинку ОСОБА_8 , що на АДРЕСА_2 , де повторно таємно викрав телевізор «Crown» вартістю 503 грн 86 коп.
Уночі 17 квітня 2016 року ОСОБА_7 в нетверезому стані неподалік бару «Романтика», що на вул. Алея Хохтіф ум. Старокостянтинові Хмельницької області, вчинив розбійний напад на ОСОБА_9 , під час якого умисно завдав потерпілому удар кулаком в обличчя, від чого останній впав, ударився головою об асфальтобетонне покриття і втратив свідомість, а ОСОБА_7 заволодів його телефоном «SAMSUNG» із сім-карткою на суму 188 грн 88 коп. У результаті потерпілому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, перелому скроневої кістки справа, субдуральної гематоми по всій поверхні правої півкулі головного мозку, забою речовини головного мозку, субарахноїдального крововиливу всіх долей правої півкулі головного мозку, ділянок забою речовини головного мозку лобних долей правої та лівої півкуль, скроневої долі правої півкулі, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції ЗУ № 838-VІІІ постановлено зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 22 квітня по 18 червня 2016 року та з 1 серпня 2016 року по 27 лютого 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 просить змінити вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 на ч. 2 ст. 185 КК, а з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК. Вказує, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Наголошує, що його підзахисний ударив потерпілого через образу з неприязні, а вже після того, як той втратив свідомість, у нього виник умисел на крадіжку. Твердить, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а ґрунтуються виключно на показаннях свідків, які не були очевидцями події злочину, а також на даних протоколу слідчого експерименту, в ході якого засуджений обмовив себе, повідомивши, що наздогнав і ударив потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном. Зазначає, що у справі відсутні будь-які належні, допустимі й достатні докази, які б підтверджували, що в ОСОБА_7 виник умисел на заволодіння майном потерпілого до заподіяння йому тілесних ушкоджень. Наполягає на тому, що винний, завдаючи удар з невеликою силою, не передбачав падіння і настання у потерпілого наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг це передбачити, а тому діяв з необережності у виді злочинної недбалості. На думку захисника, сила завданого ОСОБА_7 удару рукою в обличчя потерпілого без застосування будь-якого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, не давали суду підстави дійти висновку про спрямованість умислу засудженого на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, а це виключає кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 121 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник - адвокат ОСОБА_6 у режимі відеоконференції підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити, а судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Мотиви суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, Суд виходить із установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.
У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки майна з будинку ОСОБА_8 і кваліфікацію цих його дій за ч. 3 ст. 185 КК. Разом із тим незаконність судових рішень захисник убачає в неправильному встановленні судом першої інстанції фактичних обставин справи за епізодом злочину щодо потерпілого ОСОБА_9 . Твердить, що дії ОСОБА_7 носили зовсім інший, ніж установлений судом, характер, оскільки він ударив потерпілого з неприязні, а умисел на заволодіння його майном виник вже після застосування насильства, коли останній був без свідомості. Крім того, вважає, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК, оскільки тяжкі тілесні ушкодження у потерпілого, внаслідок яких настала смерть, виникли не від удару засудженого рукою в обличчя, а через падіння потерпілого та удар головою об тверду поверхню (асфальтобетонне покриття).
Верховний Суд України висловив правовий висновок про ознаки розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), і вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК).
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб'єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненість або злочинної недбалості.
Верховний Суд України наголосив, що розмежування цих складів злочинів здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків, у зв'язку з чим судам належить ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень (справи № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-25кс15).
У кримінальній справі щодо ОСОБА_7 встановлено, що умисел на заволодіння чужим майном шляхом розбою виник у засудженого ще до застосування насильства до потерпілого ОСОБА_9 . Він ззаду підбіг до ОСОБА_9 , зненацька розвернув його до себе обличчям та умисно вдарив кулаком у голову, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, перелому кісток черепа, забою речовини головного мозку, субдуральної гематоми головного мозку, від яких той помер у лікарні.
Про те, що ОСОБА_7 діяв з єдиною метою - зненацька збити нетверезого потерпілого з ніг одним сильним ударом кулака в голову, щоб заволодіти його майном, неодноразово повідомляв сам засуджений під час досудового розслідування у присутності свого адвоката ОСОБА_6 (а. с. 171-173, а. с. 200-204 т. 1).
За фактичними обставинами, встановленими судами нижчої ланки, дії ОСОБА_7 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв'язок.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію та характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_7 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удар з великою силою кулаком у життєво важливий орган - голову (скроню) потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховував на особливу силу удару і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого й удар головою об тверду поверхню землі (асфальтобетонне покриття), від чого здоров'ю останнього буде спричинено тяжку шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки. При чому тяжкість цих наслідків у його свідомості не було конкретизовано, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_7 щодо спричинення потерпілому ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження. Щодо спричинення смерті потерпілому, то в діях ОСОБА_7 має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.
Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ст. 119 КК.
За таких обставин з огляду на встановлений судом характер дій засудженого, пов'язаних з умисним заподіянням потерпілому під час нападу тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, а також роз'яснення, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності», дії ОСОБА_7 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 КК як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого.
Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення. Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.
Апеляційний суд ретельно перевірив твердження захисника - адвоката ОСОБА_6 про те, що його підзахисний вчинив убивство через необережність і крадіжку майна ОСОБА_9 , а на досудовому слідстві та під час слідчого експерименту обмовив себе, та визнав їх необґрунтованими, про що дав мотивовану відповідь. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Суд касаційної інстанції не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Інших доводів стосовно незаконності судових рішень, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга не містить. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3