Постанова
Іменем України
15 березня 2018 року
м. Київ
справа № 466/5743/15-ц
провадження № 61-10326св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - державне підприємство «Бурштин України»,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Бурштин України» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року у складі головуючого судді Свірідової В. В. та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Федоришина А. В., Приколоти Т. І., Тропак О. В.,
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 466/5743/16 передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Бурштин України» (далі - ДП «Бурштин України»), третя особа - ОСОБА_5, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Бурштин України» від 06 липня 2015 року № 51-к про його звільнення з посади першого заступника генерального директора з економіки та фінансів; поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2015 року по 21 січня 2016 року в сумі 65 053 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути 8 тис. грн. Також просив визнати незаконними і скасувати накази ДП «Бурштин України» від 14 липня 2015 року № 299 про внесення змін до штатного розпису, від 17 липня 2015 року № 301/1 про введення в дію організаційної структури і штатного розпису, від 28 вересня 2015 року № 452 про введення в дію штатного розпису в частині, що стосується виведення зі штатного розпису та організаційної структури підприємства посади першого заступника генерального директора з економіки та фінансів.
Позовна заява мотивована тим, що він був звільнений із займаної посади без достатніх правових підстав, дисциплінарного проступку він не вчиняв, а обставини проступку, у вчиненні якого він обвинувачувався, не перевірялися належним чином. Вважав незаконними накази підприємства в частині внесення змін до організаційної його структури, оскільки вони були видані без економічного обґрунтування та з метою унеможливити його поновлення на роботі. Просив позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора ДП «Бурштин України» ОСОБА_5 від 06 липня 2015 року № 51-к про припинення трудового договору - звільнення ОСОБА_4, першого заступника генерального директора з економіки та фінансів, за одноразове грубе порушення трудових обов'язків за пунктом першим статті 41 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді першого заступника генерального директора з економіки та фінансів ДП «Бурштин України» з 06 липня 2015 року.
Стягнуто з ДП «Бурштин України» на користь ОСОБА_4 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2015 року по 27 січня 2016 року (206 днів) з розрахунку 315 грн 79 коп. за день, а всього 65 053 грн, моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.
Визнано незаконними та скасовані накази в.о. генерального директора ДП «Бурштин України» ОСОБА_5 від 14 липня 2015 року № 299 про внесення змін в штатний розпис підприємства, від 14 липня 2015 року № 301/1 про введення в дію організаційної структури і штатного розпису підприємства, від 28 вересня 2015 року № 452 про введення в дію штатного розпису підприємства в частині, що стосується виведення зі штатного розпису та організаційної структури підприємства посади першого заступника генерального директора з економіки та фінансів.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні докази про порушення ОСОБА_4 трудових обов'язків. Вимоги про поновлення позивача на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди є похідними, а тому підлягають задоволенню. Крім того, позивача звільнено під час тимчасової непрацездатності.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 09 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконними та скасування наказів ДП «Бурштин України» від 14 липня 2015 року № 299 про внесення змін в штатний розпис підприємства, від 14 липня 2015 року № 301/1 про введення в дію організаційної структури і штатного розпису підприємства, від 28 вересня 2015 року № 452 про введення в дію штатного розпису підприємства в частині, що стосується виведення зі штатного розпису та організаційної структури підприємства посади першого заступника генерального директора з економіки та фінансів, скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_4 Рішення суду першої інстанції в частині вимог про скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи частково рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що судове рішення в оскаржуваній частині місцевим судом постановлено із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування в цій частині немає.
У вересні 2016 року ДП «Бурштин України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило судові рішення в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У решті судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено, а тому не є предметом перегляду (стаття 400 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач обіймав посаду першого заступника генерального директора з економіки та фінансів ДП «Бурштин України» та належить до кола осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивач порушив положення пункту 9.2 Статуту ДП «Бурштин України». Уповноважений орган управління призначає на посаду та звільняє з посади генерального директора підприємства, укладає і розриває з генеральним директором підприємства контракт, здійснює контроль за додержанням вимог, і має право прийняти рішення про відсторонення генерального директора від виконання ним повноважень та призначення особи, яка тимчасово виконуватиме обов'язки генерального директора. Судами не досліджено зв'язку між правом роботодавця на звільнення позивача і неправомірними діями ОСОБА_4, що є правовою підставою для його звільнення.
20 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами установлено, що на ОСОБА_4, першого заступника генерального директора ДП «Бурштин України», на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 25 березня 2015 року № 55-к покладено з 01 квітня 2015 року виконання обов'язків генерального директора тимчасово - до призначення у встановленому законом порядку генерального директора ДП «Бурштин України».
17 червня 2015 року уповноваженим органом (Державною службою геології та надр) було видано наказ № 120-к про призначення ОСОБА_5 виконуючим обов'язки генерального директора ДП «Бурштин України» з 18 червня 2015 року на період до призначення у встановленому законом порядку генерального директора та наказ № 119-к про припинення виконання обов'язків генерального директора ДП «Бурштин України» ОСОБА_4, першим заступником директора з 17 червня 2015 року.
Наказом ДП «Бурштин України» від 06 липня 2015 року № 51-к ОСОБА_4 звільнено з посади першого заступника генерального директора з економіки та фінансів за одноразове грубе порушення трудових обов'язків з підстав, викладених у акті комісії з службового розслідування від 06 липня 2015 року. В акті комісії з службового розслідування від 06 липня 2015 року зазначено, що ОСОБА_4 вчинено грубе порушення трудових обов'язків.
Крім того, актом підтверджено факт недопущення виконуючим обов'язки генерального директора ОСОБА_4 на територію підприємства тимчасово виконуючого обов'язки голови Державної служби геології та надр України Бояркіна М. О. та призначеного виконуючим обов'язки генерального директора ДП «Бурштин України» ОСОБА_5
ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні у центральній міській лікарні м. Рівне в терапевтичному відділенні з 06 липня 2015 року по 17 липня 2015 року, про що свідчить листок непрацездатності.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.
Враховуючи те, що відповідачем не доведено факту одноразового грубого порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни, трудових обов'язків, не встановлено його вини, виду й розміру заподіяної ним шкоди, тому правильним є висновок судів про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача та про його поновлення на роботі і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача.
Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Агрументи касаційної скарги про те, що позивач обіймав посаду заступника генерального директора з економіки та фінансів ДП «Бурштин України» та належить до кола осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України колегія суддів відхиляє, оскільки вказана обставина сторонами не оспорювалась і не була підставою для звернення до суду з цим позовом.
Твердження відповідача про те, що підставою для звільнення зазначеної категорії працівників може бути будь-яка дія чи бездільяність, колегія суддів також відхиляє, оскільки трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків. Відомостей щодо одноразового грубого порушення позивачем трудових обов'язків матеріали справи не містять, таких доказів відповідачем не надано.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ДП «Бурштин України» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 серпня 2016 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу державного підприємства «Бурштин України» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 серпня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 серпня 2016 року в частині стягнення з державного підприємства «Бурштин України» на користь ОСОБА_4 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 65 053 грн, моральної шкоди у розмірі 5 000 грн та стягнення судового збору у розмірі 650 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат