07 березня 2018 року м.Київ справа № 810/4083/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж. В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання незаконним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України та Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України, в якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 12.12.2017 (т.1, а.с.49-57), просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державної фіскальної служби України від 05.10.2017 про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, про яке позивача повідомлено листом від 05.10.2017 за вих. №13150/С/99-99-04-04-01-14;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України повторно розглянути надані позивачем документи та прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №810/4083/17.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду про розгляд справи за новими процесуальними правилами від 10.01.2018 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 на підставі заяви позивача про залишення без розгляду позовних вимог, пред'явлених до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 08.02.2018, позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог, заявлених до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України - залишена без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі відповідних наказів ДФС України відряджався до зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей для безпосередньої участі в її проведенні та виконанні завдань, брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Проте, в порушення вимог Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, та Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2016 № 957, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї матеріалів прийнято рішення про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до чинного законодавства встановлений вичерпний перелік підстав, за якими особі може бути відмовлено Комісією у наданні статусу учасника бойових дій. Оскільки підстава, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, чинним законодавством не передбачена, тому вказане рішення відповідача щодо нього позивач вважає незаконним.
Так само позивач зазначає, що має усі належним чином оформлені документи, які своєчасно і у повному обсязі надано відповідачу, що дають позивачу всі правові підстави для набуття статусу учасника бойових дій. За цих обставин позивач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним.
Позивач вважає, що прийняте Комісією рішення є дискримінаційним та порушує ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони дискримінації.
Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що прийняте рішення Комісії є правомірним, оскільки пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” закріплено, що статус учасника бойових дій може бути наданий виключно особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС України, до числа яких позивач за своєю посадою не належав на час відрядження.
Відповідач зазначає, що на підставі наказів ДФС позивач перебував у відрядженні в Головному управлінні ДФС у Донецькій області та Головному управлінні ДФС у Луганській області. При цьому, до Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зон проведення АТО ДФС (м. Київ, м. Краматорськ, м. Слов'янськ) позивач не відряджався, а отже службу в підрозділі оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції не проходив.
Відповідач вважає, що рішення щодо ненадання позивачу статусу учасника бойових дій прийнято в межах наданих Комісії повноважень.
Крім того, відповідач посилався на лист Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 21.04.2017 №1730/02/05.1-17, яким останнього поінформовано, що надання статусу учасника бойових дій іншим працівникам ДФС України, окрім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до Закону не вбачається можливим.
В попередньому судовому засіданні 08.02.2018 позивач, який особисто прибув у судове засідання, адміністративний позов підтримав в повному обсязі. В судовому засіданні 08.02.2018 позивачем подано суду заву про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
В судове засідання по справі 27.02.2018 сторони не з'явились, були повідомлені належним чином, позивач - розпискою, наявною в матеріалах справи, відповідач - рекомендованою поштовою кореспонденцією, про що свідчить поштове повідомлення, наявне в матеріалах справи.
31.01.2018 від ДФС України надійшло клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Приймаючи до уваги неявку представників сторін в судове засідання по справі 27.02.2018 та подані усіма учасниками справи клопотання про розгляд справи без участі представників сторін, враховуючи, що немає потреби у витребуванні додаткових доказів та у відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в органах податкової міліції з серпня 1997 року, в тому числі з січня 2012 року - начальник відділу розслідування кримінальних справ слідчого управління ДПС у Київській області, з грудня 2013 року - старший слідчий з ОВС відділу процесуального контролю управління планування та моніторингу Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України, з жовтня 2014 року - начальник третього відділу лінійного процесуального контролю контрольно-методичного управління Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України, з лютого 2015 року - начальник першого відділу лінійного процесуального контролю контрольно-методичного управління Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України, з квітня 2016 року - начальник другого відділу процесуального контролю управління організації досудового розслідування Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС, підполковник податкової міліції, що підтверджується послужним списком позивача (особистий №М-110810) (т.1, а.с. 170-175).
Наказом ДФС України “Про відрядження працівників податкової міліції” від 29.02.2016 № 637-о позивача відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області на період з 03.03.2016 по 31.03.2016 (29 календарних днів) (т.1, а.с. 161-162).
У подальшому, наказом ДФС України “Про відрядження працівників податкової міліції” від 01.04.2016 № 1139-о позивача відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області з 01.04.2016 (т.1, а.с. 163-164).
Судом встановлено, що наказом ДФС України “Про відрядження працівників податкової міліції” від 29.04.2016 № 1831-о позивача відкликано з відрядження до ГУ ДФС у Донецькій області та ГУ ДФС у Луганській області з 16.05.2016 (т.1, а.с. 165-166).
Згідно витягу з наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 14.04.2016 №020 “Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб'єктів боротьби з тероризмом” наказано вважати залученими до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях та відрядженими в район її проведення з підпорядкуванням керівнику антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях співробітників Державної фіскальної служби України, зокрема з 03 березня по 31 березня 2016 року ОСОБА_1 (т.1, а.с. 26).
Згідно витягу з наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 08.06.2016 № 029 “Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб'єктів боротьби з тероризмом” наказано вважати залученими до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях та відрядженими в район її проведення з підпорядкуванням керівнику антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях співробітників Державної фіскальної служби України, зокрема, з 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 (т.1, а. с. 27).
Відповідно до витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (по стройовій частині) від 11.08.2016 № 224дск вважати такими, що прибули до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань, співробітників Державної фіскальної служби України, зокрема, з 03 березня 2016 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1, начальника першого відділу лінійного процесуального контролю контрольно-методичного управління Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України (т.1, а.с. 24).
Відповідно до витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (по стройовій частині) від 15.10.2016 № 289дск вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, до пункту постійної дислокації співробітників Державної фіскальної служби України, зокрема, з 16 травня 2016 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1, начальника першого відділу лінійного процесуального контролю контрольно-методичного управління Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України (т.1, а.с. 25).
Згідно витягу з наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 23.09.2016 №047 “Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб'єктів боротьби з тероризмом” наказано вважати відкликаними з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації та виведеними з підпорядкування керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях з 16 травня 2016 року співробітників Державної фіскальної служби України, зокрема, ОСОБА_1 (т.1, а.с. 28).
На підставі вищенаведеного, позивачем на адресу Голови Комісії Державної фіскальної служби України з питань визначення учасників бойових дій направлено заяву про надання позивачу статусу учасника бойових дій від 24.07.2017, до якої додано повний пакет необхідних документів (т.1, а.с. 70).
Дану заяву зареєстровано у ДФС України як вхідну кореспонденцію 26.07.2017 та присвоєно вхідний №4260/Інше, що підтверджується відбитком штрих кодового ідентифікатора про реєстрацію вхідної кореспонденції (т.1, а.с. 70).
Як встановлено судом, ще до отримання заяви позивача про надання позивачу статусу учасника бойових дій від 24.07.2017, а саме 28 березня 2017 року на засіданні Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС, що відбулось 28 березня 2017 року та оформлене протоколом №3, останньою одноголосно прийнято рішення направити запит до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій щодо можливості надання Комісією ДФС статусу учасника бойових дій працівникам слідчих підрозділів фінансових розслідувань ДФС, за умови залучення до матеріалів про надання статусу документів, передбачених законодавством (т.1, а.с.148-151).
Згідно отриманої відповіді на вказане звернення Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників бойових дій листом від 21.04.2017 №1730/02/05.1-17, адресованим Державній фіскальній службі України, вказала, що надання статусу учасника бойових дій іншим працівникам ДФС окрім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до Закону не вбачається можливим (т.1, а.с.168-169).
Відповідно до витягу з Протоколу № 9 засідання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС від 03.10.2017, наявного в матеріалах справи, Комісією у зв'язку з відсутністю правових підстав одноголосно прийнято рішення відмовити в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 (т.1, а. с. 156-158).
Листом ДФС України від 05.10.2017 №13150/с/99-99-04-04-01-14 “Про надання інформації” позивача повідомлено стосовно прийняття рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій працівникам (в т.ч. колишніх) слідчих підрозділів фінансових розслідувань ДФС, які відряджались до головних управлінь ДФС у Донецькій та/чи Луганській областях, у зв'язку з чим повернуто останньому направлені до Комісії заяву та матеріали (т.1, а.с. 42-43).
Підставою для відмови у наданні позивачу відповідного статусу учасника бойових дій стала норма Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, згідно якої статус учасника бойових дій може бути наданий лише особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України, до яких позивач не належить.
Не погоджуючись зі змістом вищенаведеного рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, позивач звернувся до суду з відповідним позовом та похідними від цього позовними вимогами.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з такого.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно статті 5 Закону №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України (абз.2 п. 19 ч.1 ст. 6 Закону №3551-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (надалі - Порядок №413).
Пунктом 2 Порядку №413 визначено, що статус учасника бойових дій надається, зокрема, військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Відповідно до пункту 4 Порядку №413 підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, зокрема, як:
витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення;
для осіб, які залучалися до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів.
Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається:
- комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС;
- міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.
Рішення щодо утворення комісії та положення про неї затверджується відповідним міністерством, центральним органом виконавчої влади та іншим державним органом, зазначеним в абзаці другому цього пункту (абзац 1-4 пункту 5 Порядку №413).
Наказом Міністерства фінансів України №957 від 14.11.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2016 року за №1553/29683 затверджено Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України (далі - Положення №957).
Розділом I Положення №957 визначено, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України (далі - Комісія) утворюється відповідно до пункту 5 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (із змінами). Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України та актами Верховної ОСОБА_2 України, прийнятими відповідно до Конституції України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства та цим Положенням.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення №957 Комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, розгляду та вивчення поданих заяв та інших матеріалів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України (ДФС), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.
Підпунктом 5 пункту 2 розділу II Положення №957 встановлено, що Комісія має право відмовляти в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності підстав.
В свою чергу, пунктом 7 розділу II Положення №957 визначено перелік таких підстав, за наявності яких Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, а саме у разі:
відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення;
надання недостовірних даних про особу;
виявлення факту підроблення документів про участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення;
наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.
Наказом ДФС України від 26.12.2016 №1033 “Про затвердження Персонального складу Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС” для реалізації заходів, пов'язаних із наданням статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС затверджено Персональний склад Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС.
Головою Комісії є Голова Державної фіскальної служби України ОСОБА_2, заступниками голови Комісії є ОСОБА_3 - директор Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України та ОСОБА_4 - начальник Головного оперативного управління ДФС України. До складу Комісії входять сім членів, які є посадовими особами структурних підрозділів ДФС України, в тому числі член Громадської ради при ДФС України та виконуючий обов'язки голови ППОЗ АТО “Фантом” (за згодою) (т.1, а.с.137-139).
Отже, законодавством визначено чіткий та послідовний порядок вирішення ДФС України питання про надання особі статусу учасника бойових дій у зв'язку з участю в АТО.
При цьому, зазначене питання вирішується шляхом прийняття Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій ДФС України відповідного рішення.
Суд зазначає, що перелік підстав для відмови в наданні статусу учасника бойових дій, визначений вищенаведеною нормою, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
При цьому, під вичерпністю розуміється, що у уповноваженого органу при розгляді заяв і доданих до них матеріалів та прийнятті за результатами такого розгляду рішення щодо відмови у присвоєнні статусу учасника бойових дій, відсутня можливість альтернативного вибору підстав для відмови, окрім як з тих, що передбачені пунктом 7 розділу II Положення №957.
Тобто, фактично Комісія вправі прийняти рішення на власний розсуд, керуючись власними дискреційними повноваженнями, проте виходячи виключно з підстав, що обмежені їх вичерпністю.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, позивач з 03 березня 2016 року по 16 травня 2016 року на підставі вищенаведених наказів Державної фіскальної служби України та витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ відряджався до зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей та брав безпосередню участь в проведенні та виконанні завдань, що покладені на підрозділи ДФС, брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Судом також з'ясовано, що позивач з метою надання йому статусу учасника бойових дій звернувся до Комісії з відповідною заявою від 24.07.2017 та матеріалами, що свідчать про залучення та перебування останнього в районі проведення антитерористичної операції.
Як встановлено судом, Комісією за наслідками розгляду заяви позивача та доданих матеріалів, прийнято одностайне рішення відмовити в наданні статусу учасника бойових дій з підстави, що такий статус може набути виключно особа, що належить до рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України.
Відповідач в обґрунтування правової позиції по справі стверджує, що посада позивача не належить до категорії осіб, яким може бути наданий статус учасника бойових дій, тому Комісія діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, вищенаведеними нормативно-правовими актами.
Проте, суд критично ставиться до наведених доводів відповідача, оскільки вичерпність та імперативність обставин, якими повинна керуватись Комісія під час прийняття рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, зумовлюють неможливість останньої відійти від чіткого правового підґрунтя та прийняти відповідне рішення з підстав за межами встановленого переліку.
Доказів існування будь-якої іншої з підстав для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, відповідачем до суду не надано.
Більш того, суд вважає сумнівними вказані твердження відповідача ще й тому, що не вбачає безпосереднього зв'язку між правом особи на набуття статусу учасника бойових дій у разі безпосереднього її перебування у зоні АТО з метою виконання службових (бойових) завдань з зайняттям нею у державному органі певної посади.
Так, як зазначалось, пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII дійсно передбачено, що учасниками бойових дій визнаються, серед інших, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
В той же час, відповідно до пункту 2 розділу II Положення №957 Комісія має право, зокрема, розглядати та вивчати подані керівниками підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС (далі - підрозділи АТО) довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, форма яких встановлена додатком 1 до Порядку, та інші документи, визначені пунктом 4 Порядку, які є підставою для надання громадянам статусу учасника бойових дій; розглядати та вивчати звернення, документи та матеріали, надані особами рядового та начальницького складу підрозділів АТО, іншими співробітниками ДФС, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, в разі неподання до Комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, керівниками таких підрозділів.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення наведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що законодавчо не обмежено право Комісії розглядати та надавати, за наявності на це відповідних підстав, статус учасника бойових дій не лише особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, але й іншим співробітникам ДФС, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районі її проведення.
Поряд з цим, суд переконаний, що наведені положення законодавства повинні трактуватись у більш їх широкому сенсі, які охоплюють своїм змістом не лише сам факт зайняття особою рядового та начальницького складу підрозділу оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС певної посади, але й ряд інших факторів, що можуть бути свідченням відношення особи до певного структурного підрозділу.
Такими, на думку суду, є безпосереднє виконання особою в період її перебування та залучення до зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей функціональних обов'язків, що затверджені для даної категорії працівників або відповідного структурного підрозділу, а також знаходження особи у безпосередньому підпорядкуванні в певному підрозділі та розташування місця дислокації.
Так, наказом ДФС України від 16.02.2015 № 94 затверджено Положення про Головне міжрегіональне управління оперативного забезпечення зони проведення АТО (м. Київ, м. Краматорськ, м. Слов'янськ) ДФС України (далі - Положення №94) зі змінами, внесеними наказами ДФС України від 11.08.2015 №593, від 07.09.2015 №667 (т.1, а.с.183-201).
Пунктом 1.1. Положення №94 визначено, що Головне міжрегіональне управління оперативного забезпечення зони проведення АТО (м. Київ, м. Краматорськ, м. Слов'янськ) (надалі - ГМУОЗ) є самостійним структурним підрозділом ДФС України.
Відповідно до п. 1.3. Положення №94 до складу ГМУОЗ входять структурні підрозділи відповідно до структури ДФС, затвердженої відповідним наказом.
Згідно з п.1.6. Положення №94 ГМУОЗ функціонально підпорядковується Управлінню оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Донецькій та Луганській областях.
Наказом ДФС України від 30.12.2015 №1022 “Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату ДФС України” скорочено штатну чисельність апарату ДФС України на 30 % або на 656 штатних одиниць; введено в дію Структуру апарату ДФС України та, зокрема, ліквідовано Головне міжрегіональне управління оперативного забезпечення зони проведення АТО (м. Київ, м. Краматорськ, м. Слов'янськ) (24 штатні одиниці), поклавши виконання його функцій на управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Донецькій області та управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Луганській області (пункт 5.3).
Пунктом 6 наказу ДФС України від 30.12.2015 №1022 наказано забезпечити функціонування у складі Державної фіскальної служби України на правах департаментів підрозділів податкової міліції: Головного оперативного управління; Головного управління внутрішньої безпеки; Головного слідчого управління фінансових розслідувань; на правах управлінь підрозділів податкової міліції: управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Донецькій області та управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Луганській області (т.2, а.с.30-33).
Згідно п. 2.1. Положення №94 основними завданнями ГМУОЗ у районі проведення АТО є: забезпечення перевірки звернень суб'єктів господарювання та надання дозволів на переміщення товарів до/з району проведення АТО, а також облаштування і функціонування (організація, координація та контроль) фіскальних постів на контрольних пунктах в'їзду- виїзду; запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, митній та бюджетній сферах, їх розкриття та припинення у районі проведення АТО; забезпечення у ДФС та її територіальних органах безпеки діяльності, а також захист державних службовців та працівників від протиправних посягань, пов'язаних із виконанням ними службових обов'язків у районі проведення АТО.
Як встановлено судом, позивач перебував у безпосередньому підпорядкуванні начальників управлінь оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Луганській області та Донецькій області, а також фактично проходив службу у даних підрозділах, з метою виконання бойових завдань та прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей.
Отже, несення служби позивачем відбувалось на рівні з оперативними працівниками даних підрозділів, у складі добових нарядів на контрольних пунктах в'їзду/виїзду (КПВВ) та на стаціонарних КрП, розташованих на першій лінії оборони; у складі зведених мобільних груп, які пересувались вздовж лінії розмежування з метою недопущення незаконного переміщення вантажів.
У разі виявлення факту порушення порядку переміщення товарів через КПВВ, за наявності в діях окремих осіб ознак складу кримінального правопорушення, позивач проводив огляд місця події та відповідні матеріали у подальшому направляв до територіальних органів для прийняття рішення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому огляд автотранспортних засобів проводився безпосередньо у місці їх затримання - КПВВ, КрП, польовій дорозі на лінії розмежування.
Відповідачем доказів зворотного до матеріалів справи не надано, а судом при розгляді справи таких доказів не встановлено.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що мотиви відмови позивачу у наданні статусу учасника бойових дій сформовані відповідачем на підставі довільного трактування положень чинного законодавства, а саме категорії “осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС”.
Відповідач, заперечуючи проти позову, помилково трактує взяте з контексту словосполучення "підрозділи оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС", підміняючи зміст поняття, вказуючи тим самим на розбіжність з категорією “слідчий управління фінансових розслідувань”.
Втім, суд зазначає, що ані законодавець, ані ДФС у своєму Положенні №94 не обмежує категорії посад осіб, що можуть входити, залучатись та відряджатись до підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС.
Отже, визначальним при віднесенні позивача до певного кола осіб, які мають право на отримання статусу учасника бойових дій є, на думку суду, підпорядкованість посадової особи під час службового відрядження.
Тому, виходячи з того, що в період з 03 березня 2016 року по 16 травня 2016 року позивач був відряджений до ГУ ДФС у Донецькій області та ГУ ДФС у Луганській області та знаходився у підпорядкуванні начальника управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Луганській та Донецькій областях, а також фактично проходив службу у даному підрозділі, з метою виконання бойових завдань та прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, а також проходив службу під безпосереднім керівництвом Керівника оперативного штабу антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях, суд приходить до висновку, що на позивача поширюється дія пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, якою передбачено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Отже, позивача, який в період з 03 березня 2016 року по 16 травня 2016 року обіймав посаду начальника першого відділу лінійного процесуального контролю контрольно-методичного управління Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України, направленого на підставі вищенаведених розпорядчих наказів, а також нормативно-правових актів до підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, законодавець відносить до категорії “осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС”.
Відтак, на переконання суду, враховуючи розташування місця дислокації підрозділу, в якому позивач виконував свої обов'язки, умови несення служби та в цілому відповідність матеріалів, наданих позивачем, вимогам Закону №3551-XII, посилання відповідача на пункт 19 частини першої статті 6 цього Закону, як на підставу для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, є необґрунтованими.
Суд також оцінює як помилкові доводи відповідача стосовно роз'яснень, викладених у листі Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 21.04.2017 №1730/02/05.1-17 як на підставу, що підтверджує правомірність прийняття рішення про відмову позивачу у наданні статусу учасника бойових дій.
Суд зазначає, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом, що створює обов'язкові правові наслідки у відповідній сфері суспільних відносин, а носить виключно інформативний, рекомендаційний характер та не є обов'язковим до застосування, що зазначено й в самому цьому документі.
З огляду на вищевикладене, спірне рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної фіскальної служби України повторно розглянути надані позивачем документи та прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення та зобов'язання Державної фіскальної служби України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка, суд виходить з наступного.
Як зазначалось судом, відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення № 957 Комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, розгляду та вивчення поданих заяв та інших матеріалів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України (ДФС), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.
Окрім того, згідно з п.2 розділу ІІ Положення №957 саме Комісія наділена правом відмовляти в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності підстав; приймати рішення про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС.
Відтак, суд приходить до висновку, що саме Комісії належить виключне право надавати або відмовляти у наданні відповідного статусу особі, а тому суд не може підміняти повноваження Комісії, зобов'язуючи надати особі статус учасника бойових дій.
До того ж, суд наголошує, що єдиним критерієм, на відповідність якому оцінювались Комісією заява та додані до неї матеріали позивача, було виключно належність чи неналежність посади позивача до числа посадових осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС України.
Інших доводів, а саме чи брав позивач безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, Комісією не досліджувалося.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Згідно Рекомендацій ОСОБА_5 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_5 міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Так, відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання ДФС України прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та видати позивачу посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Фактично суд зв'язаний предметом заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Конституційного Суду України в рішенні №3 рп/20 від 30 січня 2003 року, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Конвенційний принцип "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 ч.4 ст.245 КАС України).
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Відтак, приймаючи до уваги дискреційні повноваження Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС України щодо вирішення питань надання або відмови у наданні статусу учасника бойових дій, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій та додані до неї документи та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Суд зауважує, що у зв'язку з поверненням позивачу його заяви від 24.07.2017 та доданих до неї документів, з метою виконання рішення суду про зобов'язання відповідача здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій та доданих до неї документів та прийняття рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, - в даному випадку подача документів позивачем до Державної фіскальної служби України після набрання законної сили судовим рішенням має відбуватись самостійно, у зв'язку з чим позивачу необхідно невідкладно після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі направити до Державної фіскальної служби України необхідні документи поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ст. 72, 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ст.73 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Перебуваючи у службовому відрядженні в зоні АТО та ризикуючи власним життям і здоров'ям, позивач мав законні сподівання бути визнаним державою учасником бойових дій.
Натомість, відповідач, направляючи позивача у зону проведення АТО у службове відрядження з метою виконання службових (бойових) завдань в період з 03.03.2016 по 16.05.2016, заздалегідь усвідомлював, що позивач не є посадовою особою рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, а відтак направивши такого співробітника у службове відрядження до зони проведення АТО відповідач мав розраховувати наслідки таких дій.
Тому суд в розумінні принципу верховенства права вважає таку позицію суб'єкта владних повноважень неприпустимою.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну фіскальну службу України, яка є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, викладене у протоколі №3 від 03.10.2017 року засідання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДФС.
3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій та додані до неї документи та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Зобов'язати Державну фіскальну службу України подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено 07.03.2018.
Суддя Кушнова А.О.