19 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/3011/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" (далі - Банк)
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 (колегія суддів: Буравльов С.І. ( головуючий), судді Андрієнко В.В. і Власов Ю.Л.)
за позовом Банку до товариства з обмеженою відповідальністю "Вагма Трейд"
про стягнення 708 569,84грн.,
Банк звернувся до господарського суду Київської області з даним позовом та просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 708 569,84 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.10.2017 (суддя Шевчук Н.Г.) залишено без задоволення клопотання Банку щодо звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви і повернуто позовну заяву без розгляду.
Позивач оскаржив названу ухвалу в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 відмовлено Банку в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу Банку повернуто без розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Банком не сплачено судовий збір у встановленому порядку і розмірі, а підстави для відстрочення сплати судового збору відсутні, оскільки до клопотання не додано будь-яких фінансових і бухгалтерських документів, що унеможливлює оцінку загального майнового стану Банку.
Банк у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить зазначену ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 скасувати і передати апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Київської області від 09.10.2017 на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
У касаційній скарзі Банк виклав такі доводи:
- суд апеляційної інстанції фактично порушив право Банку на захист своїх прав і законних інтересів;
- відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд не перевірив, чи не втратить позивач можливість відстоювати свої права у суді, будучи неспроможним сплатити судовий збір;
- уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у зв'язку з початком процедури ліквідації Банку здійснює витрати на його ліквідацію за рахунок коштів Банку в межах кошторису витрат на здійснення ліквідації, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду;
- Банк виконав вимоги статті 8 Закону України "Про судовий збір" і довів скрутний майновий стан (відсутність коштів на сплату судового збору), тоді як суд апеляційної інстанції не врахував наведені Банком доводи і надані докази.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції у винесенні оскаржуваної ухвали виходив з того, що відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду судовий збір складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Київської області від 09.10.2017, Банк повинен був сплатити судовий збір у сумі 1 600 грн.
Доказів сплати судового збору Банком подано не було, проте до апеляційної скарги було додано клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору обґрунтовано тим, що Банк знаходиться на стадії ліквідації, а розмір залишку коштів накопичувального рахунку Банку в Національному банку України не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у встановленому порядку і розмірі.
Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору і повертаючи без розгляду апеляційну скаргу на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017), суд апеляційної інстанції виходив з того, що: Банком не було додано доказів сплати судового збору; до клопотання не додано будь-яких фінансових та бухгалтерських документів (баланс [звіт про фінансовий стан], звіт про фінансові результати [звіт про сукупний дохід] тощо), що унеможливлює оцінку загального майнового стану Банку; не додано ані кошторису витрат на здійснення ліквідації Банку, ані звіту про виконання такого кошторису, як передбачено Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням Фонду від 05.07.2012 № 2 (далі - Положення).
Причиною подання касаційної скарги стала незгода Банку з ухвалою апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги без розгляду.
Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 94 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) встановлювалися вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, зокрема визначалося, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір" (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів справи та зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду вбачається, що позивачем не було додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору у встановлених чинним законодавством порядку та розмірі.
За приписами пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Разом з тим Банк просив суд апеляційної інстанції відстрочити йому сплату судового збору у зв'язку з тим, що Банк знаходиться на стадії ліквідації, а розмір залишку коштів накопичувального рахунку Банку в Національному банку України не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у встановленому порядку і розмірі.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону (в редакції, що діяла на момент подання апеляційної скарги і прийняття оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
За змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.
Отже, виходячи з наведених положень Закону, суд міг відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази в розумінні статті 36 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).
Згідно зі статтею 33 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до пункту 3.5 глави 3 розділу V Положення Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) здійснює витрати на ліквідацію неплатоспроможного банку за рахунок коштів банку в межах кошторису витрат банку на здійснення ліквідації (далі - кошторис), затвердженого виконавчою дирекцією Фонду.
Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) забезпечує правильність складання проекту кошторису і виконання затвердженого виконавчою дирекцією Фонду кошторису (пункт 3.6 глави 3 розділу V Положення).
Відповідно до пункту 3.7 глави 3 розділу V Положення Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) зобов'язана, зокрема, уключати до кошторису окремими статтями всі витрати, необхідні для забезпечення процедури ліквідації банку.
Згідно з пунктами 3.8, 3.9 глави 3 розділу V Положення у разі необхідності Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) має право запропонувати внесення змін до кошторису. Зміни до кошторису вносяться не пізніше дати закінчення кварталу, на який затверджено кошторис, за наявності обґрунтованого клопотання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. У разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку може запропонувати внесення змін до кошторису до закінчення відповідного кварталу.
Сама по собі обставина відсутності в кошторисі Банку витрат на сплату судового збору в необхідному розмірі не означає відсутності у Банку будь-яких коштів, необхідних для сплати судового збору.
Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що Банком не подано належних доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору та, відповідно, про наявність підстав для повернення апеляційної скарги Банку на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).
Доводи у касаційній скарзі стосовно того, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, фактично порушив право Банку на захист своїх прав і законних інтересів, не перевіривши, чи не втратить позивач можливості відстоювати свої права в суді, не маючи спроможності сплатити судовий збір, - не можуть бути підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з огляду на таке
Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Посилання Банку в касаційній скарзі на те, що при поданні апеляційної скарги до клопотання про відстрочення сплати судового збору додавалися докази скрутного майнового стану Банку, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанцій - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 зі справи № 911/3011/17 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Б.Львов
Суддя І.Булгакова
Суддя В.Селіваненко