33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 березня 2018 року Справа № 906/456/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Максютинська Д.В
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: представник не з'явився
третьої особи: представник не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 14.08.17р. суддею Шніт А.В. о 16.40 у м.Житомирі, повний текст складено 19.08.17р.
у справі № 906/456/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД"
до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк "Євробанк",
про стягнення 81107,47 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Житомирської області до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (надалі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк "Євробанк", з позовною заявою (т.1, а.с. 3-7) про стягнення заборгованості в розмірі 70788,72грн., 3% річних у сумі 1824,10 грн. та 8494,65грн інфляційних.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 14 серпня 2017 у справі №906/456/17 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 164,55 грн. 3% річних, 3,25 грн. судового збору та 500,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено (т.1, а.с. 156-160).
Судове рішення мотивовано тим, що під час розгляду справи встановлено факти зарахування сплачених відповідачем за прийнятий товар коштів на діючий (не закритий) рахунок ТОВ "СП ОСОБА_3ЛТД", звернення позивача до банку із заявою про включення до реєстру кредиторів та визнання банком кредиторських вимог щодо спірної у справі суми заборгованості згідно з реєстром акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Євробанк".
У зв'язку з цим, суд першої інстанції, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", прийшов до висновку, що спірна у справі сума основного боргу 70788,72 грн. не підлягає стягненню з відповідача, оскільки така вимога наразі може бути задоволена лише банком, у встановлених чинним законодавством порядку і черговості.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (т.1, а.с.205-228) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить відновити пропущений строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 року у даній справі і прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Як на підставу скасування оскаржуваного рішення апелянт посилається на те, що дане рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновок, викладений у рішенні, не відповідає обставинам справи.
При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач перерахував кошти на транзитний рахунок ПАТ КБ «Євробанк», а не на рахунки позивача, тобто кошти не були зараховані на рахунок кредитора. Відтак, застосування судом положень та п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" є помилковим.
Апелянт звертає увагу, що ПАТ КБ «Євробанк» без законних підстав зарахував від відповідача суму переказу, оскільки у видатковій накладній №РН -0000069 від 07.07.2016 належним розрахунковим рахунком, на який відповідач повинен був сплатити грошові кошти за поставлену продукцію, є розрахунковий рахунок № 26008052651963 в ПАТ КБ «Приватбанк» у м.Києві. При цьому скаржник, посилаючись на вимоги 525,523 ЦК України, зазначає що направивши кошти відповідачем на інший рахунок, відповідач порушив істотні умови договору.
Також позивач як на підставу скасування рішення посилається на ту обставину, що оскаржуване рішення не підписане суддею Шніт А.В.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/456/17 у складі: головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Гулова А.Г., суддя Петухов М.Г. (т.1, а.с. 163).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 р. у справі № 906/456/17 повернуто апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" на підставі п.3 ч.1 ст. 97 ГПК України (т.1, а.с. 165).
18.09.2017 р. до Рівненського апеляційного господарського суду надійшла касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 р. у справі № 906/456/17.
26.09.2017 р. до Рівненського апеляційного господарського суду надійшов супровідний лист Господарського суду Житомирської області від 19.09.2017 р. № 906/456/17/6938/17 з матеріалами справи № 906/456/17 та апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД".
Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 р. у справі № 906/456/17 відновлено строк на подання апеляційної скарги товариству з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" та прийнято до провадження (т.1, а.с. 199-200).
Відповідно до ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 р. зупинено провадження у справі № 906/456/17 до повернення даної справи з Вищого господарського суду України (т.1, а.с. 201).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 р. у справі №906/456/17 поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.01.2018 р. о 10:30 годині (т.2, а.с. 1).
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Олексюк Г.Є. у період з 19.01.2018 р. по 23.01.2018 р. включно судове засідання 23.01.2018 р. у справі №906/456/17 не відбулось (т.2, а.с.19).
25.01.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечує її вимоги, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 14 серпня 2017 у справі №906/456/17 залишити без змін (т.2, а.с. 20-21). При цьому відповідач вказує, що господарські відносини між ним та позивачем здійснювалися та здійснюються по даний час на підставі усної домовленості з 14.03.2016 року, згідно якої відповідач був зобов»язаний сплачувати вартість лакофарбової продукції шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок у ПАТ КБ «Євробанк».
Зазначив, що заборгованість в сумі 70788,72 грн. була оплачена трьома платежами, при цьому після 01.08.2016 у позивач була інформація про зарахування першого частки оплати і ніяких претензій зі сторони позивача не було.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не надано жодного первинного документу про наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Вказує, що у матеріалах справи наявна інформація про те, що згідно рішення виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів позивач включений до реєстру кредиторів.
Відповідно до ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 р. призначено на 13.02.2018 р. на 11:00 год. (т.2, а.с. 23).
12.02.2018 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, у якій позивач заперечує доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу ( т.2, а.с. 30-35).
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Маціщук А.В. судове засідання у справі №906/456/17 13.02.2018 р. не відбулось.
Розпорядженням керівника апарату суду від 19.02.2018р. у зв'язку з перебуванням у відрядженні головуючої судді (судді-доповідача) Маціщук А.В. відповідно до п. 17.4 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/456/17 (т.2, а.с. 42).
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 р. визначено колегію у складі суддів: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. (т.2, а.с. 41).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Враховуючи викладене, а також зміну колегії суддів (заміну головуючого судді) у даній справі, суд апеляційної інстанції, з метою забезпечення процесуальних прав учасників справи, ухвалою від 20.02.2018 призначив справу до розгляду поза межами строків, визначених статтею 273 ГПК України, на 15 березня 2018 року на 12.00 годину в режимі відео конференції, проведення якої доручено Дніпровському районному суду міста Києва (т.2, а.с. 43-45).
14.03.2018 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю уповноваженого представника.
Розпорядженням керівника апарату від 14.03.2018 року у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії по справі № 906/456/17 - ОСОБА_4 та відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 906/456/17, згідно протоколу якого визначено склад колегії суддів: головуюча суддя - Бучинська Г.Б., суддя - Олексюк Г.Є., суддя - Василишин А.Р. Ухвалою апеляційного суду від 14.03.2018 у даному складі апеляційну скаргу ТОВ "СП Барс Ко. ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області, від 14.08.2017 р. у справі № 906/456/17 прийнято до провадження.
В судовому засіданні 15 березня 2018 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у скарзі. Вважає, що рішення винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповно з'ясовано та встановлено обставини, що мають значення для справи, надав пояснення по суті справи.
Відповідач та третя особа у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк "Євробанк", не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(“Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, та беручи до уваги наявність у матеріалах справи відзиву відповідача на апеляційну скаргу із викладеною позицією, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача та третьої особи, оскільки останні не скористалися своїм правом участі у судовому засіданні, передбаченому статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" та ТОВ "СП Барс Ко. ЛТД" у 2016 році існували господарські правовідносини з поставки відповідачу лакофарбової продукції. Товар передавався позивачем відповідачу за видатковою накладною на підставі виданої відповідачем довіреності на отримання матеріальних цінностей. Зокрема, позивачем передано відповідачу в особі уповноваженого представника ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" ОСОБА_5 (відповідно до довіреності №000379 від 07.07.2016) лакофарбову продукцію за видатковою накладною №РН-0000069 від 07.07.2016 на суму 70788,72грн, а також відповідно до виставленого відповідачу рахунку-фактури від 30.06.2016 №СФ-0000079, що підтверджується наявними у справі матеріалами справи та не заперечується відповідачем (т.1, а.с. 11-16).
Як стверджує позивач у позовній заяві, оплата за товар, виданий за вказаною видатковою накладною, від відповідача не надійшла, тому за останнім рахується заборгованість у сумі 70788,72 грн.
У зв»язку із невиконанням відповідачем договірних зобов»язань, позивачем здійснювались заходи досудового врегулювання спору, зокрема відповідачу направлялась претензія № 06/03 від 29.03.2017 із вимогами сплатити заборгованість, проте відповіді позивачем не отримано (т.1, а.с. 17-20).
Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом. Крім того, за прострочення грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у відповідності до приписів ст.ст.692,625 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 07.07.2016 по 16.05.2017 в сумі 1824,10 грн. та інфляційні за період з 07.07.2016 по 31.04.2017 в сумі 8494,65грн.
Також позивач просить суд стягнути на його користь витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 15000 грн.
Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Пунктом 1 статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмові формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з положеннями ч.2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо) , яка засвідчує її бажання укласти договір, , ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно приписів частини 2 статті 632, частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України: зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом; покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (аналогічна позиція висвітлена в статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України: боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Матеріалами справи підтверджуються та сторонами не заперечуються обставини укладення договору у спрощеній формі. Так, повноважним представником за довіреністю ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" 07.07.2016 було прийнято поставлену продукцію, а також підписано видаткову накладну №РН-0000069 від 07.07.2016 на суму 70788,72грн, в якій визначено умову продажу - безготівковий розрахунок та зазначено реквізити для оплати товару, зокрема, р/р 26008052651963 в Розрахунковий центр ПАТ КБ "Приватбанк" м.Київ, МФО 320649. Таким чином, відповідачем було прийнято умови виникнення та існування правовідносин з позивачем щодо купівлі-продажу продукції за вказаною видатковою накладною та внаслідок підписання видаткової накладної і прийняття товару за нею у відповідача виникло відповідне зобов'язання оплати прийнятого товару згідно визначених умов.
Разом з тим, колегією суддів не приймаються доводи позивача, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі щодо невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті за поставлену лакофарбову продукцію, у зв'язку із наступним.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем була перерахована сума, що дорівнює вартості товару за видатковою накладною №РН-0000069 від 07.07.2016 згідно платіжних доручень №1057 від 01.08.2016 на суму 30000,00грн; №1096 від 05.08.2016 на суму 20000,00грн та №1192 від 12.08.2016 на суму 20788,72грн (а.с.82-84) на розрахунковий рахунок ТОВ "СП ОСОБА_3ЛТД" №26001254660001 в ПАТ КБ "Євробанк".
Крім того, перерахування коштів з розрахункового рахунку ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" на розрахунковий рахунок ТОВ "СП ОСОБА_3ЛТД" підтверджується банківськими виписками за 01.08.2016, за 05.08.2016 та за 12.08.2016, які наявні у матеріалах справи (а.с.85-91).
Позивачем не надано первинних документів, як і б заперечували вищевказані обставини.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо повної оплати відповідачем за отриманий товар, та застосування судом першої інстанції та п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно якого моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Крім того, колегією суддів з матеріалів справи вбачається, що позивачем вживались заходи щодо визнання його кредитором грошових коштів в сумі 70788,72 грн.
Зокрема, час перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача у ПАТ КБ "Євробанк" у даному банку було введено тимчасову адміністрацію.
Так, на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі інтернет 17.06.2016 розміщено інформацію про те, що в ПАТ КБ "Євробанк" запроваджено тимчасову адміністрацію на підставі рішення Правління Національного банку України від 17.06.2016 №73-рш "Про віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії неплатоспроможних".
У відповідності до опублікованого рішення було розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "Євробанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 17 червня 2016 року до 16 липня 2016 року включно. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, рішенням від 07 липня 2016 року №1183 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження строків тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Євробанк" з 17 липня 2016 року до 16 серпня 2016 року. Окрім цього, відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також опублікованої в газеті "Голос України" №158(6412) від 20.08.2016, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 16 серпня 2016 №215-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ "Євробанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 серпня 2016 року №1523 "Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ "Євробанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
У відповідності до п.5-4 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кредитором в розумінні цього Закону є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
У відповідності до ч.ч.1-2 ст.49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вживаються наступні заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
З відомостей, повідомлених ПАТ КБ "Євробанк" суду після залучення банку до участі у справі в якості третьої особи, вбачається, що кошти, які перераховані ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" на рахунок ТОВ "СП ОСОБА_3ЛТД" обліковуються на рахунку в ПАТ КБ "Євробанк" №29092254669007. Банком зазначено також, що ТОВ "СП Барс Ко. ЛТД" зверталось із заявою про включення до реєстру кредиторів ПАТ "КБ "Євробанк". 24.11.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог ПАТ КБ "Євробанк" (рішення №2546). Вимога ТОВ "СП Барс Ко. ЛТД", яка зареєстрована за №347 від 19.09.2016 акцептована ПАТ КБ "Євробанк" у сумі 70848,22грн та віднесена до сьомої черги реєстру кредиторів банку.
Зміст наявного у справі листа-відповіді Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ КБ "Євробанк" на заяву ПАТ "Коростенський машинобудівний завод" про визнання кредитором на суму 70788,72 грн також свідчить про те, що відповідачу було відмовлено у визнанні кредитором банку за вказаною заявою, з тих підстав, що кредитором ПАТ КБ "Євробанк" на зазначену суму грошових коштів є ТОВ "СП ОСОБА_3ЛТД" (а.с.140).
Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відмову позивачу у стягненні боргу 70788,72.грн, оскільки така вимога наразі може бути задоволена лише банком, у встановлених чинним законодавством порядку і черговості.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відтак, позивачем у встановленому законом порядку не доведено ті обставини наявності заборгованості по основному договору, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення нарахованих за прострочення грошового зобов'язання з оплати 3% річних у сумі 1824,10 грн. та 8494,65 грн. інфляційних, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснено у п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Так, матеріалами справи підтверджується обставина перерахування відповідачем оплати за прийнятий від позивача товар лише в серпні 2016 року, і як наслідок, виникнення у позивача права на нарахування та стягнення з відповідача сум інфляційних та 3% річних, починаючи з наступного дня за днем прийняття товару, тобто, з 08.07.2016.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора здійснений судом першої інстанції перерахунок 3% річних, прийшла до висновку, що даний розрахунок є арифметично вірним, тому до стягнення підлягає сума 3% річних в загальній сумі 164,55грн.
Щодо стягнення з відповідача заявленої суми інфляційних втрат 8494,65 грн., колегія суддів вважає необґрунтованою дану позовну вимогу, так як у період допущеного відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме липень 2016 року, була наявна дефляція, тому позов в частині стягнення з відповідача 8494,65 грн. інфляційних задоволенню судом не підлягає.
Розглянувши позовну вимогу про стягнення із відповідача витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 15000,00 грн., колегія суддів вважає врахувати наступне.
Як роз'яснено в пункті 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Водночас, за змістом пункту 6.5. вказаної Постанови Пленуму ВГС України, вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Проаналізувавши надані позивачем на підтвердження наданих йому Адвокатським бюро "Герасько і партнери" послуг адвоката, колегія суддів зазначає, що із поданих документів, а саме договору, додаткової угоди до нього та акту здачі-приймання наданих юридичних послуг не вбачається безпосередня пов'язаність з розглядом даної судової справи наданих позивачу адвокатських послуг інших, окрім зафіксованої у додатковій угоді №1 (а.с.32) послуги з підготовки позовної заяви та розрахунку заборгованості, вартістю 7500,00 грн.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розумно необхідний розмір суми, яка підлягає сплаті за фактично надані послуги адвоката, із врахуванням результату вирішення даного господарського спору, становить 500,00грн.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи, викладені у апеляційній скарзі щодо наявності підстав скасування рішення у зв'язку із непідписанням його суддею Шніт А.В.
Зокрема, із матеріалів справи, а саме із оригіналу судового рішення від 14.08.2017 (т.1, а.с. 156-160) вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення складений 19.08.2017 та підписаний суддею Шніт А.В.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст. 269 -275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Барс Ко. ЛТД" від 28.08.17р. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Житомирської області від 14 серпня 2017 року у справі №906/456/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/456/17 повернути господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "21" березня 2018 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Василишин А.Р.