Постанова
Іменем України
12 березня 2018 року
м. Київ
справа № 225/3239/16-ц
провадження № 61-3638св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,
відповідач - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2017 року у складі судді Курбанової Н. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року у складі суддів: Мальцевої Є.Є., Мироненко І. П., Баркова В. М.,
встановив:
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України та Державної казначейської служби України 19 650 грн 29 коп. на відшкодування майнової шкоди. та 15 623 грн 84 коп. інфляційних втрат, усього 35 273 грн 84 коп.
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що 16 жовтня 2013 року в результаті навмисного підпалу в Ленінському районі міста Донецька належного йому на праві власності автомобіля ВАЗ 210994, реєстраційний номер НОМЕР_2, йому заподіяно майнової шкоди.
У цей же день він звернувся до правоохоронних органів, і структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України слідчого відділення Ленінського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області було відкрито кримінальне провадження № 12013050850002350 за частиною другою статті 194 КК України, а його визнано потерпілим.
Відповідно до автотоварознавчої експертизи від 20 листопада 2013 року, проведеної у рамках кримінального провадження, сума майнових збитків, завданих пошкодженням вищезазначеного транспортного засобу, склала 19 650 грн 29 коп.
Зазначав, що у 2013 році кримінальне провадження розслідувалось дуже повільно та безрезультатно.
У зв'язку з проведенням антитерористичної операції у місті Донецьку у 2014 році державні органи влади були переведені до інших підконтрольних територій України, однак через бездіяльність співробітників Ленінського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області матеріали кримінального провадження від 16 жовтня 2013року № 12013050850002350 протиправно були залишені у місті Донецьку.
До теперішнього часу досудове розслідування не проводиться, пошук винних у знищенні належного йому автомобіля не здійснюється, майнова шкода йому не відшкодована.
Посилаючись на бездіяльність слідчих підрозділів Ленінського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, просив позов задовольнити на підставі статей 1167, 1173, 1177 ЦК України.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до листа слідчого управління Головного управління Національної поліції України кримінальне провадження знаходиться на тимчасово окупованій території у місті Донецьку, рішення у кримінальному провадженні не прийняте, коло винних осіб у пошкодженні майна позивача не встановлено, статус ОСОБА_4 у вказаному провадженні відомий лише зі слів останнього, встановити достовірність наданих позивачем суду копій документів не є можливим у зв'язку з відсутністю їх оригіналів.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його недоведеністю.
У касаційній скарзі, що надійшла у січні 2018 року, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статті 56 Конституції України, статті 1177 ЦК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаргу мотивує тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди, завданої йому як потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 посилався на бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у незабезпеченні належного зберігання матеріалів кримінального провадження від 16 жовтня 2013 року № 12013050850002350, відкритого за частиною другою статті 194 КК України, де він визнаний потерпілим, та у невиконанні відповідачем дій із розслідування вищевказаного правопорушення більш ніж 2 роки.
Судами встановлено, що відповідно до даних копії з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у провадженні слідчого відділення Ленінського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області перебували матеріали кримінального провадження від 16 жовтня 2013 року № 12013050850002350 за частиною другою статті 194 КК України, згідно з фабулою якого на місці пригоди на парковочному майданчику біля будинку № 33 на вулиці Пухова у Ленінському районі міста Донецька горів автомобіль Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_3, належний ОСОБА_6
Будь-які відомості у вказаному кримінальному провадженні про пошкодження автомобіля марки ВАЗ 210994, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, відсутні.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Диспозиція наведеної норми у взаємозв'язку зі статтею 60 ЦПК України покладає на позивача обов'язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Відсутність вини у заподіянні шкоди згідно частини другої статті 1166 ЦК України має доводити відповідач.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Згідно з частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Частиною третьою статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статі 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У частині другій статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди на підставі статті 1166 ЦК України, оскільки позивачем не доведено факту пошкодження його автомобіля та розслідування кримінальної справи саме за цим фактом. Позивачем не додано доказів того, що його визнано потерпілим внаслідок вчиненого кримінального правопорушення або внаслідок вчинення даного кримінального правопорушення йому завдано шкоду, не зазначено обставин, які свідчили б про вину безпосередньо посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України у спричиненні позивачеві майнової шкоди.
При цьому, суд правильно визнав неналежними доказами надані ОСОБА_4 фотокопії із матеріалів кримінального провадження № 12013050850002350, зокрема постанови про призначеня судової автотоварознавчої експертизи та висновку експерта від 19 листопада 2013 року № 155 за результатами її проведення, з огляду на чітку позицію процесуальних вимог щодо критеріїв доказів та їх оцінки.
Так, статтею 64 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати додання оригіналу.
Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
Доказів на обґрунтування своїх вимог щодо бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України позивачем не надано, протиправність дій відповідача та завдання йому шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України ОСОБА_4 також не доведено, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з цього приводу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2017 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат