06 березня 2018 рокусправа № 200/21455/14-а(2-а/200/76/15)
ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Шлай А.В.
судді: Кругового О.О. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Горшков В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року (суддя Женеску Е.В.) в адміністративній справі № 200/21455/14-а (провадження № 2а/200/76/15) за позовом скаргу ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про зобов'язання вчинити дії, визнання неправомірним та скасування рішень, -
ОСОБА_2 02 грудня 2014 року звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 міської ради, в якому просила визнати неправомірним списання в архів її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року і доданих до нього матеріалів, зобов'язавши ОСОБА_1 міську раду повернути із архіву для подальшого опрацювання її клопотання та додані до нього матеріали.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що 16.09.2014 року вона отримала лист №8/13-963 від 05.08.2014 року, в якому ОСОБА_1 міською радою повідомлено про списання до архіву її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із неповнотою доданого комплекту документів. Зазначені дії відповідача ОСОБА_2 вважала протиправними, оскільки до клопотання нею були подані усі необхідні документи, крім нотаріально завіреної згоди ВАТ “ДМЗ”. Проте, 31.05.2013 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська визнано неправомірною вимогу міської ради про отримання згоди ВАТ “ДМЗ” та зобов'язано міську раду розглянути її клопотання на сесії міської ради.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганкова В.О. від 09 грудня 2014 року провадження у справі відкрито (а.с.6).
Ухвалою цього ж суду від 10 липня 2015 року справа прийнята до провадження суддею Женеску Е.В. (а.с.45).
04 лютого 2016 року ОСОБА_2 подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила визнати неправомірним списання до архіву її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року разом з доданими до нього матеріалами без розгляду на сесії міської ради, зобов'язавши ОСОБА_1 міську раду повернути клопотання разом з доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради (а.с.60).
В обґрунтування уточнення позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що 27.11.2013 року міською радою було прийнято рішення № 152/43, яким їй відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі невідповідності наданої документації вимогам законодавства. Однак, це рішення скасовано
постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 року у справі № 200/11547/14-а та зобов'язано ОСОБА_1 міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки розміром 0, 1 га в районі вул. Веселки у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_2, місце розташування якої позначене в доданих графічних матеріалах.
25 квітня 2016 року ОСОБА_2 подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила скасувати рішення міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та скасувати рішення міської ради про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_3 (а.с. 88,89).
В обґрунтування уточнення позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що міська рада не виконує рішення суду від 17.12.2013 року по справі № 200/11547/13-а, яким ОСОБА_1 міську раду зобов'язано надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність. 11.02.2016 року вона дізналась про те, що земельна ділянка передана у користування ОСОБА_4 23.09.2015 року, тобто після того, як міська рада отримала вимогу державного виконавця. За інформацією Державного земельного кадастру станом на 07.10.2015 року суб'єктом права власності чи користування земельної ділянки щодо якої було винесено постанову суду про зобов'язання надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки у власність, є ОСОБА_3
04 травня 2016 року ОСОБА_2 подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила встановити місце перебування її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року разом із доданими до нього матеріалами та особу, що відповідає за збереження цих документів, зобов'язати ОСОБА_1 міську раду повернути її клопотання разом із доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради, визнати неправомірним і скасувати рішення міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, визнати неправомірним і скасувати рішення міської ради про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_3 (а.с. 105,106).
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2016 року ОСОБА_3 залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с.120).
24 травня 2016 року ОСОБА_2 подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила встановити місце перебування її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року разом із доданими до нього матеріалами та особу, що відповідає за збереження цих документів, зобов'язати ОСОБА_1 міську раду повернути її клопотання разом із доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради, визнати неправомірними і скасувати рішення міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року та № 141/56 від 29.10.2014 року (а.с. 131, 132).
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Суд зобов'язав Дніпровську міську раду повернути клопотання ОСОБА_2 № 13/4569 від 01 квітня 2010 року разом з доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
На зазначену постанову суду ОСОБА_2 подана апеляційна скарга. Скаржник просить змінити рішення суду, задовольнивши ксі позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги:
- запропонувавши розглянути справу у письмовому провадженні, суддя не роз'яснила наслідки такого розгляду і вирішила справу однобічно і упереджено, не правильно застосувавши норми матеріального права і порушивши норми процесуального права;
- суд залишив поза увагою той факт, що згідно чинного законодавства землекористувач
не має права розпоряджатись землями, наданими йому на правах землекористування. В рішенні суду вказано, що ОСОБА_3 значиться як працівник заводу ВАТ “ДМЗ”, однак в суді цього не доведено;
- ВАТ “ДМЗ” не мав ніякого стосунку до земельних ділянок, зазначених в спірних рішеннях;
- суддя не надала оцінки тій обставині, що відповідач не надав докази на підтвердження законності прийняття спірних рішень;
- рішення, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становить “суспільний”, “публічний” інтерес.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи, вкладені в апеляційній скарзі.
Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду справи, до суду не прибули, про причини неприбуття не повідомили, відзив на апеляційну скаргу не направили.
Згідно частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2010 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, до клопотання були додані документи, необхідні для прийняття рішення. ОСОБА_1 міської ради № 13/9-3597 від 23.11.2010 року позивача було повідомлено, що земельним управлінням міської ради підготовлено відповідні проекти рішень, але у зв'язку із наявністю листа ВАТ “ОСОБА_1 машинобудівний завод” від 26.10.2010 року, продовжити роботу не вбачається можливим до вирішення питання щодо вилучення даної земельної ділянки із постійного користування ВАТ “ОСОБА_1 машинобудівний завод”. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2012 року у справі № 2а-596/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 міської ради, третя особа - ПАТ “Дніпровський машинобудівний завод” визнано безпідставною вимогу міської ради про отримання нотаріальної згоди ВАТ “ДМЗ”. Цією ж постановою встановлено, що земельна ділянка в районі вул. Веселка не входить до складу земель, які на підставі Державного акту на право користування землею були передані в користування ДП ДМЗ ім. В.І.Леніна. Суд першої інстанції також вказав на наявність в матеріалах справи постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 року у справі № 200/11547/14-а за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії. З вказаного судового рішення вбачається, що рішенням ОСОБА_1 міської ради № 152/43 від 27.11.2013 року ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі вул. Веселка, у зв'язку з ненаданням до клопотання документів та матеріалів із землеустрою. Судовим рішенням скасовано рішення ОСОБА_1 міської ради
№ 152/43 від 27.11.2013 року, та зобов'язано ОСОБА_1 міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром в 0,1 га в районі вул. Веселка у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_2, місце розташування якої позначене в доданих картографічних матеріалах. Вказане рішення суду набрало законної сили.
Підставою для часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання Дніпровську міську раду повернути клопотання позивачки разом з доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради, суд першої інстанції зазначив те, що клопотання від 01.04.2010 року досі не було розглянуто на сесії ОСОБА_1 міської ради після скасування рішення ОСОБА_1 міської ради № 152/43 від 27.11.2013 року. Разом з тим, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними та скасування рішень ОСОБА_1 міської ради № 141/56 від 29.10.2014 року та №97/60 від 27.08.2010 року необхідно відмовити, оскільки з наданих позивачкою картографічних матеріалів неможливо зробити висновок, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:102:0108, яку на підставі зазначених рішень відповідача передано у власність ОСОБА_3, є саме тією земельною ділянкою, щодо якої було подано клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Більше того, як вбачається із рішення № 141/56 від 29.10.2014 року, ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 0,0900 га, в той час як в постанові Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 року у справі № 200/11547/14-а йде мова про земельну ділянку площею 0,1 га. Таким чином, позивачкою не доведено, що рішеннями відповідача № 141/56 від 29.10.2014 року та №97/60 від 27.08.2010 року порушуються її права та інтереси.
ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції, на її думку, повинна бути змінена.
Стаття 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Частиною 4 цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтування підстав для зміни судового рішення. В ній також не зазначено, які саме зміни або доповнення мають бути внесені в мотивувальну та (або) резолютивну частини за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права при прийнятті заяв про уточнення позовних вимог та їх розгляді.
Статтею 137 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції (до 15.12.2017 року), врегульований порядок зміни позовних вимог. Позивач до початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Як вбачається зі змісту заяв, поданих 25 квітня 2016 року, 04 травня 2016 року, 24 травня 2016 року, ОСОБА_2 змінені як підстави, так і предмет позову, що є подачею нового позову про скасування рішень міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року та № 141/56 від 29.10.2014 року.
В матеріалах справи відсутні ухвали, які мали бути прийняті за результатами розгляду питання про прийняття заяв. Крім того, в порушення вимог статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції розглянув по суті усі позовні вимоги, незважаючи на невідповідність їх вимогам статті 106 цього ж Кодексу, у тому числі, у зв'язку із несплатою судового збору.
Наведені порушення призвели до ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення, оскільки він розглянув позовні вимоги, які знаходяться поза межами адміністративної юрисдикції.
Так, ОСОБА_2 у наведених вище заявах пред'явила до ОСОБА_1 міської ради нові позовні вимоги - про скасування рішень міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року та № 141/56 від 29.10.2014 року.
Рішенням ОСОБА_1 міської ради № 141/56 від 29.10.2014 року у ВАТ “ОСОБА_1 машинобудівний завод” вилучено земельну ділянку у районі вул. Веселки, площею 0,0900 га (кадастровий номер 1210100000:02:102:0108), затверджений проект землеустрою, розроблений ТОВ “Геора” щодо відведення земельної ділянки, умови передачі земельної ділянки та передано земельну ділянку у власність гр. ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.148-150).
Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої спір з приводу оскарження рішення про передачу земельної ділянки у власність, який є актом індивідуальної дії, не є публічно-правовим і такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (постанова від 29.11.2016 року, справа № 823/1945/13-а; постанова від 01.06.2016 року, справа № 569/23686/13а та інш.).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У справі, що розглядається, спір стосується правомірності фактичного набуття права власності на земельну ділянку третьою особою - ОСОБА_3, яка, на думку позивача, передана у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання його користувачем цієї землі.
З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Міськрада, стосується відносин щодо власності третьої особи на спірну земельну ділянку і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Не обговорюючи питання правильності застосування судом першої інстанції норм Земельного кодексу України, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації порушено статтю 6 Конвенції стосовно “суду, встановленого законом”. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень
доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради № 141/56 від 29.10.2014 року “Про передачу земельної ділянки у районі вул. Веселки (Бабушкінський район) у власність гр. ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)” не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів також зазначає, що рішення № 97/60 від 27.08.2010 року “Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) громадянам у м. Дніпропетровську”, про скасування якого просила ОСОБА_2, стосувалось не тільки гр. ОСОБА_3, а і інших громадян та вичерпало свою дію щодо гр. ОСОБА_3 прийняттям рішення № 141/56 від 29.10.2014 року про передачу земельної ділянки у власність.
Щодо правильності висновків суду першої інстанції при вирішенні інших позовних вимог - про встановлення місця перебування її клопотання № 13/4569 від 01.04.2010 року разом із доданими до нього матеріалами та особу, що відповідає за збереження цих документів, зобов'язання ОСОБА_1 міську раду повернути її клопотання разом із доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради.
По-перше, вимога встановлення місця перебування документів та особи, що відповідає за їх збереження, не є вимогою позовного характеру у розумінні статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV, відповідно до якої до адміністративного суду оскаржуються рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
По-друге, як вказувала у своїх заявах про уточнення позовних вимог ОСОБА_2, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 року у справі № 200/11547/14-а визнано неправомірним та скасовано рішення ОСОБА_1 міської ради № 152/43 від 23.11.2013 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі її клопотання від 01.04.2010 року. Цією постановою суд зобов'язав ОСОБА_1 міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки розміром 0,1 га в районі вул. Веселки у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_2, місце розташування якої позначене в доданих графічних матеріалах. Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 10.02.2017 року ОСОБА_1 міській раді відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.03.2017 року ОСОБА_1 міській раді відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Отже, Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська вирішений спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 міською радою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки розміром 0,1 га в районі вул. Веселки у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_2
Разом з тим, як пояснили суду ОСОБА_2 та її представник при розгляді апеляційної скарги, зазначене рішення суду до цього часу залишається не виконаним, про що свідчить відповідь ОСОБА_1 міської ради головному державному виконавцю відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.95-99).
Колегія суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає відповідні процесуальні інструменти судового контролю за виконанням рішення суду (Розділ ІУ Кодексу № 2147-УІІІ та Розділ У Кодексу № 2747-IV), якими позивач могла скористатись у встановлений законом строк.
Зобов'язавши відповідача повернути клопотання позивачки разом з доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради, суд першої інстанції не врахував, що зазначене клопотання фактично вирішено судовим рішенням, яким визнано її право на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. Невиконання у добровільному порядку ОСОБА_1 міською радою з 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/11547/14-а є підставою для вжиття заходів з його примусового виконання в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України № 2147-УІІІ судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно частини 1 статті 238 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України № 2147-УІІІ підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на наведене вище обґрунтування, оскаржена постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року у справі 200/21455/14-а підлягає скасуванню.
Провадження у справі в частині визнання неправомірним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради № 141/56 від 29.10.2014 року “Про передачу земельної ділянки у районі вул. Веселки (Бабушкінський район) у власність гр. ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)” - закриттю у зв'язку із тим, що цей спір має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Щодо інших позовних вимог ОСОБА_2:
1) вимога встановлення місця перебування документів та особи, що відповідає за їх збереження, не є вимогою позовного характеру у розумінні статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV, тому у її задоволенні слід відмовит ;
2) позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_1 міську раду повернути клопотання позивача разом із доданими до нього матеріалами за належністю для розгляду на сесії міської ради не підлягає задоволенню, зважаючи на наявність постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 року у справі № 200/11547/14-а;
3) позовна вимога про визнати неправомірним і скасування рішення міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року “Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) громадянам у м. Дніпропетровську” не підлягає задоволенню, оскільки спірне рішення стосувалось не тільки гр. ОСОБА_3, а і інших громадян та вичерпало свою дію щодо гр. ОСОБА_3 прийняттям рішення № 141/56 від 29.10.2014 року про передачу земельної ділянки у власність.
Зважаючи на відсутність підстав для зміни судового рішення, апеляційна скарга ОСОБА_2 залишається без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року в адміністративній справі № 200/21455/14-а (провадження № 2а/200/76/15) - скасувати.
Провадження у справі в частині визнання неправомірним і скасування рішення ОСОБА_1 міської ради № 141/56 від 29.10.2014 року - закрити.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текс постанови виготовлений 15 березня 2018 року.
Головуючий суддя: А.В. Шлай
Суддя: О.О. Круговий
Суддя: Т.С. Прокопчук