Постанова
Іменем України
28 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 451/783/17
провадження № 61-1179св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Дмитрівський навчально-виховний комплекс,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 липня 2017 року у складі головуючого судді Мулявка О. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мельничук О. Я., суддів: Ніткевич А. В., Савуляк Р. В.,
встановив:
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Дмитрівського навчально-виховного комплексу про скасування дисциплінарного стягнення.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у період з 01 вересня 2004 року по 29 грудня 2015 року вона працювала на посаді прибиральника службових приміщень Дмитрівського НВК.
Відповідно до наказу директора Дмитрівського НВК № 82 від 17 грудня 2015 року, що ґрунтувався на даних, викладених у актах від 04 грудня 2015 року та 08 грудня 2015 року, про нібито неякісне прибирання нею відведених площ, вона була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Зазначає, що оспорюваний наказ не був їй вручений особисто та не направлявся на її адресу поштовим відправленням.
На інформаційний запит позивачем 14 березня 2017 року було отримано належним чином завірену копію наказу № 82.
Вважає зазначений вище наказ № 82 від 17 грудня 2015 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у порушення пунктів 1, 4 статті 149 КЗпП України ні директор школи, ні інші посадові особи перед накладенням дисциплінарного стягнення, не зажадали від неї пояснень стосовно невиконання обов'язків.
Крім того, в акті від 04 грудня 2015 року зазначено, що такий складено на групу осіб - п'ятьох прибиральниць і в ньому не конкретизується, яке дисциплінарне порушення допустила саме позивач, а в акті від 08 грудня 2015 року не деталізовано, які саме приміщення у школі не прибрані і не міститься інформації щодо позивача. Зазначені акти є нікчемними, оскільки в них не вказано номерів.
З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просила суд скасувати наказ директора Дмитрівського НВК № 82 від 17 грудня 2015 року.
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 20 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони, в той час як відповідач відповідної заяви до суду не подавав.
Вважає висновки судів попередніх інстанцій про пропуск нею строку звернення до суду із позовними вимогами помилковими.
Зазначає, що у порушення статті 149 КЗпП України у неї не було відібрано пояснення перед накладенням дисциплінарного стягнення. Акти від 04 грудня 2015 року та 08 грудня 2015 року не мають індивідуального характеру по відношенню до позивача, оскільки не містять інформації про порушення трудової дисципліни саме ОСОБА_4
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з указаними позовними вимогами, і поважності причин пропуску строку не наведено.
Колегія погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Суд установив, що наказом директора Дмитрівського НВК № 82 від 17 грудня 2015 року позивачу оголошено догану за систематичне невиконання обов'язків, порушення розпорядження директора НВК від 27 листопада 2015 року.
ОСОБА_4, ознайомившись 17 грудня 2015 року з наказом № 82 здійснила на ньому запис «Не згідна».
З вимогами про визнання цього наказу незаконним ОСОБА_4 звернулася до суду лише 07 червня 2017 року.
Крім того, судами встановлено, що наказ № 82 «Про дисциплінарне стягнення» у сукупності з іншими обставинами слугував підставою для винесення директором Дмитрівського НВК 29 грудня 2015 року наказу № 44 про звільнення ОСОБА_4 з посади прибиральниці за систематичне невиконання покладених на неї обов'язків.
Не погодившись із прийнятим наказом № 44, ОСОБА_4 02 лютого 2016 року звернулася до суду з позовом про поновлення її на роботі. Свої вимоги обґрунтовувала, в тому числі і наявністю дисциплінарного стягнення, що свідчить про її обізнаність з оскарженим наказом.
З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем тримісячного строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Аргументи касаційної скарги про дотримання позивачем зазначеного строку відхиляються колегією суддів з підстав, наведених вище.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Помилкове посилання судів попередніх інстанцій на положення ЦК України при вирішенні даного спору на правильність ухвалених рішень не впливає.
У зв'язку з наведеним колегія суддів уважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року без змін.
Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат