21 березня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/318/18
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бородавкіної С.В.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПСУ) та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;
- скасувати рішення відповідача від 10.01.2017 № 3, оформлене протоколом засідання Комісії з питань призначення одноразової грошової допомоги Адміністрації ДПС України;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у відповідності до статті 16 Закону України ''Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою КМУ від 28.05.2008 № 499, станом на день встановлення інвалідності.
Свої вимоги мотивує тим, що в період з 03.02.1980 по 13.12.1980 він приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан у складі прикордонних військ КДБ СРСР та отримав поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. Судовими рішеннями було встановлено, що органом, уповноваженим приймати рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, є саме Адміністрація ДПСУ, однак відповідач, незважаючи на вищевикладене, оскаржуваним рішенням від 10.01.2017 № 3 протиправно відмовив йому у призначенні та виплаті вказаної допомоги посилаючись на те, що питання виплати вказаної допомоги має розглядати Міністерство оборони України.
Також, просить поновити строк звернення до суду мотивуючи тим, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 було зобов'язано відповідача розглянути його заяву щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, станом на день встановлення інвалідності, та прийняти відповідне рішення. На виконання вказаного рішення позивачем Адміністрації ДПСУ було направлено пакет документів для їх розгляду та прийняття рішення. Однак, станом на 10.12.2017 на його адресу не надходили від відповідача відомості щодо результатів розгляду надісланих документів.
Ухвалою суду від 22.01.2018 відкрито провадження по справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву. Також, вирішення питання щодо поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом відкладено до винесення рішення по суті.
Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує таке.
Так, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
В даному випадку, необхідно зауважити на рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», згідно якого, правило встановлення обмежень доступу до суду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
В рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, в поданому відзиві на адміністративний позов відповідач посилався на недотримання позивачем строків звернення до суду, у зв'язку з чим просив залишити поданий позов без розгляду, зазначивши, що ОСОБА_1 про факт відмови та її мотиви було повідомлено листом від 02.02.2016 за № 11/Ж-53, на підтвердження чого надано копію сторінки з Журналу передачі кореспонденції на відправку. Однак, суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки сам факт направлення позивачу рішення від 10.01.2017 № 3 не підтверджує його вручення та ознайомлення позивача з ним. Крім того, не будучи обізнаним про прийняте Адміністрацією ДПСУ рішення, позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для примусового виконання виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова № 751/8279/16-а, виданого 14.03.2017, та постановою головного державного виконавця від 06.11.2017 № 54475645 закінчено виконавче провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
У встановлений ухвалою суду строк, представник відповідача надав до суду відзив, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову та зазначив, що прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01.09.1939 по 21.03.1989, таким чином, вважає, що ДПС України не має відношення до вказаного полку. Пояснив, що ДПС України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР. З врахуванням наведеного, зазначив, що законодавством встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.
Крім того, просив не враховувати під час прийняття рішення обставини, встановлені судовими рішеннями раніше, оскільки Адміністрація ДПСУ не брала участі в судових засіданнях та судами було вирішено питання про її обов'язки та інтереси без врахування пояснень відповідача.
Також, просив розглянути справу за участі представника відповідача за правилами загального позовного провадження та залучити до участі в справі в якості третіх осіб Міністерство оборони України і Чернігівський обласний військовий комісаріат.
Ухвалою суду від 19.02.2018 в задоволенні вищевказаних клопотань було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі, з таких підстав.
ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР в період з 26.10.1979 по 09.02.1982, під час якої брав участь у бойових діях на території республіки Афганістан та отримав мінно-вибухову контузію з закритою черепно-мозковою травмою.
Судом встановлено, що Київським апеляційним адміністративним судом в постановах від 09.06.2016 у справі № 825/546/15 та від 14.12.2016 у справі № 751/8279/16-а встановлено, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (а.с. 31-34, 36-37).
При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 825/546/16, визначено, що органом, уповноваженим приймати рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є саме Адміністрація ДПСУ, у зв'язку з чим зобов'язано Чернігівський обласний військовий комісаріат направити заяву ОСОБА_1 та доданих до неї документів до вказаного державного органу (а.с. 32-34).
Як вбачається з матеріалів справи, Адміністрація ДПСУ листом від 25.07.2016 відмовила позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 має розглядати Міністерство оборони України (а.с. 36 зворот).
Вважаючи вказану відмову Адміністрації ДПСУ неправомірною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 у справі № 750/8279/16-а його вимоги задоволені частково, зокрема, зобов'язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, станом на день встановлення інвалідності, та прийняти відповідне рішення (а.с. 36-37).
На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 , після отримання відповідної ухвали суду, наприкінці січня 2017 на адресу Державної прикордонної служби України було направлено пакет документів щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499.
Рішенням комісії з питань призначення одноразової грошової допомоги Адміністрації ДПСУ, оформленим протоколом від 10.01.2017, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні та виплаті вищевказаної допомоги у зв'язку з відсутністю правових підстав, а саме зазначено, що питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 має розглядати Міністерство оборони України (а.с. 12-13).
На запит адвоката позивача, листом від 27.12.2017 за № 0.11-12116/0/6-17 Адміністрація ДПСУ направила вищевказаний протокол (а.с. 9).
Вважаючи дії Адміністрації ДПСУ щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і військовослужбовцями та членами їх сімей у сфері соціального захисту здійснюється відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Положеннями статті 26 Закону України від 03.04.2003 № 661-VI «Про Державну прикордонну службу України» передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців Державної прикордонної служби України та компенсаційної виплати у випадку заподіяння шкоди майну військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України чи їх близьким родичам.
Відповідно до частини першої статті 26 вказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця Державної прикордонної служби України здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, у відповідності до частини дев'ятої статті 16-3 вказаного Закону № 2011-ХІІ, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).
Підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 499, у редакції що була чинною на момент встановлення позивачеві інвалідності, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 20-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.
Для реалізації даного права особа подає до компетентного органу пакет документів, який визначений вищезазначеним порядком.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Таким чином, у випадку встановлення інвалідності, настання якої пов'язане з виконанням обов'язку військової служби, військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Наявність у ОСОБА_1 права та отримання одноразової грошової допомоги підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі № 751/8279/16-а та відповідно до положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.
При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 825/546/16 встановлено, що органом, уповноваженим приймати рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є Адміністрація ДПСУ, оскільки позивач проходив службу у Прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР, а тому, з врахуванням положень Закону України «Про Державну прикордонну службу України», постанови Верховної Ради України від 04.11.1991 № 1781-ХІІ, має рівні права на соціальний захист із особами, які проходили службу у Державній прикордонній службі України (а.с. 32-34).
Як вбачається з матеріалів справи, Адміністрація ДПСУ оскаржила вказану постанову в касаційному порядку і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.11.2016 її касаційна скарга була повернута (а.с. 45-46).
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача наведені в оскаржуваному рішенні та відзиві на позовну заяву, що рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, повинно приймати Міністерство оборони України.
Крім того, суд зазначає, що не має законних підстав не враховувати на прохання Адміністрації ДПСУ обставини, встановлені поставною Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 825/546/16, з огляду на таке.
Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.
Зокрема, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює.
У рішенні «Іванов Юрій Миколайович проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Євросуд зазначив, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки станом на день розгляду справи по суті Київським апеляційним адміністративним судом в постановах від 09.06.2016 у справі № 825/546/15 та від 14.12.2016 у справі № 751/8279/16-а встановлено, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, та постановою вказаного суду у справі № 825/546/15 визначено, що саме Адміністрація ДСПУ є органом, уповноваженим прийняти рішення про виплату відповідної допомоги, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у її нарахуванні та виплаті діє протиправно.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що ОСОБА_1 не набув права на отримання вказаної допомоги, оскільки групу інвалідності йому було встановлено після спливу більш як три місяці, оскільки право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії висловлений Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (№ 21-135а15).
Таким чином, системно проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; скасування рішення відповідача від 10.01.2017 № 3, оформлене протоколом засідання Комісії з питань призначення одноразової грошової допомоги Адміністрації ДПС України, слід задовольнити.
Також, суд вважає за можливе позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у відповідності до статті 16 Закону України ''Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою КМУ від 28.05.2008 № 499, станом на день встановлення інвалідності задовольнити, оскільки, враховуючи вищевстановлені судом обставини, станом на день розгляду вказаної справи відсутні підстави, для відмови у призначенні позивачу вказаної допомоги.
Крім того, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, суд вважає, що у цій справі, повноваження Адміністрації ДПСУ щодо призначення одноразової грошової допомоги не є дискреційними, так як відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, тому у відповідності до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Задовольняючи вищевказану позовну вимогу, суд приймає рішення, яке гарантує дотримання і захист прав, свобод ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені в повному обсязі.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-243, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, вул. Володимирська, 26, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034039) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 10.01.2017 № 3, оформлене протоколом засідання Комісії з питань призначення одноразової грошової допомоги Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 00034039) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у відповідності до статті 16 Закону України ''Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' у розмірі, встановленому Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, станом на день встановлення інвалідності.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 21 березня 2018 року.
Суддя С.В. Бородавкіна