справа №813/603/17
20 березня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Грень Н.М.,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання протиправною та скасування постанови -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, з вимогою:визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.01.2017 року ВП №53266590.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.01.2017 року ОСОБА_2 отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.01.2017 року ВП 53266590 на підставі постанови Львівської митниці ДФС №3668/20917/16 від 11.10.2016 року про стягнення штрафу за порушення митних правил. Вказує, що постанова Львівської митниці №3668/20917/16 від 11.10.2016 року ніколи не виносилась, натомість була винесена постанова №3668/20917/16 від 11.11.2016 року, яку позивач оскаржив до суду. Постановою державного виконавця від 19.05.2017 року, виправлено допущену помилку в частині зазначення дати постанови про порушення митних правил, а саме: з 11.10.2016 року на вірну дату 11.11.2016 року. Однак, позивач стверджує, що вказане не відміняє підставу даного позову, оскільки, справа про оскарження постанови про порушення митних правил на даний час перебуває на розгляді у Львівському апеляційному адміністративному суді, тому просить суд зупинити виконавче провадження ВП№53266590 до набрання законної сили судового рішення у справі №813/4469/16.
Представник позивача у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких вказано, що державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП№53266590 від 23.01.2017 року допущено описку, а саме: зазначено невірну дату документа на підставі якого відкрито виконавче провадження, та дату набрання такого документа законної сили. В подальшому, державним виконавцем винесено постанову про виправлення помилки у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП№53266590 від 23.01.2017 року. Відтак, вказує, що відсутні підстави для задоволення позову.
Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.
20.01.2017 року до Сихівського ВДВС м. Львів на виконання надійшла постанова Львівської митниці ДФС України №3668/20917/16 та 4132/20917/16 від 11.11.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 8500,00 грн.
23.01.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53266590 з примусового виконання постанови Львівської митниці ДФС №3668/20917/16 від 11.11.2016 року.
Позивач вважаючи таку постанову неправомірною, звернувся із даним позовом до суду.
Судом встановлено , що державним виконавцем винесено постанову про виправлення помилки у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП№53266590 від 23.01.2017 року, а саме: виправлено дату набрання чинності виконавчого документа із 11.10.2016 року на 22.11.2016 року (згідно постанови №2668/20917/16 та 4132/20917/16 від 11.11.2016) та виправлено дату видачі виконавчого документа із 11.10.2016 року на 11.11.2016 року.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України “Про виконавче провадження” (редакція від 17.02.2017року №1404-19).
Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження ” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження згідно ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” рішення підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів:1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;1-1) судові накази;2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;3) виконавчих написів нотаріусів;4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Виконавець згідно з ч.1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до вищевказаного Закону підлягають примусовому виконанню регулюються Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802).
Відповідно до п.7 Інструкції, постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 23.01.2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 53266590 на підставі постанови №3668/20917816 виданої 11.11.2016 року Львівською митницею ДФС.
Позивач, як на підставу позовних вимог покликається на те, що у постанові про відкриття виконавчого провадження вказано, що виконавче провадження відкрито з примусового виконання постанови №3662/20917/16 видана 11.10.2016 року, в той час як постанова Львівської митниці №3668/20917/16 від 11.10.2016 року ніколи не виносилась, натомість була винесена постанова №3668/20917/16 від 11.11.2016 року, а також покликається на те, що в оскаржуваній постанові вказано, що виконавчий документ вступив в законну силу 11.10.2016 року, стверджує, що така інформація не відповідає дійсності.
Судом встановлено, що державним виконавцем у зв'язку із допущенням описок у постанові про відкриття виконавчого провадження винесено постанову від 19.05.2017 року про виправлення помилки у процесуальному документі, а саме: виправлено виправлено дату набрання чинності виконавчого документа із 11.10.2016 року на 22.11.2016 року (згідно постанови №2668/20917/16 та 4132/20917/16 від 11.11.2016) та виправлено дату видачі виконавчого документа із 11.10.2016 року на 11.11.2016 року.
Відтак, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на неправомірність дій відповідача та підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Кожна сторона згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані повністю. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати згідно ст. 139 КАС України позивачеві відшкодуванню не підлягають.
1.У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати поверненню не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.