ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 березня 2018 року № 826/20244/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів Катющенка В.П. та Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Патук А.С.,
за участі: ОСОБА_1, представник позивача: ОСОБА_2, представник позивача - ОСОБА_3; від відповідача - Астрюхін К.А..
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної архівної служби України
про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архівної служби України (далі - відповідач, Укрдержархів), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Укрдержархіву від 23 листопада 2016 року №334-к про звільнення ОСОБА_1;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення;
- зобов'язати Укрдержархів внести відповідні виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 щодо її звільнення;
- стягнути з Укрдержархіву грошове забезпечення у розмірі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2016 року до моменту винесення рішення у справі.
- судові витрати на правову допомогу у сумі 8100 грн. покласти на відповідача.
Позивач зазначає, що виходячи з вимог частини другої статті 85 Закону України «Про державну службу» строковий трудовий договір ОСОБА_1 мав бути припинений за день до виходу ОСОБА_5 (основного працівника) на роботу, тобто 22 листопада 2016 року, а сама ОСОБА_5 мала попередити про свій вихід на службу за 14 календарних днів.
При цьому, встановлену вищевказаним законом процедуру, на думку позивача, було порушено та звільнено її вже після припинення трудового договору - 23 листопада 2016 року на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю, за відсутності для цього правових підстав, що грубо порушує її конституційне право на працю.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Наказом від 01 жовтня 2012 року №253-к ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста відділу планово-економічної діяльності та бюджетної звітності фінансово-економічного управління Укрдержархіву, як таку, що пройшла за конкурсом.
09 липня 2013 року за наказом № 175-к позивача призначено за строковим трудовим договором на посаду начальника відділу планово-економічної діяльності бюджетної звітності на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_5, як таку, що була зарахована до кадрового резерву на цю посаду.
Зокрема, у заяві від 09.07.2013 позивачка просила призначити її за строковим трудовим договором на посаду на час декретної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_5, основного працівника (а.с. 63)
У зв'язку із введенням в дію штатного розпису Укрдержархіву (наказ Укрдержархіву від 18 січня 2016 року № 5) та згідно із власноруч поданою заявою від 21 березня 2016 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення Управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення на період відпустки по догляду за дитиною або фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_5 (наказ від 21 березня 2016 року № 169-к). Зокрема, у заяві від 21.03.2016 позивачка просила призначити її на тимчасову посаду шляхом переведення.
06 травня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до керівництва Укрдержархіву із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 3,5 років терміном з 22 травня 2016 року по 22 листопада 2016 року, за результатами розгляду якої, наказом від 06 травня 2016 року №55-вк ОСОБА_5 таку відпустку надано про що повідомлено позивачу.
Наказом Укрдержархіву від 23 листопада 2016 року №334-к відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку із закінченням дії строкового договору.
Також зазначеним наказом зобов'язано провести повний розрахунок з ОСОБА_1 за 13 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2014 року по 24 вересня 2015 року, 16 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2015 року по 24 вересня 2016 року, 05 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2016 року по 23 листопада 2016 року та 01 календарний день додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік.
Водночас, 23.11.2016 зареєстрована заява ОСОБА_5 з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 23.11.2016, у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною.
Наказом від 23.11.2016 № 333-к встановлено, що ОСОБА_5 начальника відділу планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення, вважати такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 23 листопада 2016 року у зв'язку із закінченням відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.
Наступним наказом № 334-к від 23.11.2016, як зазначено вище, позивача звільнено з займаної посади 23 листопада 2016 у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.
Вважаючи дії та рішення відповідача щодо позивача протиправними, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон), відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 83 Закону визначаються загальні підстави для припинення державної служби.
За приписами частини другої статті 85 Закону, державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі, тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Разом з тим, частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України визначено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Як зазначалося раніше, позивача призначено на посаду начальника відділу планово-економічної діяльності бюджетної звітності на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_5, та продовжено цей строк з 22 травня 2016 року по 22 листопада 2016 року у зв'язку з надання ОСОБА_5 відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 3,5 років, тобто із чітким визначенням терміну. Позивач не заперечує свою обізнаність із зазначеними обставинами.
Отже, трудовий договір з позивачем укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Кодексу законів про працю України.
Стосовно тверджень позивача про те, що в порушення вимог частини другої статті 85 Закону її не було за 14 календарних днів повідомлено про вихід основного працівника, суд зазначає наступне.
ОСОБА_5 23 листопада 2016 року подано заяву з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх посадових обов'язків з 23 листопада 2016 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною.
В порушення вимог статті 85 Закону, згідно якої тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу, основний працівник ОСОБА_5 про свій вихід Укрдержархів не попередила.
Натомість, суд звертає увагу на те, що обов'язок повідомити керівника про намір вийти на службу покладається саме на тимчасово відсутнього працівника, а відтак його невиконання ОСОБА_5 не свідчить про вчинення у зв'язку з цим відповідачем протиправних дій та не є підставою для продовження трудових відносин на безстроковий термін.
З огляду на те, що ОСОБА_5 без попередження вийшла на роботу та одночасно у день виходу надала заяву про вихід на роботу, на підставі наказу Укрдержархіву цією ж датою звільнено ОСОБА_1, оскільки строк дії строкового трудового договору закінчився днем фактичного виходу на роботу основного працівника.
Крім того, з метою дотримання прав працівника, згідно акту від 08 листопада 2016 року «Про відмову ознайомитись під підпис», який підписано головним спеціалістом сектору кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, начальником відділу документального забезпечення управління та контролю виконання документів, департаменту діловодства, формування зберігання та обліку документів Національного архівного фонду та головним спеціалістом з питань внутрішнього аудиту, кадровою службою Укрдержархіву позивачу у каб. № 217 о 16.00 в усній формі здійснено повідомлення та попереджено про закінчення 22 листопада 2016 року терміну дії наказу від 06 травня 2016 року №55-вк «Про надання відпустки ОСОБА_5» та можливе закінчення з ним строкового трудового договору, а також запропоновано надати письмову заяву про надання відпустки чи виплати грошової компенсації. Згідно з цим актом позивачка відмовилась поставити особистий підпис під актом «Про попередження про закінчення терміну дії наказу Укрдержархіву від 06.05.2016 № 55-к». В акті зазначено, що ОСОБА_1 причин та мотивів відмови не навела.
Як зазначено в акті кадрової служби Укрдержархіву від 23.11.2016, який складено головним спеціалістом кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, вищезгаданим начальником відділу документального забезпечення, а також головним спеціалістом сектору кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, 23 листопада 2016 року о 16.30 у каб. № 217 ОСОБА_1 отримала на руки та ознайомилась із списком вакантних посад Державної архівної служби України, який був складений станом на 23 листопада 2016 року, проте позивач відмовилася проставити свій підпис про ознайомлення. Причин та мотивів відмови, як зазначено в акті, позивач не навела.
Впродовж з 08 листопада 2016 року по 23 листопада 2016 року позивачем не було подано жодного повідомлення чи письмового волевиявлення про переведення її на існуючу в Укрдержархіві вакантну посаду, надання відпустки чи виплати грошової компенсації, про що кадровою службою відповідача складено Акт «Про фіксацію відсутності рішення працівника ОСОБА_1» та підготовлено наказ від 23 листопада № 344-к «Про звільнення ОСОБА_1А.» у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.
Системний аналіз вищенаведених норм з урахуванням встановлених обставин справи дає підстави стверджувати, що наказом відповідача від 23 листопада № 344-к ОСОБА_6 звільнено з займаної посади у зв'язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби правомірно, при цьому відповідач не мав обов'язку щодо влаштування позивача на іншу роботу, оскільки позивач при прийнятті на посаду погодився виконувати такі обов'язки тимчасово.
Відносно посилання позивача та представника позивача на наказ від 30.09.2016 № 35-в про відрядження ОСОБА_1 до Інституту державного управління у сфері цивільного захисту з 31.10.2016 по 11.11.2016 та на посвідчення про функціональне навчання, як такі, що на думку позивача спростовують ознайомлення позивачки з обставинами відповідно до акту від 08.11.2016, самі по собі не спростовують обставин її перебування на робочому місці о 16.00 та доведення до неї обставин, зазначених в акті від 08.11.2016, що зафіксовано вказаним актом, та не спростовують обставин закінчення строкового договору, усвідомлення позивачем настання таких обставин та наслідків, що надалі і зумовило прийняття оскаржуваного кадрового рішення відповідно до обставин, що склалися, та наведених вище вимог законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Положеннями частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову та, відповідно приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, п. 2 ч. 3 ст. 205, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) до Державної архівної служби України (адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 24; код ЄДРПОУ 37552598) - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.
Головуючий суддя О.А. Кармазін
Судді: В.П. Катющенко
Т.О. Скочок
Повний текст рішення суду складений та підписаний 23.03.2018