15 березня 2018 року Чернігів Справа № 825/340/18
Чернігівський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Корж Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова (далі-відповідач) про визнання відмови відповідача у призначенні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення протиправною, та зобов'язання призначити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, зокрема зазначає, що позивачем не надано документи, які б підтверджували залучення його до складу формувань Цивільної оборони (а.с.35-36)
Представник третьої особи на судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.45). Також на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що подані позивачем документи є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.10).
ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безтерміново. Захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією довідки МСЕК № 0111372 від 27.06.2013 (а.с.12).
З довідки автотранспортного виробничого об'єднання «Укренергобудтранс» від 06.10.1992 № 179 видно, що в період з 09.12.1986 по 13.12.1986 та з 16.12.1986 по 27.12.1986 позивач виконував роботи в населених пунктах Чорнобиль, Копачі (а.с.11).
Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації в інформаційній довідці від 13.10.2017 № 01.1-14/1603-11 повідомив, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони (а.с.13).
З метою отримання статусу інваліда війни та відповідного посвідчення, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак, листом Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради № 04/16055 від 20.12.2017 позивачу відмовлено, посилаючись на те, що останнім не надано документи, які б підтверджували залучення його до складу формувань Цивільної оборони (а.с.14).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ зазначений закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що до інвалідів війни, крім інших категорій громадян, належать також особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06 липня 1975 року № 90 встановлено, що «…в состав формирований зачисляются в обязательном порядке граждане СССР мужчины в возрасте от 16 до 60 лет и женщины от 16 до 55 лет … Невоенизированные формирования гражданской обороны, которые могут использоваться в мирное время для борьбы с массовыми лесными пожарами, ликвидации последствий стихийных бедствий, крупных аварий и катастроф, комплектуются личным составом путём привлечения в эти формирования в обязательном порядке рабочих, служащих и колхозников…».
Як вбачається з інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 13.10.2017 № 01.1-14/1603-11, Департамент зазначив наступне: «…У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно- правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборони СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №111 і - 1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей».
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
З огляду на обставини, викладені в інформаційній довідці від 13.10.2017 № 01.1-14/1603-11, зокрема, що відповідно до норм законодавства, яке діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу Цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, суд вважає достатньою підставою для висновку про участь позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Як вже встановив суд, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Таким чином, зазначеними документами підтверджується факт того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії Чорнобильської катастрофи, отже, має право на встановлення статусу інваліда війни та отримання посвідчення інваліда війни.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 2 зазначеного Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 10 даного Положення «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, враховуючи те, що висновки відповідача, викладені в листі від 20.12.2017 № 04/16055, спростовуються наявними в матеріалах справи документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова у призначенні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод.
Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Європи державам-членам «Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту», ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, ефективний засіб правового захист у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завдання адміністративного судочинства є, зокрема захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З метою дотримання завдань адміністративного судочинства, відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, суд дійшов висновку зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова призначити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (вул. Вишгородська 21, м. Київ, 04074) до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова (вул. Івана Мазепи, 99, м. Чернігів, 14017) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова, викладену в листі від 20.12.2017 № 04/16055, у призначенні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправною.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної ради міста Чернігова призначити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 26 березня 2018 року.
Суддя І.І. Соломко