номер провадження справи 9/123/17
15.03.2018 Справа № 908/2585/17
м.Запоріжжя
За позовом: Приватного акціонерного товариства “ЗАВОД “ФРЕГАТ” (55210, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Корабельна, 50)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІС-МК” (69097, АДРЕСА_1)
про стягнення 24103,01 грн.
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Бичківській О.О.
представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
19.12.2017 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “ЗАВОД “ФРЕГАТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІС-МК” про стягнення суми основного боргу з урахуванням інфляції в розмірі 18446,07 грн., пені в сумі 4758,95 грн. та 3% річних в розмірі 900,99 грн., всього суми 24103,01 грн.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.12.2017 відкрито провадження у справі № 908/2585/17 (номер провадження 9/123/17) за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання, призначене на 22.01.2018, відкладалося на 20.02.2018. За результатами підготовчого засідання судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 15.03.2018.
Від позивача 12.03.2018 надійшло клопотання про розгляд справи, призначений на 15.03.2018 без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.
В судове засідання 15.03.2018 представники сторін не з'явилися. Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 15.03.2018 справу розглянуто, прийнято рішення.
Предметом судового розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовано наступним. Сторонами укладено договір № 3-10-008 від 09.10.2015 про поставку продукції. 09 жовтня 2015 року відповідачем, який є постачальником за вказаним договором, виставлено рахунок № 3-10-201 на оплату товару на суму 14616 грн., який 09.11.2015 був оплачений позивачем (покупцем) згідно з платіжним дорученням № 11729. Зобов'язання по поставці продукції відповідачем виконано не було, у зв'язку з чим йому направлялися претензії від 17.03.2016, від 01.11.2016 з вимогою повернути кошти за непоставлену продукцію та сплатити пеню. Відповідач своїм листом від 23.12.2016 підтвердив наявність заборгованості, просив призупинити нарахування пені та гарантував здійснити погашення заборгованості в строк до 15.03.2017. Листом від 28.12.2016 позивач повідомив про відсутність можливості задоволення пропозиції відповідача та просив погасити заборгованість, зафіксовану станом на 31.10.2016, до 20.01.2017. До цього часу відповідач ані поставку товару, ані повернення коштів за непоставлену продукції не здійснив. Згідно з викладеним у позовній заяві розрахунком, за неналежне виконання зобов'язань відповідачу за період прострочення 23.11.2015 - 11.12.2017 нараховано пеню, 3% річних та втрати від інфляції. Позовні вимоги обґрунтовано умовами договору, ст.ст.526, 530, 625, 629, 693 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 265 ГК України.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, позовні вимоги не спростував, письмового відзиву та доказів суду не надав, причину неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. Ухвали суду, які направлялися на адресу відповідача, вказану у позовній заяві, яка також співпадає з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69097, АДРЕСА_1, повернуто відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання.
Вказане свідчить, що судом належним чином виконано обов'язок та вжиті заходи щодо повідомлення відповідача про порушення провадження у справі, призначення судового засідання, місце та час розгляду справи. Оскільки всі учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 15.03.2018 року за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд
09.10.2015 між Приватним акціонерним товариством “ЗАВОД “ФРЕГАТ” (Покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» (Постачальник, відповідач) був укладений договір № 3-10-008, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в кількості, по цінам та в строки згідно зі специфікаціями, або виставленими рахунками до цього договору, які складають його невід'ємну частину (п.1.1).
Відповідно до п. 2.2 договору зобов'язання постачальника в частині виконання строків поставки вважаються виконаними від дати передачі продукції, зазначеної у видатковій накладеній на складі покупця і є моментом переходу права власності та підтвердженням факту поставки.
Покупець здійснює оплату за поставлену продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на умовах вказаних у специфікації (п.3.2).
Згідно з п. 7.4 строк дії договору - від дати підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплення їх печатками по 31.12.2015.
Матеріали справи свідчать, що постачальник - ТОВ «ІС-МК», виставив ПАТ «Завод «Фрегат» рахунок-фактуру № 3-10-201 від 09.10.2015 на оплату товару: панель вводу та захисту крану ПЗКБ-160 на загальну суму 14616 грн. з ПДВ. Платіжним дорученням № 11729 від 09.11.2015 позивач перерахував на рахунок відповідача, вказаний у договорі та у рахунку-фактурі, грошові кошти в розмірі 14616,00 грн., із призначенням платежу: «за панель вводу та захисту крану ПЗКБ, рахунок № 3-10-201 від 09.10.2015.
Позивач направив на адресу відповідача претензію від 17.03.2016 № 253-736 (а.с.16), відповідно до змісту якої, у зв'язку з тим, що товар оплачений згідно з вказаним рахунком, але не поставлений в обумовлені строки та сума передплати не повернута, з посиланням на ч. 6 ст. 231 ГК України та п.4.4 договору вимагав до 30.03.2016 перерахувати на поточний рахунок ПАТ «Завод «Фрегат» суму 16657,48 грн., з якої 14616 грн. - заборгованість, 2041,48 грн. - пеня. Дана претензія отримана уповноваженим представником відповідача 15.04.2016, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.
Повторно відповідачу направлялася претензія від 01.11.2016 № 253-3567 (а.с.17) про перерахування суми 14616 грн. та пені.
У відповідь на вказану претензію, відповідач листом вих. № 174-16 від 23.12.2016 (а.с.18) підтвердив наявність зобов'язання в розмірі 14616 грн. заборгованості на пені. Просив розглянути можливість призупинити нарахування пені, зафіксувати її розмір та гарантував здійснення погашення заборгованості в строк до 15.03.2017. Позивач листом від 28.12.2016 у наданні відстрочки до 15.03.2017 відмовив, запропонував погасити заборгованість та зафіксований станом на 31.10.2016 розмір пені до 20.01.2017.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання, позивач у грудні 2017 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі. Просить стягнути з відповідача суму 14616,00 грн. заборгованості, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 18446,07 грн., 4758,95 грн. пені, 900,99 грн. 3% річних, які згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, нараховані за період 23.11.2015 по 11.12.2017.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами укладеного сторонами договору № 3-10-008 від 09.10.2015, який за правовою природою є договором поставки передбачено, що постачальник зобов'язується поставити продукцію в строки у відповідності зі специфікаціями або виставленими рахунками, які є невід'ємною частиною договору.
Позивачем надано рахунок-фактуру № 3-10-201 від 09.10.2016 на оплату товару на суму 14616,00 грн., який не містить умов щодо строку його поставки. Специфікації на поставку даної продукції суду не надано. Таким чином, строк (термін) поставки договором та його невід'ємними частинами не встановлений.
При цьому, суд враховує, що не зважаючи на відсутність визначеного строку поставки, постачальник був зобов'язаний здійснити поставку після отримання його оплати, яка була проведена позивачем згідно з платіжним дорученням № 11729 від 09.11.2015.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як встановлено судом, позивач направив відповідачу претензію від 17.03.2016 №253-736 про повернення перерахованих ним грошових коштів у зв'язку з не поставкою оплаченого товару, яка отримана відповідачем 15.04.2016. Таким чином, оскільки відповідач не виконував зобов'язання поставити товар протягом чотирьох місяців після одержання передплати, вимога позивача щодо її повернення є законною та обґрунтованою.
Слід зазначити, що дослідивши зміст укладеного сторонами договору, суд встановив, що строк повернення суми попередньої оплати за товар, в ньому також не встановлений.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що кінцевий термін виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати за товар в розмірі 14616,00 грн. настав 22.04.2016, тобто із закінченням 7-денного строку з дня пред'явлення вимоги.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів поставки оплаченого товару або повернення позивачу, на його вимогу, перерахованої суми попередньої оплати не надав. Наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 14616,00 грн. визнав в листі №174-16 від 23.12.2016, який підписаний генеральним директором ТОВ «ІС-МК».
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 14616,00 грн. попередньої оплати є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та 3% річних за неналежне виконання зобов'язання щодо повернення суми передплати. Так, позивач просить стягнути суму 18446,07 грн. основного боргу з урахуванням інфляції (втрати від інфляції згідно розрахунку позивача становлять 3830,07 грн.), суму 4758,95 грн. пені, суму 900,99 грн. 3% річних, які згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, нараховані за період з 23.11.2015 по 11.12.2017.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд враховує, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції та річних є обґрунтованими. Проте, враховуючи вищенаведене, прострочка виконання зобов'язання щодо повернення суми передплати настала 23.04.2016, тому обґрунтованим періодом нарахування в частині 3% річних є: 23.04.2016-11.12.2017, в частині втрат від інфляції - травень 2016-грудень 2017.
Господарський суд, здійснивши, з урахуванням вказаних обставин, перевірку розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, визначив, що в даному випадку до стягнення підлягає сума 3153,48 грн. втрат від інфляції та сума 717,56 грн. - 3 % річних за вищевказані періоди. В іншій частині цих вимог відмовляється із наведених вище підстав.
Вирішую спір в частині стягнення пені, суд враховує наступне.
Згідно з ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із змісту ч.1 ст.546, ч.1 ст.547 ЦК України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.
Відповідальність сторін передбачена розділом 4 договору поставки. Згідно з п. 4.1 сторони, у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором, несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.
В п. 4.4 договору, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог в частині пені, встановлено, що за порушення строку повернення передплати у випадках передбачених п.п. 2.7, 5.5 цього договору, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до повернення суми за кожен день прострочення повернення.
Дослідивши зміст, зазначеного у підставі позову договору № 3-10-008, копію якого надано позивачем до матеріалів справи (до позовної заяви), суд встановив, що він взагалі не містить пункту 2.7, на який є посилання в пункті 4.4 цього договору. Пункт 5.5 наступного замісту: «Постачальник зобов'язується протягом 5-ти банківських днів з моменту настання таких обставин, повернути на поточний рахунок Покупця суму передплати не компенсовану поставкою продукції», міситься в розділі 5 договору «Форс-мажор». Отже, вказаний пункт 5.5 договору передбачений до застосування у разі настання обставин, що визначені вказаним розділом договору, а саме: форс-мажорних обставин - обставин непереборної сили, а не невиконання зобов'язання, яке мало місце в даному випадку.
Частиною 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач, визначено: «Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором».
Статями 1, 3 цього Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приписами ч. 6 ст. 231 ГУК України передбачено лише порядок визначення розміру пені - у відсотковому співвідношенні від подвійної облікової ставки НБУ, вищевказаним Законом - загальнообов'язкове обмеження розміру пені, яка може бути стягнута в певний період, а не її розмір. Конкретний розмір пені (відсоток) у будь-якому разі повинен бути встановлений за згодою сторін.
Враховуючи викладене, застосування позивачем умов п.4.4 договору щодо розрахунку розміру пені за порушення строків повернення передплати у зв'язку з невиконанням Постачальником зобов'язання щодо поставки товару, є необґрунтованим. Пункт договору, яким передбачається відповідальність за порушення такого грошового зобов'язання, в укладеному сторонами договорі поставки, відсутній. Іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного правопорушення також не встановлено.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 4758,95 грн. пені задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.
Згідно зі ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 1227,05 грн. витрат зі сплати судового збору - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІС-МК” (69097, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 38285105) на користь Приватного акціонерного товариства “ЗАВОД “ФРЕГАТ” (55210, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул.Корабельна, 50; код ЄДРПОУ 14312387) суму 14616 (чотирнадцять тисяч шістсот шістнадцять) грн. передплати, суму 717 (сімсот сімнадцять) грн. 56 коп. - 3 % річних, суму 3153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн. 48 коп. інфляційних втрат, суму 1227 (одна тисяча двісті двадцять сім) грн. 05 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Повне рішення складено та підписано 26.03.2018.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ “Перехідні положення” ГПК України.
Суддя О.С. Боєва