Справа № 587/2134/17
14 березня 2018 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., при секретарі Токаревій В.М., представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи Нікітіна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради про встановлення (визначення) місця проживання дитини,
Позивачка звернулася до суду з позовом про встановлення місця проживання дитини, посилаючись на те, що має неповнолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2016 року батьком дитини ОСОБА_5 було визнано ОСОБА_4 З відповідачем вони відносин не підтримують, живуть окремо, мають самостійні бюджети, спільне господарство ними не ведеться, донька перебуває на утриманні позивачки. Домовленості між нею з відповідачем про участь останнього в утриманні дитини не досягнуто. Посилаючись на ці обставини, просила визначити місце проживання доньки разом з нею, оскільки між нею та відповідачем виникають спори з приводу місця проживання дитини.
Позивачка в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що між сторонами фактично відсутній спір про місце проживання дитини, оскільки він не заперечує, що на даний час дитина проживає з матір*ю і не заперечує, що б і надалі дитина проживала з нею. Крім того, відповідач послався на те, що відносно позивачки мається кілька кримінальних справ, одна з яких розглядається Зарічним районним судом м. Сум, де позивачка обвинувачується за ст. 190 КК України. До того ж, позивачка приховала той факт, що відносно неї ведеться слідство з приводу вчинення підготовки до здійснення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини) та ч. 3 ст. 149 КК України (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини). По цій справі він та дочка є потерпілою стороною. Відповідач також послався на те, що на даний час його дочка ОСОБА_5 перебуває під опікою групи осіб, а саме матері ОСОБА_6, її бабки ОСОБА_7 та тітки ОСОБА_8, які використовують дитину з метою збагачення, тиску на нього та вимагання значних сум коштів і не полишають наміру передати дитину стороннім особам, з метою чого позивачка уклала фіктивний шлюб. Подання до суду позову про встановлення місця проживання дитини має на меті позбавлення його як батька дитини права та можливості здійснювати постійний контроль за місцем перебування дочки та слідкувати за станом її здоров*я. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_4 просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник служби у справах дітей Сумської міської ради в судовому засіданні свій висновок підтримав, вважав що служба не має можливості надати висновок щодо розв'язання спору за даним позовом.
Заслухавши пояснення учасників справи, з*ясувавши правові позиції сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка має неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження( арк.с.9).
Батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є відповідач ОСОБА_4, що підтверджується копією рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2016 року( арк.с.5) та копією свідоцтва про народження дитини( арк.с.9), а також поясненнями сторін по справі.
З копії свідоцтва про шлюб від 9 вересня 2017 року, виданому Білопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, вбачається, що позивачка з 9 вересня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, ( арк.с.67).
Донька сторін ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю, чого не оспорювали в судовому засіданні сторони.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
При цьому суд має виходити з того, що у вирішенні питання щодо місця проживання неповнолітньої дитини, саме найкращі інтереси дитини мають першочергове значення.
Статтю 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що дитина не повинна розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. При цьому, забезпечується право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідності з роз'ясненнями, що містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відповідно до ст. 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна. - крім випадків, коли є виключні обставини, - бути розлученою з матір'ю.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
У відповідності до ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.
Частиною 2 ст. 157 СК України законодавець додатково підкреслює обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов'язку прямо випливає зі ст.141 СК України.
Праву на спілкування з дитиною та участі у її вихованні того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов'язок того, з ким проживає дитина, не чинити перешкод у здійсненні свого права.
Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У відповідності з ст. ст. 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, зокрема, про наявність обставин, які перешкоджають постановленню рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Та обставина, що Зарічним районним судом м. Суми на даний час розглядається кримінальне провадження відносно позивачки по справі, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки на даний час вирок суду не постановлений, а у відповідності з ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Посилання відповідача на наявність інших кримінальних проваджень, зокрема, щодо ознак в діях позивачки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини) та ч. 3 ст. 149 КК України (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), в яких відповідач та його дочка є потерпілою стороною, то, не дивлячись на внесення відомостей до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_4, підозра позивачці на даний час не оголошена, тобто підстав для оголошення підозри на даний час органами слідства не встановлено і достатніх доказів вини позивачки не здобуто.
Щодо наявних відносно неї кримінальних проваджень позивачка та її представник пояснили, що дійсно Зарічним районним судом м. Сум розглядається кримінальна справа, де позивачка обвинувачується за ст. 190 КК України, однак, на думку позивачки та її представника, справа була ініційована ОСОБА_4, який є зацікавленою особою і знаходиться з позивачкою в особистих неприязливих стосунках. Свою вину по кримінальному провадженню позивачка не визнає.
Натомість судом встановлено, що між сторонами існують особисті неприязні відносини, що надає зайву принциповість позиціям сторін щодо виховання дитини, небажання вирішити спір у добровільному порядку, непоступливість у питаннях про участь у вихованні, проживанні та утриманні дитини. Відповідач, оспорюючи позов, не заперечує проти того, щоб дитина проживала разом з матір*ю, однак вважає, що рішенням суду повинна бути чітко визначена адреса, за якою має проживати дитина, щоб він міг постійно контролювати місце перебування дитини з метою запобігти її вивезенню позивачкою та іншими особами без його згоди та відома. Підтримуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що відповідач переслідує її, створює несприятливі умови для виховання дитини, ініціює скандали, внаслідок чого вона залишає за собою право вільно обирати місце проживання з дитиною, не повідомляючи про це відповідача.
З висновку служби у справах дітей Сумської міської ради та пояснень в судовому засіданні представника служби у справах дітей Нікітіна О.О. вбачається, що служба у справах дітей не може надати належним чином обґрунтований висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з одним з батьків( ар. с. 91).
Отже, судом не встановлено обставин, які б могли стати підставою для відмови ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом з нею.
Не встановлено таких обставин і щодо ОСОБА_4, який сплачує певні кошти на утриманні дитини( ар. с. 79,80), турбується про дитину.
Суд вважає встановленим, що як батько, так і мати дитини мають і можливість, і бажання виховувати дитину, забезпечувати її належне існування; дбайливо ставляться до неї, є небайдужими до її долі, належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Разом з тим, враховуючи вік дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1), тривале проживання разом з матір*ю, суд вважає, що на даний час більш доцільним є визначення місця проживання дитини разом з матір*ю - позичкою по справі, що відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, принципу рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, узгоджуватиметься з положеннями Конвенції про права дитини, рішеннями Європейського суду з прав людини і ґрунтуватиметься на чинному національному законодавстві України.
При цьому суд вважає, що зазначеним рішенням не будуть ущемлені і права відповідача як батька, оскільки його право спілкуватися з дитиною і брати участь у її утриманні та вихованні було підтверджено рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 22 червня 2016 року та 3 серпня 2017 року, якими були захищені його батьківські права: ОСОБА_6 зобов'язано не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною у визначений судовими рішенням час; встановлені дні, години та порядок спілкування з дитиною; порушені права відповідача були захищені в судовому порядку.
Крім того, в разі створення матір'ю дитини перешкоди відповідачу у спілкуванні, вихованні та утриманні дитини, батько дитини ОСОБА_4 не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх інтересів та прав.
З урахуванням всіх вищевказаних обставин справи суд вважає необхідним визначити місце проживання дитини разом з матір*ю.
Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 32 Конституції України, ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 141, 153, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, положеннями Конвенції про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», суд
Визначити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір'ю - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянкою України, уродженкою та мешканкою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_4, мешканця АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 640 гривень судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Сумської області через Сумський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя