Справа № 686/21519/17
Провадження № 22-ц/792/328/18
22 березня 2018 року м. Хмельницький
Апеляційний суд Хмельницької області у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
з участю представника відповідача - Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницького
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/21519/17 за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2017 року у складі судді Стефанишина С.Л. по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційними скаргами, суд
В листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб державної виконавчої влади, в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2013 року було задоволено його позов та зобов'язано усунути перешкоди в користуванні приміщенням підвалу площею 86,1 м.кв. в будинку АДРЕСА_1, яке було предметом договору купівлі - продажу, укладеного між Хмельницькою обласною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_5 24 липня 2006 року, шляхом його звільнення від майна останнього. На виконання даного рішення суду Хмельницьким міськрайонним судом видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження ВП №39176980 07 серпня 2013 року, проте державним виконавцем не вжито всіх передбачених законом дій та заходів для виконання рішення суду, а 23 березня 2016 року взагалі закінчено виконавче провадження. На підставі поданої ним скарги, було постановлено ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 12 травня 2017 року, якою визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Головного управління юстиції у Хмельницькій області, начальника Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького, скасовано постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького та зобов'язано вчинити дії.
Як зазначав позивач, вже більше п'яти років він не може добитися виконання рішення суду, позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, що призводить до відчуття несправедливості та приниження його честі та гідності, тому просив, стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця Першого міського відділу ДВС
Головуючий у першій інстанції - Стефанишин С.Л. Провадження № 22-ц/792/328/18
Доповідач - Костенко А.М. Категорія № 30
Хмельницького МУЮ, 7000 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управляння юстиції в Хмельницькій області 500 грн. на користь ОСОБА_4, в решті позовних вимог відмовлено.
Державна казначейська служба України та Перший відділ Державної виконавчої служби міста Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області не погодилися з таким рішенням суду першої інстанції подали апеляційні скарги, обидва апелянти посилаються на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Державна казначейська служба України вказує, що позивач в контексті позовної заяви жодним чином не довів та не обґрунтував, яку саме шкоду, протиправні дії чи бездіяльність орган казначейства завдав саме ОСОБА_4, при цьому помилково він ототожнює Державу Україна з державним органом - Державною казначейською службою. Також на думку апелянта, позивачем не доведено і сам факт спричинення йому моральної шкоди, не надано доказів, якими вона обґрунтовується, тому не зрозумілим є розмір відшкодування, який визначено судом.
Перший відділ ДВС міста Хмельницького в своїй апеляційній скарзі, зазначає, що позивач посилається на заподіяння йому моральної шкоди, не виконанням рішення суду, при цьому він не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність такої шкоди та не довів причинний зв'язок між цією шкодою та протиправною бездіяльністю державного виконавця, крім того, позивачем не обґрунтована сама сума моральної шкоди.
За таких обставин, обидва апелянти, просили задовольнити їх апеляційні скарги та постановити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в позові.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України нова редакція, якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження по яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.
У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так судом встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 було задоволено та зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні приміщенням підвалу площею 86,1 м.кв. в будинку АДРЕСА_1 яке було предметом договору купівлі продажу, укладеного між Хмельницькою обласною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_5 24 липня 2006 року, шляхом його звільнення від майна останнього.
На виконання вказаного рішення Хмельницьким міськрайонним судом було видано виконавчий лист та 07 серпня 2013 року було відкрито виконавче провадження ВП №39176980.
23 квітня 2014 року державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 12 травня 2017 року визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Головного управління юстиції у Хмельницькій області, начальника Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького, скасовано постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького про закінчення виконавчого провадження та зобов'язано вчинити дії.
Даною ухвалою було встановлено факт неправомірної бездіяльності посадових осіб Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького при виконанні вищевказаного рішення суду, що призвело до тривалого невиконання рішення суду від 22 травня 2013 року та відповідно порушення прав позивача на своєчасний та повний захист своїх порушених прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ЦПК України України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 129 Конституції України передбачено обов'язковість рішень суду.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», в редакції на час вчинення виконавчих дій, державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час вчинення виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час вчинення виконавчих дій зазначено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні
Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права та рішень Європейського суду, виходив суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-48цс13, від 8 листопада 2017 № 6-99цс17.
Крім того, згідно з п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з урахуванням правових позицій касаційної інстанції, висловленої Верховним Судом України в зазначеній постанові та встановлених обставин під час розгляду справи, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ЦПК України, встановивши що неправомірними діями державного виконавця, які полягають у бездіяльності та тривалому невиконанні рішення суду позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, відчутті несправедливості, нервових стресах, погіршенні самопочуття, яких зазнав ОСОБА_4 у відповідності до принципів розумності, справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню, стягнувши на його користь у відшкодування моральної шкоди 500 грн.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про безпідставність рішення суду в частині задоволення позовних вимог до Державної казначейської служби України, оскільки позивач жодним чином не довів яку саме шкоду йому заподіяно органом Казначейства, слід відхилити.
Як вбачається з рішення, суд стягнув кошти безпосередньо з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.
Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.
Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».
Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, а не безпосередньо з Державної казначейської служби України.
Також, не заслуговують на увагу, доводи апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницького щодо недоведеності позивачем заподіяння йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності посадових осіб виконавчої служби.
Сам по собі факт, тривалого невиконання рішення суду, саме внаслідок бездіяльності посадових осіб ДВС, з очевидністю свідчить про завдання громадянину моральних втрат, душевних страждань, переживань, нервових стресів, порушення його нормальних життєвих зв'язків, докладення додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок таких дій посадових осіб державного органу влади.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 березня 2018 року.
Судді : (підпис) А.М. Костенко
(підпис) Л.М. Грох
(підпис) О.І. Ярмолюк
Згідно з оригіналом А.М. Костенко