Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"21" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/1125/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.,
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" (м.Новоград-Волинський, Житомирська область)
про стягнення 225340,69 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" про стягнення 225340,69грн, з яких: 100274,08грн плата за фактичне користування об'єктом лізингу, 125066,61грн збитки, а також судові витрати.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 14.12.2017р позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.01.2018р та зобов'язано сторони надати документи необхідні для розгляду справи.
Ухвалою від 11.01.2018р господарський суд визначив форму судового процесу як загальне позовне провадження та стадію розгляду справи - підготовче провадження. Підготовче засідання призначено на 06.02.2018р.
Ухвалою від 06.02.2018р господарського суду Житомирської області, враховуючи неявку представників сторін та невиконання сторонами вимог ухвал суду від 14.12.2017р та 11.01.2018р, підготовче засідання відкладено на 20.02.2018р.
Ухвалою від 20.02.2018р суд закрив підготовче провадження та призначив судове засідання до розгляду по суті на 21.03.2018р.
Позивач в судове засідання 21.03.2018р повноважного представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
16.03.2018р від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання від 16.03.2018р про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними у справі матеріалами. У вказаному клопотанні представник позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 229, 232).
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвал суду від 14.12.2017р, від 11.01.2018р, від 06.02.2018р, від 20.02.2018р не виконав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення 1000229540754 (а.с.224).
Враховуючи наведене, а також те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався; зважаючи на те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалася, господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін, за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2014р між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач/лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" (відповідач/лізінгоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00009095 (далі - контракт або договір, а.с.16), та додатки до договору, зокрема: загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі по тексту - загальні умови) (а.с.17-28) та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) (а.с.29).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансстандарт-2002" зверталось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", в якому просило суд визнати недійсним в цілому договір фінансового лізингу №00009095 від 20.01.2014р, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансстандарт-2002" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".
Рішенням від 17.01.2017р господарського суду м.Києва, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017р у справі №910/19980/16 про визнання недійсним договору фінансового лізингу №00009095 від 20.01.2014р, у задоволенні позову відмовлено (а.с.112-118).
Постановою від 19.06.2017р Вищого господарського суду України касаційну скаргу ТОВ "Трансстандарт-2002" залишено без задоволення (а.с.119-122).
Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх наявність встановлена у законному судовому рішенні, а тому немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, що набрав законної сили.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.2002 року, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 року існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини суди застосовують як джерело права.
З огляду на наведене, договір про фінансовий лізинг №00009095 від 20.01.2014р, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" є дійсним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
Згідно умов договору об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Touareg NF 3.0 V6 TDI, шасі №WVGZZZ7PZED009657, 2013 року виробництва, (надалі - об'єкт лізингу).
Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в доларах США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3, та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
У розділі "Придбання об'єкта лізингу" сторонами погоджено, що своїм підписом на цьому документі лізингоодержувач підтверджує, що він ознайомився та зрозумів усі умови цього Договору про фінансовий лізинг, Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також погоджується, що всі вищезазначені документи є невід'ємними частинами цього договору про фінансовий лізинг та мають обов'язкову силу по відношенню до лізингоодержувача.
В Розділі 1 Загальних умов вказано, що ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із договором про фінансовий лізинг спільно іменуються як "контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі об'єкту лізингу лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства.
Згідно із п.3.4 контракту, після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за цим контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об'єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.
Пунктом 4.2. контракту передбачено, що після завершення строку дії цього контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладають договір купівлі-продажу, підписують додаткову угоду до цього контракту або оформлюють таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.
Згідно з п.5.4. контракту лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі (надалі - Акт прийому-передачі).
Відповідно до пункту 6.1. контракту, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) (далі - графік), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту не включаються до лізингових платежів: будь - які податки, що можуть застосовуватися до контракту після його виконання або в будь - який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.
За умовами п.6.3. контракту сторони погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком) або Національним банком України, (надалі - "обмінний курс"), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.
Відповідно до п. 6.4. контракту у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.
Згідно з пунктом 6.5 контракту, лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).
Пунктом 8.2. контракту передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (пп.8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за 3 вимогу (пп.8.2.2); компенсація будь - яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту.
Вищезазначені штрафні санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, незважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна (пп.8.2.3); якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса (пп.8.3.2).
Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання - передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (пункт 5.4.)(пп.12.1, 12.2 контракту).
Згідно пункту 12.10 контакту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
У відповідності до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 статі 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Приписами частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
На виконання умов договору про фінансовий лізинг від 20.01.2014р, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" передало, а відповідач, в свою чергу, прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 14.02.2014р, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками (а.с. 33).
Так, згідно Графіку лізингових платежів, перший лізинговий платіж підлягав сплаті 20.01.2014 року, а останній - 15.01.2019 року, що загалом складає 60 платежів (а.с. 29-32).
На підставі пп.8.3.1. та пп.8.3.2 контракту, враховуючи неодноразове прострочення з оплати орендних платежів з боку лізингоодержувача та у зв'язку з тим, що такі прострочення тривали більше 10 днів, позивачем було направлено відповідачу вимогу №00009095 від 15.03.2016р про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (а.с.34-35, докази надіслання а.с.36-38).
У вищезазначеній вимозі позивач повідомив Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" про необхідність сплати заборгованості, повернення об'єкта лізингу, а також повідомив про відмову від договору фінансового лізингу №00009095 від 20.01.2014р та вимагав від останнього повернути автомобіль марки об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Touareg NF 3.0 I V6 TDI, шасі №WVGZZZ7PZED009657, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" за адресою: м.Київ, пр.Павла Тичини, буд. 1-В, офіс "В", впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місцезнаходження відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Згідно з частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.
У пункті 12.12. контракту визначено, що лізингоодержувач має право розірвати контракт, якщо об'єкт лізингу не буде доставлений лізингоодержувачу протягом 90 календарних днів з першочергово погодженої дати, та за умови, що така затримка не спричинена невиконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань. Контракт розривається на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення лізингоодержувачем на адресу Порше Лізинг Україна. Повернення платежів здійснюється у відповідності до пункту 6.11. та інших положень контракту.
Пунктом 12.13. контракту сторонами погоджено, що у передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Відповідач проігнорував вимогу позивача від 15.03.2016р та після спливу строку визначеного у вимозі, об'єкт лізингу позивачу не повернув.
Оскільки датою направлення вимоги є 18.03.2016р, то згідно з п.12.13 договору, договір фінансового лізингу №00009095 від 20.01.2014р, вважається розірваним з 01.04.2016р.
Пунктом 4 частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Позивач також зазначає, що відповідно до абзацу 2 п.13.1 контракту, якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, Порше Лізинг Україна має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку.
Враховуючи неповернення відповідачем в добровільному порядку об'єкта лізингу, позивачем було розпочато процес примусового повернення автомобіля.
Так, 15.09.2016р приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис за №1351, яким зобов'язано повернути від ТОВ "Транстандарт-2002" ТОВ "Порше Лізинг Україна" об'єкт фінансового лізингу - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель - Touareg, тип - легковий, шасі (кузова, рами) - №WVGZZZ7PZED009657, рік випуску - 2013, колір - білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 846788,25грн (а.с.39).
24.10.2016р головним державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2І прийнято постанову про передачу майна стягувану ВП №52397371 з виконання вищезазначеного виконавчого напису №1351 від 15.09.2016р, якою вилучено у відповідача об'єкт лізингу та передано його ТОВ "Порше Лізинг Україна" представнику за дорученням від 05.05.2016р - ОСОБА_3Л.(а.с.40-41)
28.10.2016р державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м.Черкаси винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №52397371 у зв'язку з фактичним виконанням. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с.42).
Відповідно до ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлений цим параграфом та законом.
Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не передбачено договором (ч.5 ст.762 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 п.6.18 контракту сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до п.12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Враховуючи, що у період з серпня 2016р по жовтень 2016р відповідач фактично користувався транспортним засобом, відповідно до умов укладеного договору лізингу, позивач виставив відповідачу відповідні рахунки, а саме: рахунок №00338793 від 02.08.2016р на суму 35968,32грн, рахунок №00342535 від 01.09.2016р на суму 37684,40грн, рахунок №00345979 від 03.10.2016р на суму 37581,48грн (а.с.215-217). Відповідачем було оплачено рахунок №00338793 від 02.08.2016р частково з простроченням строку оплати 29.09.2016р в сумі 10960,12грн, внаслідок чого сума заборгованості за вказаним рахунком складає 25008,20грн.
В результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті лізингових платежів, у відповідача виникла заборгованість по їх сплаті за час фактичного користування об'єктом лізингу в сумі 100274,08грн (25008,20грн+37684,40грн+37581,48грн).
Враховуючи, що договір лізингу розірваний з ініціативи позивача, відповідно до п.12 договору лізингу та відповідач не повернув об'єкт лізингу позивачу, суд вважає, що зазначений об'єкт продовжував перебувати в користуванні відповідача, а отже вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за час фактичного користування відповідачем об'єктом лізингу, за період з серпня 2016 року по жовтень 2016 року, в розмірі 100274,08грн підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 125066,61грн інших витрат за договором фінансового лізингу, які кваліфіковані позивачем як збитки, заподіяні неналежним виконанням відповідачем договору фінансового лізингу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пп. 8.2.3 договору, у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.
У пункті 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.
Підпунктом 12.10 договору визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.
Позивач в обґрунтування понесення збитків зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача він звертався до спеціалізованих організацій, а саме: ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", ТОВ Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "Автосоюз" для вчинення виконавчого напису нотаріуса та підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження. Крім того, позивач звернувся до ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді.
Позивачем було укладено договір від 03.02.2011р про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) з ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", договір від 21.06.2012р про надання юридично-консультаційних послуг, договір №17/210 від 09.06.2010р з ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери", договір доручення від 12.06.2012р з ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі" для отримання послуг по юридичному консультуванню, підготовці відповідних документів та супроводу процедури вилучення об'єкта лізингу. Загальна сума завданих позивачу збитків склала 125066,61грн, до яких входять: юридичні дії спрямовані на погашення заборгованості; послуги, спрямовані на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договору лізингу згідно виставлених рахунків, та податок на додану вартість в загальній сумі 117866,61грн, 1200,00грн витрати по зберіганню об'єкта лізингу на охоронюваній автостоянці, які ним було сплачено ТОВ "Автосоюз" згідно виставлених рахунків, а також понесені позивачем витрати за надані юридичні послуги ТОВ "Юридична фірма Вернер" в розмірі 6000,00грн.
Зазначені витрати позивач вважає своїми збитками, які в межах даної справи просить стягнути з відповідача.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.
Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного вчинення третіми особами, зокрема ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", ТОВ Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "Автосоюз", певних дій по вилученню об'єкта лізингу. З актів наданих послуг (а.с.59,62,65,68,80,83,87,91,94) вбачається лише узгоджена між позивачем та ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", ТОВ Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "Автосоюз" і сплачена останнім вартість цих послуг. Документів щодо фактичного надання таких послуг матеріали справи не містять.
Відтак, не є можливим встановити чи надавалися фактично такі послуги, визначити які конкретно дії коли та ким вчинялися, проаналізувати їх зміст, фактичну вартість та встановити причинно-наслідковий зв'язок з діями відповідача, які стали підставою звернення позивача до суду, та заявленими позивачем витратами в цій частині.
Натомість, матеріалами справи підтверджується той факт, що повернення об'єкта лізингу, згідно п.13.6. контракту, відбувалося у примусовому порядку, відповідно Закону України "Про виконавче провадження", що виключає можливість залучення позивачем третіх осіб для вчинення таких дій.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача в частині стягнення витрат, сплачених ним ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", ТОВ Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "Автосоюз" за вчинення ними дій по вилученню об'єкта лізингу.
Заявлені до стягнення з відповідача витрати по оплаті позивачем витрат за стоянку автомобіля в розмірі 1200,00грн не узгоджуються з умовами п.13.5 договору, оскільки не пов'язані з вилученням предмета лізингу, а тому у стягненні останніх належить теж відмовити. Крім того, з рахунків №156 від 07.12.2016р., №2 від 04.01.2017р та актів надання послуг №377 від 07.12.2016р., №2 від 04.01.2017р. вбачається, що послуги зберігання автомобіля надавались у листопаді - грудні 2016 року, тобто після того, як автомобіль був вилучений у відповідача.
Щодо понесених позивачем витрат за послуги ТОВ "Юридична фірма Вернер" в розмірі 6000,00грн суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, між позивачем та ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери", а також ТОВ "Юридична фірма Вернер" (з врахуванням додаткової угоди №47 від 15.01.2013р до договору про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р (а.с.103-106) укладено договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р (а.с.97-102), у відповідності до якого вартість послуг вказаного товариства, що пов'язані з розглядом цієї справи визначається відповідною додатковою угодою. Так, згідно додаткової угоди №206 від 10.08.2015р до договору про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р загальна вартість послуг виконавця становить 10000,00грн (а.с. 107-110).
Позивач включив до складу понесених збитків витрати на отримання юридичних послуг від ТОВ "Юридична фірма Вернер" та просить їх стягнути з відповідача 6000,00грн.
Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті юридичних послуг, останній надав до матеріалів справи, окрім договору, заявку на надання юридичних послуг №861 від 16.11.2017р (а.с.184), акт надання послуг №939 від 16.11.2017 (а.с. 186), рахунок-фактуру №938 від 16.11.2017р (а.с.185).
Відповідно до п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р. витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.
Також витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
Таким чином, отримання позивачем за договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.
Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Також ч.4. ст.653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на зазначене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів, що залишились несплаченими відповідно до Плану відшкодування, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані, як збитки, в тому числі відшкодування витрат на оплату юридичних послуг в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків у сумі 125066,61грн не підлягають задоволенню.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача - 100274,08грн основного боргу (плата за фактичне користування об'єктом лізингу) є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення збитків у розмірі 125066,61грн суд відмовляє.
Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстандарт-2002" (11700, Житомирська область, м.Новоград-Волинський, вул.Герцена, буд.26; ідентифікаційний код 31971392)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м.Київ, проспект Павла Тичини, буд.1 В; ідентифікаційний код 35571472):
- 100274,08грн основного боргу,
- 1504,11грн витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 26.03.18
Суддя Кравець С.Г.
Друк:
1 - у справу,
2,3 - сторонам (рек. з пов.).