Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 761/11589/16-ц
провадження № 61-194св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа група Україна»,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року у складі судді Рибака М. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року у складі суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа група Україна» (далі - ТОВ «Медіа Груп Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2012 року між сторонами укладено угоду про припинення трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) за угодою сторін, за умовами якої позивач здійснив відповідачу виплату для оплати відповідачем свого особистого навчання за програмою МВА в сумі 502 637 грн, що на дату укладення угоди складало 51204,83 Євро.
Разом із тим, відповідно до пункту 3.1.3 угоди про припинення трудового договору за угодою сторін відповідач зобов'язався протягом двох років з дати звільнення з роботи надати позивачу документи, що підтверджують оплату відповідачем особистого навчання за програмою МВА (магістр бізнес-адміністрування) у розмірі, що не є меншим ніж 42 500 Євро в еквіваленті до гривні України по курсу НБУ на дату такої оплати. Якщо відповідач не надасть зазначені документи у вказаний у пункті 3.1.3. угоди строк (до 19 липня 2014 року), він зобов'язаний повернути позивачу усі грошові кошти, надані йому за пунктом 2.1.4. угоди протягом п'яти робочих днів з дати відповідної вимоги позивача.
17 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення цільової виплати в сумі 502 637 грн протягом п'яти робочих днів з дати вимоги. Відповідач лист отримав, проте вимогу не виконав та не надав документи, що підтверджують оплату ним особистого навчання за програмою МВА.
Також позивач вважав, що між сторонами фактично виникли відносини позики, які врегульовані нормами параграфу 1 Глави 71 Цивільного кодексу України, в зв'язку із чим позивач вважав, що з відповідача підлягають стягненню також 32 113 грн 68 коп. на рівні облікової ставки НБУ за період з 25 листопада 2015 року по 9 березня 2016 року.
Посилаючись на викладене, та з урахуванням збільшених позовних вимог, ТОВ «Медіа Груп Україна» просило суд стягнути з відповідача суму боргу разом з інфляційними втратами в сумі 529 307 грн 44 коп., 20 367 грн 12 коп. трьох процентів річних, суму доходу, якій міг отримати відповідач в сумі 150 820 грн 01 коп. та 113 582 грн 17 коп. процентів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Медіа Груп Україна» суму боргу в розмірі 502 637 грн, 88 545 грн 49 коп. інфляційних втрат та 20 243 грн 19 коп. трьох процентів річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів мотивовано тим, що наявні підстави передбачені статями 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами угоди відсутні грошові зобов'язання, оскільки угода безоплатна та її предметом є трудові відносини, суди не застосували строк звернення, передбачений статтею 233 КЗпП. Крім того, судами було застосовано закон, який не поширюється на трудові правовідносини (статтю 625 ЦК України).
У лютому 2018 року ТОВ «Медіа Груп Україна» подало відзив на касаційну скаргу і вказувало на те, що рішення судів є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували статті 9, 257, 625, 626, 629 ЦК України, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, що 19 липня 2012 року між ТОВ «Медіа Груп Україна» та ОСОБА_2 укладено угоду про припинення трудового договору за згодою сторін. Згідно з пунктом 2.1.4 угоди сторони досягнули домовленості, що не пізніше дати звільнення ТОВ «Медіа Груп Україна» здійснить цільову виплату для оплати відповідачем особистого навчання за програмою МВА в розмірі 502 637 грн, що на дату складання даної угоди еквівалентно 51 204,83 євро та включає всі обов'язкові податки та внески згідно чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 3.1.3 угоди про припинення трудового договору за згодою сторін від 19 липня 2012 року протягом двох років з дати звільнення відповідач зобов'язався надати ТОВ «Медіа Груп Україна» документи, що підтверджують оплату особистого навчання за програмою МВА у розмірі, що не є меншим ніж 42 500 євро в еквіваленті до гривні України по курсу НБУ на дату такої оплати. Якщо відповідач не надасть зазначені документи у вказаний у цьому пункті строк, він зобов'язаний повернути позивачу усі грошові кошти, надані йому за пунктом 2.1.4 цієї угоди, протягом 5 робочих днів з дати відповідної вимоги.
Відповідно до розрахункового листа за угодою про припинення трудового договору за згодою сторін від 19 липня 2012 року, відповідачу було нараховано 502 637 грн цільової виплати за навчання за програмою МВА згідно з п. 2.1.4 угоди без утримання податків або інших платежів.
Судами встановлено, що 502 637 грн, разом із іншими сумами, які підлягали виплаті при звільненні з роботи відповідача ОСОБА_2, були сплачені останньому, що підтверджується довідкою ПАТ «ПУМБ» від 15 березня 2016 року та платіжними дорученнями: № 699 від 12 липня 2012 року та № 871 від 21 вересня 2012 року, меморіальними ордерами та випискою по рахунку.
02 липня 2015 року позивач надіслав відповідачу листа № 43, в якому просив його надати офіційні документи, що підтверджують оплату навчання за програмою МВА та завершення ним навчання. Вказана вимога була вручена відповідачу за місцем його роботи 20 листопада 2015 року, що підтверджується копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте ОСОБА_2 не надав підтверджуючих документів щодо оплати ним навчання за програмою МВА.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.
Угода про припинення трудового договору за згодою сторін від 19 липня 2012 року, укладена між позивачем та відповідачем, містить елементи трудового та цивільного договору. В частині зобов'язання позивача здійснити цільову виплату для оплати відповідачем особистого навчання за програмою МВА та зобов'язання відповідача протягом двох років з дати звільнення відповідач надати ТОВ «Медіа Груп Україна» документи, що підтверджують оплату особистого навчання за програмою МВА і зобов'язання щодо повернення коштів, у разі ненадання документів, угода про припинення трудового договору за згодою сторін від 19 липня 2012 року є непонайменованим цивільним договором. Такий непонайменований договір і регулює цивільні відносини сторін щодо надання коштів та їх повернення.
Як наслідок доводи касаційної скарги щодо застосування статті 130 КЗпП та строку звернення, передбаченого статтею 233 КЗпП не заслуговують на увагу, оскільки спір виник через невиконання непонайменованого цивільного договору, а не із трудових правовідносин.
Отже, суди зробили обґрунтований висновок, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу кошти в сумі 502 637 грн, перераховані йому за угодою про припинення трудового договору за згодою сторін від 19 липня 2012 року.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки зобов'язання за угодою про припинення трудового договору за згодою сторін в частині надання відповідачу цільової виплати для оплати останнім особистого навчання за програмою МВА в розмірі 502 637 грн, а також повернення цієї виплати є грошовим в розумінні статті 625 ЦК України, тому колегія суддів погоджується з висновками судів, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у справі № 761/11589/16-ц зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, до закінчення касаційного провадження.
З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, то на підставі частини третьої статті 436 ЦПК колегія суддів поновлює виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року.
Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
На підставі статей 6, 625, 626, 629 ЦК, керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат
В.П. Курило