Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 462/2824/16-ц
провадження № 61-2025 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5,
відповідач - Львівська міська рада,
представник відповідача - Гордєєва Ольга Володимирівна,
треті особи: департамент містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_7, Львівське комунальне підприємство «Зелений Львів»,
представник Львівського комунального підприємства «Зелений Львів» - Петречків Назарій-Дмитро Ярославович,
представник департаменту містобудування Львівської міської ради - Гордєєва ОльгаВолодимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення апеляційного суду Львівської області від 7 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи: департамент містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_7, Львівське комунальне підприємство «Зелений Львів» (далі - ЛКП «Зелений Львів») про зобов'язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності міської ради протиправною.
Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2013 року вони звернулись до Львівської міської ради із заявою про вилучення земель площею 1,16 га, які незаконно включені у межі Скнилівського парку у м. Львові. У листі ставилось питання про законність користування заявниками земельної ділянки, яка тепер входить у межі Скнилівського парку у м. Львові. За результатом вказаного звернення вони отримали відповідь, згідно якої їм роз'яснено, що ухвалою Львівської міської ради від 12 липня 2012 року «Про погодження зовнішніх меж та передачу ЛКП «Зелений Львів» земельних ділянок парку «Скнилівський» для збереження та використання» погоджено зовнішні межі земельних ділянок парку «Скнилівський» загальною площею 43,9239 га та передано у постійне користування ЛКП «Зелений Львів» для збереження та використання, за функцією використання землі рекреаційного призначення.
Вказували, що земельні ділянки площею 0,1 га і 0,0394 га, які були надані їм у власність та постійне користування, відповідно, призначені для обслуговування їх житлового будинку, не вилучені з меж парку і незаконно переведені до іншої категорії земель рекреаційного призначення.
Вважали, що відповідач безпідставно не вніс їх питання на розгляд сесії Львівської міської ради, як це передбачено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки спірна частина земельної ділянки площею 0,2274 га має статус земель житлової забудови.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду їх заяви про вилучення земель площею 0,2274 га, які включені в межі Скнилівського парку у м. Львові, та зобов'язати Львівські міську раду внести на розгляд чергової сесії Львівської міської ради питання користування землями площею 0,2274 га, призначених для обслуговування будинку на АДРЕСА_1
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 6 лютого 2017 року у складі судді Кирилюка А. І. у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що питання, яке було поставлено у заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29 квітня 2013 року до відповідача про вилучення земель площею 1,16 га з меж Скнилівського парку у м. Львові, було розглянуто компетентним органом Львівської міської ради та їм надано обґрунтовану відповідь. Щодо вимог про зобов'язання Львівської міської ради внести на розгляд чергової сесії питання користування землями, суд дійшов висновку, що порядок роботи сесії міської ради та визначення питань для розгляду визначено на законодавчому рівні.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 7 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 6 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вилучення земель площею 0,2274 га, які включені в межі Скнилівського парку у м. Львові.
Зобов'язано Львівську міську раду внести на розгляд чергової сесії Львівської міської ради питання користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 землями площею 0,2274 га, які включені в межі Скнилівського парку у м. Львові.
Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 1 736 грн. 88 коп. судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не дослідив усі наявні у матеріалах справи докази, не надав їм належної оцінки та не врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3звернулися до Львівського міського голови із заявою про вилучення земель площею 0,2274 га, які, на їх думку, незаконно були включені у межі Скнилівського парку, і дана заява відповідно до положень статей 12, 16 Земельного кодексу України, статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»мала бути розглянута на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради з винесенням відповідного рішення.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Львівська міська рада, посилаючись на неправильнезастосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що ухвали Львівської міської ради про затвердження меж парку Скнилівський у м. Львові від 23 лютого 2006 року та про погодження зовнішніх меж та передачі земельних ділянок парку для збереження та використання ЛКП «Зелений Львів» від 12 липня 2012 року є чинними та обов'язковими, оскільки не оскаржувалися та не скасовувалися.
Заява позивачів від 29 квітня 2013 року належним чином розглянута та на неї надано обґрунтовану відповідь у встановлений строк, а тому у апеляційного суду не було підстав визнавати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду вказаної заяви.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яка відповідає закону.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 1618 від 12 липня 2012 року «Про погодження зовнішніх меж та передачу ЛКП «Зелений Львів» земельних ділянок парку «Скнилівський» для збереження та використання», погоджено зовнішні межі земельних ділянок парку «Скнилівський» у м. Львові. Погоджено передати ЛКП «Зелений Львів» у постійне користування для збереження та використання земельні ділянки парку «Скнилівський» за рахунок земель, що не надані у власність або користування за функцією використання землі рекреаційного призначення: земельну ділянку 1 площею 38,4620 га, обмежену вул. АДРЕСА_7, присадибними ділянками на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, присадибними ділянками на вул. АДРЕСА_2, присадибними ділянками на АДРЕСА_3. Земельну ділянку 2 площею 4,5454 га обмежену вул. АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, кооперативом багатоповерхових гаражів «Авіатор» - малим ПП «Вулкан» - державним підприємством «Міжнародний аеропорт Львів» - ПП «Атол» та ПП «Галмодерн». Земельну ділянку 3 площею 0,6409 га, обмежену вул. АДРЕСА_7, АДРЕСА_8. Земельну ділянку 4 площею 0,2756 га, обмежену АДРЕСА_9, АДРЕСА_11 присадибними ділянками на АДРЕСА_4.
Ухвалою Львівської міської ради № 3331 від 23 лютого 2006 року «Про затвердження меж парку «Скнилівський» у м. Львові» затверджено відповідно до погоджених графічних матеріалів межі земельної ділянки парку «Скнилівський», обмеженої вулицями АДРЕСА_7, АДРЕСА_13 АДРЕСА_10 та Щирецькою, орієнтованою площею 58 га у межах фактичного землекористування.
29 квітня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Львівської міської ради із заявою про те, що земельні ділянки незаконно включені у межі парку, площею 0,10 га на АДРЕСА_12 у м. Львові знаходяться у спільній власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7
На земельну ділянку виданий державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 зареєстрований 4 грудня 1997 року у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю НОМЕР_2. Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка площею 0,0394 га на АДРЕСА_12 у м. Львові знаходиться у спільному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 для обслуговування будинку.
На земельну ділянку виданий державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_3, зареєстрований 4 грудня 1997 року у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 4-3 за № 56.
У заяві просили дати згоду на вилучення земель площею 1,16 га з меж парку «Скнилівський».
Згідно з частинами першою та другою статті 20 ЗК Українивіднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Ради Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу.
Відповідно до статті 51 ЗК Українидо земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.
Відповідно до приписів цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Земельну ділянку, з приводу якої позивачі звернулися до відповідача, ухвалою Львівської міської ради від 23 лютого 2006 року № 3331 включено у межі Скнилівського парку у м. Львові. Це рішення ради не оспорено і воно є чинним.
Відповідно до пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Судом також встановлено, що листом Львівської міської ради від 5 червня 2013 року № 2403-вих-960 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано обґрунтовану відповідь на звернення від 29 квітня 2013 року, в якому роз'яснено, що ухвалою Львівської міської ради № 1618 від 12 липня 2012 року «Про погодження зовнішніх меж та передачу ЛКП «Зелений Львів» земельних ділянок парку «Скнилівський» для збереження та використання» погоджено зовнішні межі земельних ділянок парку «Скнилівський» загальною площею 43,9239 га та передано в постійне користування ЛКП «Зелений Львів» для збереження та використання, за функцією використання - землі рекреаційного призначення. Згідно з статтею 1 Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення у містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 року № 3159-Л, введено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення земельних ділянок, зелених зон і зелених насаджень. Крім того, зазначено, що згідно з пунктом 4 статті 78 ЗК Україниземельні ділянки, які були у власності осіб до 15 травня 1992 року не повертаються, а громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 використали право безоплатної передачі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_12 у м. Львові згідно з нормами земельного законодавства.
Встановивши, що питання, яке було поставлено у заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29 квітня 2013 року до відповідача про вилучення земель площею 1,16 га з меж Скнилівського парку у м. Львові було розглянуто компетентним органом Львівської міської ради та їм була надана обґрунтована відповідь, з урахуванням наведених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду вказаної заяви.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував наведеного вище.
Крім того, апеляційний суд фактично надав оцінку ухвалам Львівської міської ради від 12 липня 2012 року № 1618 «Про погодження зовнішніх меж та передачу ЛКП «Зелений Львів» земельних ділянок парку «Скнилівський» та від 23 лютого 2006 року № 3331 «Про затвердження меж парку «Скнилівський» у м. Львові», які є чинними та обов'язковими для виконання, оскільки ніким не оскаржувалися та не скасовувалися у передбаченому законом порядку, а також правам ОСОБА_2, ОСОБА_3 на земельні ділянки, хоча такі позовні вимоги не були заявлені у рамках даної справи.
Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки позивачами не було доведено будь-яких порушень при розгляді їх заяви від 29 квітня 2013 року Львівською міською радою, то позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212 - 214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові у зв'язку із його необґрунтованістю, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення,яке відповідає закону.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 7 вересня 2017 року скасувати.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 6 лютого 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є.В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В.Черняк