ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 березня 2018 року № 826/3837/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Качура І.А., Келеберди В.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Центрального територіального управління капітального будівництва
до Міністерства культури України
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-український
будівельний Альянс»
про визнання протиправним та скасування рішення
Позивач, в особі Центрального територіального управління капітального будівництва (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства культури України (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 13.02.2017 року №335/10/14-17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 21.03.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 09.08.2017 р.
У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 09.08.2017 р. розгляд справі відкладено до 15.11.2017 р., у зв'язку надходження клопотання від Позивача про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 15.11.2017 р., Судом прийнято рішення про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-Український будівельний Альянс", розгляд справи відкладено до 29.11.2017 р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що припис від 13.02.2017 року №335/10/14-17 прийнято всупереч діючого законодавства України.
Позивачем подано клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні без участі представника Позивача.
Представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки спірний припис є законним та виданим згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» відповідно до повноважень Міністерства культури України.
Представник третьої особи не надав суду письмову позицію щодо предмету спору.
В судовому засіданні 29.11.2017 року Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на листопад 2017 р.).
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі звернення голови громадської організації «Громадський екологічний контроль» Зельдіча М.В. було здійснено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: вул. Артема (Січових Стрільців), 59 в Шевченківському районі м. Києва та складено акт від 27.01.2017 року.
На підставі вказаного акту Міністерством культури України прийнято припис від 13.02.2017 року №335/10/14-17, яким вимагалось зупинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва «Будівництво житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення» за адресою: вул. Артема (Січових Стрільців), 59 в Шевченківському районі м. Києва, які виконуються в межах Центрального історичного ареалу м. Києва та в зоні регулювання забудови ІІІ категорії з порушенням вимог частини 3 статті 32, статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України).
Позивач вважає, що Відповідачем в порушення вимог законодавства безпідставно винесено спірний припис, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулює Конституція України, Закон України "Про охорону культурної спадщини" та інші нормативно правові акти.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі по тексту - Закон) державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи частин 6, 7 статті 3 наведеного Закону визначають, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання органами охорони культурної спадщини.
Відповідно до Положення про Міністерство культури України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 року №388/2011, Мінкультури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування державної політики у сфері кінематографії, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України.
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; координація робіт з виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини; визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам'яток та інших робіт на пам'ятках; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини; заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об'єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
Відповідно до статті 32 Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до такого списку включено місто Київ.
Приписи затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць визначають, що історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.
Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам'яток).
Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об'єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.
З наведеного випливає, що будівництво або інша діяльність на території історичного ареалу можуть здійснюватися лише за дотримання певних нормативно визначених умов.
Згідно до п. 4 Порядку відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Міністерство культури України та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Отже, згідно вищенаведених норм чинного законодавства межі історичного ареалу встановлюються науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населеного місця, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Міністерством культури України. Тобто межі історичного ареалу населеного місця вважатимуться належним чином визначеними тільки після їх затвердження Міністерством культури України.
Слід зазначити, що Відповідач не перевіряв господарську діяльність Позивача, а здійснив захід, пов'язаний із перевіркою пам'ятки та її охоронної зони на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень, наданих Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2015 року №495.
Відповідно до роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.07.2016 року №3632-06/23151-06 охорона об'єктів культурної спадщини шляхом проведення перевірок характерних особливостей об'єктів культурної спадщини має здійснюватися відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Натомість відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» здійснюється державний нагляд за видами господарської діяльності.
Державна регуляторна служба України у листі від 20.05.2016 року №3200/0/20-16 підтримує позицію щодо не розповсюдження норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на правовідносини, які виникли у зв'язку з виданням припису. Заборона, як один із заходів з охорони культурної спадщини реалізується шляхом видання відповідного припису.
Отже, посилання про недотримання Відповідачем вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» також не беруться судом до уваги, оскільки оскаржуваний припис винесений в межах виконання функцій щодо державного управління у сфері охорони культурної спадщини.
Крім цього, Суд зазначає, що земельна ділянка за адресою: вул. Січових Стрільців (Артема) 59 у Шевченківському районі м. Києва згідно з історико-архітектурним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804 , входить до меж Центрального історичного ареалу міста Києва та розташована в зоні регулювання забудови ІІІ категорії (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979).
З матеріалів справи вбачається, що за вказаною адресою отримано дозвіл на виконання будівельних робіт Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 19.04.2016 року 3115161100202, однак наявність вказаного дозволу не звільніє від обов'язку виконувати законодавство України про охорону культурної спадщини.
Так, частиною 1 ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, відповідно до п.8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318, опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань.
Пунктом 11 Методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань, затверджених наказом Міністерства культури України 17.02.2012 року №122 та положенням про Міністерство культури України від 03.09.2015 року №459 передбачено, що історико-містобудівне обґрунтування повинно бути погоджене Мінкультури.
Водночас, Позивач не звертався до Відповідача щодо погодження проектів будівництва, дозволів на проведення земельних робіт за вказаною адресою не надавалось.
Таким чином, будівництво по вул. Січових Стрільців (Артема), 59 в Шевченківському районі м. Києва ведеться з порушенням законодавства у сфері охорони культурної спадщини без погодження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, історико-містобудівного обґрунтування, науково-проектної документації та без дозволу на проведення земляних робіт, а тому Суд прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність винесено припису від 13.02.2017 року №335/10/14-17.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог Центральному територіальному управління капітального будівництва (адреса: 03049, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 28-а; код ЄДРПОУ 34578571) відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді І.А. Качур
В.І. Келеберда