Справа № 815/41/18
15 березня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Сервіс» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017 №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Сервіс» (далі - ТОВ «ЮАС») зазначив, що відображені в акті перевірки від 05.12.2017 № 1783/15-32-13-05/33490638 висновки щодо виявлених порушень, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Так, 10.03.2015 позивачем винесено наказ № 6, відповідно до якого головний бухгалтер повинен виплатити дивіденди за 2014 рік ОСОБА_2 за підсумками звітного 2014 року в сумі 620318 грн., а також нарахувати та сплатити податок відповідно до законодавства. На підставі вказаного наказу ОСОБА_2 виплачені через касу підприємства протягом березня 2015 р. кошти в сумі 584731,38 грн., з яких сплачено податок з дивідендів за ставкою 5% в сумі 31015 грн. Однак в ході перевірки відповідач дійшов хибного висновку про необхідність застосування ставки податку на дивіденди в розмірі 20%. Так, в силу пп.170.5.3 п.170.5 ст.170 ПК України, в редакції 2014 р., ставка бази оподаткування щодо доходу, нарахованого в т.ч. як дохід у вигляді дивідендів, складала 5%, яка й обґрунтовано була застосована за період 2014 р. Крім того, пп.170.5.3 п.170.5 ст.170 ПК України не встановлює строки перерахування податку, а тому позивачем було правомірно перераховано кошти. Зважаючи на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Ухвалою судді від 18.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження на 07.02.2018 о 11:00 год.
07.02.2018 судовий розгляд відкладено для надання часу представнику позивача для підготовки відповіді на відзив до 19.02.2018 о 10:00 год.
19.02.2018 в судовому засіданні оголошено перерву для отримання додаткових доказів до 13.03.2018 о 11:30 год.
13.03.2018 в судовому засіданні оголошено перерву для отримання інформації до 15.03.2018 о 09:30 год.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених у позовній заяві підстав підтримав та просив задовольнити позов.
Представник Головного управління ДФС в Одеській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позову заяву та зважаючи на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до наказу від 21.11.2017 ГУ ДФС в Одеській області № 6098, направлень від 21.10.2017 №№ 8814/13-05, 8813/13-05, співробітниками податкового управління проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» щодо повноти нарахування, обчислення та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 05.12.2017 № 1783/15-32-13-05/33490638.
Перевіркою встановлено, що в порушення п.163.1, п.163.2 ст.163, п.170.5 ст.170, п.167.5 ст.167 ПК України ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 93048,60 грн.; в порушення пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп.168.4.7 п.168.4 ст.168, пп.170.5.4 п.170.5 ст.170, п.176.2 ст.176 ПК України ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» порушені строки перерахування податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів у виглядів дивідендів, які нараховані у 2014 р.
На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017 № НОМЕР_1, яким ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» визначено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб (11010400) в сумі 93048,60 грн., застосовано штрафну санкцію в розмірі 23262,15 грн. та нараховано пеню в сумі 54935,49 грн.; № НОМЕР_2, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 510 грн.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає спірні податкові повідомленням-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
З огляду на матеріали справи, рішенням засновника ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» від 10.03.2015 № 1 та згідно наказу № 6 від 10.03.2015 вирішено частину чистого прибутку за 2014 р. - 620318 грн. направити на виплату дивідендів засновнику ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» ОСОБА_3.
У зв'язку із цим нарахування дивідендів у І кварталі 2015 р. за 2014 р. відображено не у повному обсязі у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з низ податку (форма 1 ДФ), який надано 30.04.2015.
Відповідно до наказу № 6, дивіденди за 2014 р. нараховані 10.03.2015 в сумі 620318 грн., виплачені через касу підприємства протягом березня-квітня 2015 р. в сумі 579997 грн.
Згідно розрахунку за формою 1 ДФ за І квартал 2015 р.: нарахований дохід - 482000 грн.; виплачений дохід - 482000 грн.; нараховано податку - 24100 грн.; перераховано податку - 24100 грн.
Згідно виписки з рахунку банку перераховано в бюджет податок в сумі 31015 грн.
З суми нарахованого доходу у вигляді дивідендів нарахований та утриманий податок на доходи фізичних осіб відповідно до п.167.2 ст.167 ПК України в редакції від 31.12.2014, а саме 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу у вигляді дивіденді.
З огляду на акт перевірки, перевіряючі дійшли висновку, що в порушення пп.170.5.4 п.170.5 ст.170 ПК України позивачем не дотримано строки перерахування податку з доходів у вигляді дивідендів.
За правовою позицією позивача, оскільки відсоткова ставка в розмірі 20% введена в дію з 01.01.2015 на підставі Закону № 71-VIII від 28.12.2014, датою прийняття нових змін у Кодекс є 28.12.2014, що суперечить пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Кодексу. Зокрема, зміни до відсоткової ставки бази оподаткування з доходів у вигляді дивідендів були внесені всупереч пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Кодексу, а саме із запізненням ніж передбачено Законом, а тому у держави в даному випадку виникають позитивні зобов'язання застосовувати ставку в 2014 р., яка становила 5%.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, згідно з пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи (крім зазначених у пп. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).
Підпунктом 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що термін "пасивні доходи" для цілей розділу IV Кодексу означає, зокрема, доходи, отримані у вигляді дивідендів.
Доходи у вигляді дивідендів оподатковуються відповідно до норм п. 170.5 ст. 170 Кодексу.
Податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування (пп. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).
Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (пп. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).
Доходи, зазначені в п.170.5 ст.170 Кодексу, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1 та пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).
Згідно з пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу ставку податку в 2015 р. встановлено у розмірі 20 відсотків - для пасивних доходів, крім зазначених у пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).
Отже, дивіденди, нараховані та виплачені платником податку на користь фізичних осіб в 2015 р., тобто на момент їх нарахування, оподатковуються за ставкою 20 відсотків, згідно з пп.170.5.1 п.170.5 ст.170 Кодексу.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що в 2015 р. вищезазначений розмір ставки застосовуватись не може через його запровадження Законом від 28.12.2014 та на підставі пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України.
Як зазначено у п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
При цьому вказана норма щодо ставки податку в 2015 р. є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року N 71-VIII неконституційним визнано не було.
В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. по справі N 1-7/99).
Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
В свою чергу, стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, для дотримання вищезазначеного конституційного припису повинен діяти лише у передбачений законодавством спосіб та в межах своїх повноважень. Оскільки застосована відповідачем ставка податку була чинною, податковий орган цілком обґрунтовано виконав свою фіскальну функцію, застосувавши чинне податкове положення, яким врегульовані спірні правовідносини.
Таким чином, суд погоджується з висновками податкового органу про те, що в порушення п.163.1, п.163.2 ст.163, п.170.5 ст.170, п.167.5 ст.167 ПК України позивачем при виплаті (нарахуванні) платнику податків фізичній особі дивідендів не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 93048,60 грн.
Також в порушення пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, ст.18, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.168.4.7 п.168.4 ст.168, пп.170.5.2, пп.170.5.4 п.170.5 ст.170, п.176.2 ст.176 ПК України ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» порушені строки перерахування податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів у вигляді дивідендів, у зв'язку із чим на підставі п.129.4 ст.129 ПК України нарахована пеня в сумі 54935,49 грн.
Крім того, за порушення пп.14.1.18, п.14.1 ст.14, ст.51 ПК України на підставі пп.54.3.3 п.54.2 ст.54, п.119.2 ст.119 ПК України податковим управлянням правомірно застосовано штрафну санкцію в сумі 510 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_2 від 15.12.2017.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на неправомірне застосування пені та штрафу, оскільки на його думку відповідачем не дотримано вимог ЦК України, зокрема строків позовної давності у три роки.
Так, згідно пп.14.1.162 п.14.1 ст.14 Кодексу пеня - це суми коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Відповідно до п.113.3 ст.113 Кодексу штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Грошовим зобов'язанням платника податків відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно із пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.
Самостійно визначені контролюючим органом платнику податку-податковому агенту грошові зобов'язання узгоджуються у порядку, визначеному пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.
В силу пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
На суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.
Оскільки пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, то пеня нараховується без урахування строків давності, визначених п. 102.1 ПКУ.
Отже посилання позивача на недотримання відповідачем при нарахуванні пені вимог Цивільного кодексу України в частині застосування строків позовної давності на увагу не заслуговують, оскільки відповідні правовідносини в повній мірі врегульовані спеціальним податковим законодавством, яке в даному випадку відповідачем дотримано.
На суми грошового зобов'язання, визначеного пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), діючої на кожний такий день (п. 129.4 ст. 129 ПКУ).
Згідно ПКУ штрафною санкцією у податкових відносинах вважається плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.265 п.14.1 ст.14 ПКУ).
На підставі викладеного суд критично оцінює доводи позивача про неправомірне застосування відповідачем подвійної відповідальності до нього у вигляді штрафу та пені, оскільки за нормами чинного законодавства передбачено застосування обох видів відповідальності, які є різними за своїм змістом. При цьому нарахування пені на суми грошового зобов'язання (включаючи суму штрафних санкцій) прямо передбачено законодавством та не утворює подвійної відповідальності за вчинення одного порушення.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
В судовому засіданні представник відповідача довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.
В даному випадку відповідач, у відповідності до положень чинного законодавства, встановивши в ході контрольного заходу порушення ТОВ «ОСОБА_1 Сервіс» порушення податкового законодавства, прийняв відповідні акти індивідуальної дії в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, з урахуванням всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Сервіс» (67360, Одеська область, Березівський район, с. Ряснопіль, вул. Петрова, 5 б; ЄДРПОУ 33490638) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20 березня 2018 року.
Суддя І.В. Завальнюк
.