19.03.2018 місто Дніпро Справа № 904/6270/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.,
при секретарі судового засідання Дон О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 (повне рішення складено 11.12.2017, суддя Манько Г.В.) у справі №904/6270/16:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика", м. Дніпро
про стягнення 759 741,58 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Променергетика" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009544 від 14.02.2014 у розмірі 17 874,91 грн., плату за користування Об'єктом лізингу у розмірі 330 679,98 грн., збитки у розмірі 403 518,69 грн., пеню у сумі 1 283,08 грн., 3% річних 384,92 грн., витрати на правову допомогу у сумі 6 000 грн. та судовий збір.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 (повне рішення складено 11.12.2017, суддя Манько Г.В.) у справі №904/6270/16 позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Променергетика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009544 від 14.02.2014 у розмірі 17 874,91 грн., плату за користування Об'єктом лізингу у розмірі 330 679,98 грн., збитки у розмірі 403 518,69 грн., пеню у сумі 1 283,08 грн., 3% річних 384,92 грн., витрати на правову допомогу у сумі 6 000 грн. та судовий збір у сумі 11 396,12 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване порушенням відповідачем умов договору про фінансовий лізинг 00009544 від 14.02.2014 в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів у сумі 17 874,91 грн., пені у сумі 1 283,08 грн. та 3% річних у сумі 384,92 грн., які нараховані на суму прострочення лізингових платежів. У зв'язку з несвоєчасною сплатою лізингових платежів місцевий господарський суд дійшов до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних. У зв'язку з несвоєчасним поверненням об'єкту лізингу (договір розірваний 10.12.2015, останній день повернення об'єкту лізингу - 14.12.2015, об'єкт лізингу вилучено - 04.04.2016), місцевий господарський суд дійшов до висновку про правомірність позовних вимог про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у сумі 330 679,98 грн. на підставі пункту 6.18 договору. Також місцевий господарський суд дійшов до висновку про правомірність вимог про стягнення збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання умов договору у сумі 403 518,69 грн. (12 528,60 грн. - збитки, що виникли у зв'язку з відновленням порушеного права як власника об'єкту лізингу (повернення об'єкта лізингу), 390 990,09 грн. - упущена вигода (різниця між сумою, яку б отримав лізингодавець у разі належного виконання умов договору та сумою продажу об'єкта лізингу).
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Променергетика" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить:
- прийняти апеляційну скаргу до розгляду;
- при розгляді апеляційної скарги врахувати долучені до неї докази, які не були подані на засідання суду першої інстанції та як розгляд відбувся без участі апелянта;
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 по справі №904/6720/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про наявність заборгованості за лізингові платежі у сумі 17 874,91 грн. Як зазначено в позовній заяві борг у сумі 17 874,91 грн. виник у зв'язку з несплатою рахунку-фактури №00300402 від 05.02.2015, між тим вказаний рахунок оплачений в повному обсязі згідно платіжного доручення №2939 від 18.12.2015. Апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що пунктом 6.18 договору передбачена саме плата за користування об'єктом після розірвання договору у сумі коштів які відповідають сумам лізингових платежів, тому плата за фактичне користування об'єктом лізингу у сумі 330 679,98 грн. стягненню не підлягає.
Апелянт вважає безпідставними і стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 390 990,09 грн. з таких підстав. Так, апелянт пропонував викупити предмет лізингу за більш вигіднішою пропозицію ніж проданий позивачем автомобіль, однак позивач відмовив. Оскільки апелянт не міг безпосередньо взяти участь у торгах з продажу автомобілю, на торгах взяло участь ПП "АелітаМоторс" з пропозицію у розмірі 55 000 доларів США, яке за результатами торгів повідомило, що переможець запропонував ціну у розмірі 60 000 доларів США, між тим, у позовній заяві зазначено, що автомобіль фактично проданий за 52 200 доларів США, що, на думку апелянта, підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками, які понесені позивачем в результаті власних дій. Апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що позивач не вжив усіх необхідних дій для зменшення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди.
Оскільки договір про надання правової допомоги укладений з Юридичною фірмою, а нормами статті 44 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на час прийняття рішення) передбачалось відшкодування витрат на юридичні послуги надані адвокатом, апелянт вважає безпідставним стягнення витрат на правову допомогу у сумі 6 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/6270/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Пархоменко Н.В. (доповідач), судді: Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 розгляд справи призначений у судове засідання на 05.03.2018.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Щодо заборгованості зі сплати лізингових платежів у сумі 17 874,91 грн. позивач зазначає, що дійсно 18.12.2015 надійшла оплата за рахунком №00300402 від 05.02.2015 у сумі 57 524 грн., однак враховуючи наявність заборгованості у сумі 17 874,91 грн. за лізинговим платежем за вересень 2015 вказана сума була зарахована як оплата заборгованості, що виникла раніше, іншу суму враховано як оплату заборгованості за рахунком №00300402. Позивач вважає правильним висновок місцевого господарського суду про стягнення плати за весь час користування об'єктом лізингу. Позивач вважає доведеним розмір збитків, понесених у зв'язку із несвоєчасним поверненням об'єкта лізингу. Щодо збитків у вигляді упущеної вигоди, то позивач зазначає, що вказані збитки заявлені на підставі пункту 12.9 договору та складають 390 990,09 грн. Щодо відмови позивача від пропозиції апелянта про відступлення права лізингу на користь партнера апелянта, то таке відступлення не врегульоване умовами договору та не передбачає обов'язкового погодження позивача на таку пропозицію.
Також безпідставними вважає позивач і доводи апелянта щодо безпідставності стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміни в законодавстві щодо представництва інтересів адвокатом набрали чинності 30.09.2016, в той час як провадження у справі №904/6270/16 порушено 01.08.2016.
Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Променергетика" не погоджується із доводами, наведеними позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, та зазначає, що на день подання позову була відсутня заборгованість зі сплати лізингових платежів. Також апелянт наполягає на безпідставності вимог про стягнення плати за користування об'єктом лізингу після розірвання договору лізингу. Апелянт наголошує на безпідставності суми збитків у вигляді упущеної вигоди, звертає увагу на те, що її розмір розрахований досить теоретично, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач вживав заходи щодо мінімізації розміру збитків.
У судовому засіданні 05.03.2018 оголошувалась перерва до 19.03.2018.
У судових засіданнях, які відбулися 05.03.2018 та 19.03.2018, представник апелянта апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.
19.03.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" надійшло (електронною поштою) клопотання, в якому просив проводити судове засідання без участі представника позивача та повідомив про заперечення проти апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні, яке відбулося 05.03.2018, оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 14.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Променергетика" (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг №00009544, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача транспортний засіб типу Аudi SQ5 3.0 TFSI, 2014 року виробництва, шасі №WAUZZZ8R7EA068217, двигун № СТХ 001398, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із рафіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом "План відшкодування"), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 131 643,13 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 39 493,94 доларів США.
Відповідно до положень пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - Умови лізингу"), що становлять невід'ємну частину договору, лізингоодержувач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.
Відповідно до пункту 6.5 Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений лізингоодержувачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування).
Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, лізингодавець має право розірвати договір і витребувати Об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до пункту 12.6.1 Умов лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" направило Товариству з обмеженою відповідальністю НВП "Променергетика" вимогу (вих. №00009544 від 05.10.2015) про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (а.с. 54-55, том 1).
Товариство з обмеженою відповідальністю НВП "Променергетика" отримало вказану вимогу, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень (а.с. 56, том 1).
Відповідно до пункту 12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язується повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.
Пунктом 12.7 Умов лізингу встановлено, що датою розірвання/відмови від договору визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.
Пунктом 12.13 Умов лізингу сторони погодили, що у випадках, передбаченими пунктами 12.6 та 12.12, Договір вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення лізингодавця на адресу лізингоодержувача.
Місцевим господарським судом встановлено, що датою розірвання договору є 10.12.2015, останнім днем повернення Об'єкту лізингу є 14.12.2015.
Згідно з пунктом 13.1 Умов лізингу, якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, лізингодавець має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача.
При цьому, відповідно до пункту 13.6 Умов лізингу, лізингоодержквач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.
Матеріалами справи підтверджується, що Об'єкт лізингу вилучено у лізингоодержувача 04.04.2016.
Позивач посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг №00009544 від 12.02.2014, просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів, а також збитки, понесені позивачем внаслідок неналежного виконання договору про фінансовий лізинг №00009544 від 12.02.2014, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №00009544 від 12.02.2014, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, зокрема - зі своєчасного здійснення лізингоодержувачем на користь лізингодавця періодичних лізингових платежів та інших передбачених договором платежів згідно виставлених рахунків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України "Про фінансовий лізинг", а також - Господарським та Цивільним кодексами України.
Згідно з частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 статті 806 цього ж Кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Положеннями статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором не здійснено повної сплати лізингових платежів, а саме рахунку №00300402 від 05.10.2015 у сумі 17 874,91 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю НВП "Променергетика" вважає, що вказана заборгованість заявлена до стягнення безпідставно, оскільки рахунок №00300402 від 05.10.2015 оплачений в повному обсязі згідно платіжного доручення №2939 від 18.12.2015.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" надало пояснення, в яких зазначило, що дійсно 18.12.2015 надійшла оплата за рахунком №00300402 від 05.02.2015 у сумі 57 524 грн., однак враховуючи наявність заборгованості у сумі 17 874,91 грн. за лізинговим платежем за вересень 2015 вказана сума була зарахована як оплата заборгованості, що виникла раніше, іншу суму враховано як оплату заборгованості за рахунком №00300402, у зв'язку з чим і виникла заборгованість у сумі 17 874,91 грн.
Відповідно до пункту 6.12 Умов лізингу, якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, розподілятимуться наступним чином (у послідовності, зазначеній нижче): а) витрати на відновлення становища, стану об'єкта лізингу; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів; в) лізингові платежі (при цьому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування); г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у зв'язку з цим контрактом.
Враховуючи приписи пункту 6.12 Умов лізингу, а також заборгованість за лізинговими платежами за попередні періоди (про заборгованість у сумі 189 890,55 грн. зазначено, зокрема, у вимозі №00009544 від 05.10.2015, виконавчому написі від 23.02.2016, рішенні господарського суду у справі №904/7238/16), апеляційний господарський суд погоджується із доводами позивача щодо зарахування частини платежу, внесеного на оплату рахунку №00300402 в рахунок заборгованості за попередні періоди.
За викладеного апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення заборгованості за лізингові платежі у сумі 17 874,91 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У пункті 8.2.1 Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, що умовами договору передбачений інший період нарахування пені, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення пені у сумі 1 283,08 грн.
Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про стягнення 3% річних у сумі 384,92 грн.
Позивачем заявлена до стягнення плата за користування Об'єктом лізингу у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування за період з листопада 2015 року по березень 2016 року у сумі 330 679,98 грн.
Місцевий господарський суд, посилаючись на приписи пункту 6.18 Умов лізингу дійшов до висновку про обґрунтованість вказаної суми.
Між тим, апеляційний господарський суд зазначає про безпідставність обґрунтування заявлених вимог про стягнення плати за час користування об'єктом лізингу з посиланням на положення п. 6.18 укладеного між сторонами контракту, застосування яких в даному випадку потребує наявності діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання.
При цьому, встановлене судом припинення договору фінансового лізингу 10.12.2015 в силу частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України робить неможливим нарахування на його підставі після вказаної дати періодичних платежів за використання (якщо воно має місце бути, то є зі сторони відповідача неправомірним та необґрунтованим), тим більше, що їх розмір включає в себе компенсацію вартості предмету об'єкта лізингу, викуп/передача якого у власність в межах даних правовідносин здійснена бути не може.
Апеляційний господарський суд встановив, що плата за фактичне використання (на підставі припиненого договору) не передбачена ані структурою лізингових платежів відповідно до положень частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ані визначеними наслідками припинення дії договору фінансового лізингу, які визначені в пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" у розумінні правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 18.12.2012 у справі №3-68гс12. Автоматичне перетворення припиненого договору фінансового лізингу на договір оренди також не передбачено діючим законодавством.
Чинність умов договору фінансового лізингу, з посиланням на які позивач обґрунтовує правомірність позовних вимог, щодо природи яких позивач не визначився (заборгованість або упущена вигода), не має наслідком запровадження будь-яких обмежень у застосовуванні зазначених правовідносинах наведених вище положень спеціального законодавства, що узгоджується з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі №7/5005/2240/2012, наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.
Таким чином, апеляційний господарський суд, зважаючи на особливості наслідків припинення договору фінансового лізингу, встановлених Законом України "Про фінансовий лізинг", не погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у цій частині та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення плати за фактичний час користування об'єкта лізингу в сумі 330 679,98 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 12.9 Умов лізингу у разі дострокового лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу як передбачено пунктом 4.2, а також, якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкту лізингу відповідно до інших умов контракту лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна упродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору.
Позивачем заявлені до стягнення збитки 403 518,69 грн., з яких: збитки, що виникли у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором у розмірі 12 528,60 грн. (реальні збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 390 990,09 грн. (упущена вигода).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками, згідно з частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Приписи даної норми цивільного права передбачають деліктну відповідальність, тобто таку, що виникла не з зобов'язання по договору, а із завдання збитків. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність збитків; 2) протиправна поведінка заподіювача збитків; 3) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Пунктом 12.10 Умов лізингу визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.
Підстави стягнення з відповідача 12 528,60 грн. аргументовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання послуг у ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом ОСОБА_1С.).
Як було встановлено судом вище, з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань в частині виплати лізингових платежів договір є розірваним з 10.12.2015. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю НВП "Променергетика" не було здійснено самостійне повернення об'єкта лізингу.
Апеляційний господарський суд вважає, що витрати на оплату послуг з повернення майна не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
Отже, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг з повернення майна, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" був укладений договір про надання послуг з повернення майна (Об'єктів оренди) від 03.02.2011 з метою вилучення об'єкта лізингу.
Виплачена ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.
Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується вчинення дій, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Акт наданих послуг №93 приймання-передачі наданих послуг від 05.01.2016 (а.с. 65-66, том 1) не містить інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", спрямованих на вилучення об'єкта лізингу.
В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення об'єкта лізингу у Товариства з обмеженою відповідальністю НВП "Променергетика" саме державною виконавчою службою Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 75, том 1) на підставі виконавчого напису нотаріуса від 23.02.2015, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" дій, пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення дій щодо вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.5 договору.
Позивач жодною мірою не позбавлений був самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів залучення посередників є його власним вибором, здійснення якого не визначається порушенням відповідача.
Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення збитків (прямих збитків) у розмірі 12 528,60 грн.
Щодо позовних вимог у частині стягнення збитків - упущеної вигоди у розмірі 390 990,09 грн. апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Позивач вважає, що збитки, що полягають в упущеній вигоді у розмірі 390 990,09 грн. виникли у зв'язку з припиненням договору, при укладенні якого позивач сподівався отримати доходи упродовж дії договору, при належному виконанні умов договору відповідачем у вигляді різниці між вартістю Об'єкта лізингу (сумою грошових коштів отриманих від продажу об'єкту) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Плану відшкодування.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
З матеріалів справи убачається, що договір фінансового лізингу від 14.02.2014 №00009544 розірваний у позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від вказаного договору, про що не заперечує позивач.
09.06.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" проданий автомобіль Аudi SQ5 3.0 TFSI, 2014 року виробництва, шасі №WAUZZZ8R7EA068217 (об'єкт лізингу) Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомир" за ціною 1 302 233,40 грн. (а.с. 77-78, том 1).
Позивачем розраховано суму несплачених лізингових платежів на момент повернення об'єкту лізингу у розмірі 1 476 184,59 грн. (59 172,83 х 24,947). При цьому, позивачем застосований курс долара США станом на день, що передував продажу автомобілю - 08.06.2016 (24,947).
Сумою упущеної вимоги позивач вважає різницю між сумою несплачених лізингових платежів 1 476 184,59 грн. та сумою продажу об'єкта лізингу 1 085 194,50 грн. (чистий прибуток після сплати ПДВ з вартості продажу - 1 302 233,40 грн.).
Тобто фактично позивачем заявлено до стягнення частина невиплачених лізингових платежів.
Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
З огляду на зазначене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати невиплачених лізингових платежів, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі, упущена вигода у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013р. у справі № 7/5005/2240/2012, наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі №910/18234/13.
Оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставним.
Крім того, апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про те, що позивач не вжив усіх необхідних дій для зменшення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди. Так, матеріали справи містять докази звернення відповідача із пропозицією викупити предмет лізингу (як безпосередньо та і через офіційного представника - ПП "Аеліта-Моторс" за більшою ціною, ніж позивачем фактично проданий автомобіль.
Також апеляційний господарський суд вважає безпідставним здійснення розрахунку суми несплачених лізингових платежів на момент повернення об'єкту із застосуванням курсу долара США станом на день, що передував продажу автомобілю, а також зменшення розміру отриманої суми за довгоором купівлі-продажу на розмір податку на додану вартість, до того ж доказів оплати зазначених сум податку позивачем суду не надано.
З огляду на викладене, позивачем не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 390 990,09 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 17 874,91 грн., пені у сумі 1 283,08 грн., 3% річних 384,92 грн., та відмову в задоволенні позову в частині вимог про стягнення плати за користування Об'єктом лізингу у розмірі 330 679,98 грн. та збитків у розмірі 403 518,69 грн.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат позивачем надано: договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 з додатковими угодами (а.с. 86-93, том 1), укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер"; довіреність від 23.06.2016, видану Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" та ОСОБА_2 (а.с. 130, том 1); заявку про надання юридичних послуг №450; акт №1166 про надання юридичних послуг з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер"; рахунок-фактуру №1158 від 05.09.2016 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 150-152, том 1); довіреність від 11.09.2017, видану Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; заявку про надання юридичних послуг №382; рахунок-фактуру №830 від 05.07.2016 на суму 5 000,00 грн.; акт №828 про надання юридичних послуг з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер"; платіжне доручення №50031556 від 27.07.2016 на суму 5 000,00 грн., довіреність від 11.09.2017, видану Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а.с. 10-11, 15-19, том 2).
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 (пункт 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Тобто, адвокатське об'єднання є організаційною формою адвокатської діяльності. Тому адвокатські послуги, надані адвокатським об'єднанням є судовими витратами у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).
Між тим, матеріалами справи підтверджується укладення позивачем договору про надання юридичних послуг та оплату цих послуг товариству з обмеженою відповідальністю, яке не є адвокатським об'єднанням в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про безпідставність стягнення витрат на правову допомогу у сумі 6 000,00 грн.
Апеляційний господарський суд відхиляє посилання позивача на те, що зміни в законодавстві щодо представництва інтересів адвокатом набрали чинності лише 30.09.2016, оскільки витрати на правову допомогу заявлені позивачем під час подання позовної заяви як судові витрати хоч при цьому позивач помилково послався на приписи Цивільного процесуального кодексу України, а не Господарського процесуального кодексу України, стаття 44 якого (в редакції станом на час подання позову та прийняття рішення у справі) до судових витрат відносила лише витрати на оплату послуг адвоката.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами апелянта, наведеними в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для часткового скасування рішення суду першої інстанції та прийняття в цій частині нового рішення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/6270/16 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/6270/16 скасувати в частині стягнення плати за користування Об'єктом лізингу у розмірі 330 679,98 грн., збитків у розмірі 403 518,69 грн., витрат на правову допомогу 6 000 грн., судового збору у сумі 11 102,98 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення плати за користування Об'єктом лізингу у розмірі 330 679,98 грн., збитків у розмірі 403 518,69 грн., витрат на правову допомогу 6 000 грн., судового збору у сумі 11 102,98 грн.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/6270/16 в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг від 14.02.2014р. у розмірі 17 874,91 грн., пеню у сумі 1 283,08 грн., 3% річних 384,92 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 293,14 грн., про що видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 16 654,47 грн., про що видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 21.03.2018.
Головуючий суддя Н.В. Пархоменко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко