Справа № 127/217/17-ц
Провадження № 2/127/1691/17
(ЗАОЧНЕ)
12.03.2018 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності подружжя, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності подружжя. Позов мотивовано тим, що з липня 2013 року ОСОБА_1 почав проживати однією сім'єю з ОСОБА_2 по 15 грудня 2016 року. За час спільного проживання з серпня 2013 року по теперішній час сторони вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, несли взаємні права та обов'язки. Під час спільного проживання з відповідачем, ними було придбано: Побутова електротехніка: Холодильник Electrolux 2440 АОХ вартістю 7250,00 гривень; Вбудований комплект Whirlpool вартістю 6540.00 гривень; Водонагрівач Новатек ЕВН 80 вартістю 1550,00 гривень; Витяжка Hansa вартістю 1250,00 гривень; пральна машина Indesit вартістю 4444,00 гривень; Кавомолка Saturn вартістю 450,00 гривень; Кондиціонер Zanussi вартістю 8500,00 гривень; Чайник/термопот Saturn вартістю 1050.00 гривень: Мікрохвильова піч Saturn вартістю 3500,00 гривень; Меблі: Кухонний гарнітур зі столом вартістю 25.000,00 гривень; Шафа купе вартістю 20.000,00 гривень; Спальний гарнітур ( Ліжко двоспальне з тумбочками, Комод, Тумба під телевізор) вартістю 15.000,00 гривень. В період спільного проживання батько відповідачки в 2013 році подарував їй спірну квартиру АДРЕСА_1, на підставі нотаріально-посвідченого договору дарування, в якій сторони проживали. Однак влітку 2015 року позивач розпочав власними силами ремонт в даній спірній квартирі, а саме : укладав угоди на заміну вікон та вхідних дверей, що підтверджується договором від 11.08.2015 року за № 130-08 укладеним між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 на виготовлення та установку металопластикових вікон за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого було сплачено 16.600.00 гривень. Були замінені вхідні двері з простих дерев'яних на металеві броньовані. Була заміна повністю по всій квартирі електрична проводка на мідну. Були зроблені натяжні стелі в коридорі, кімнаті та кухні. В ванній кімнаті підвісний пластикова стеля, вирівнювання стін, покладена плитка, а також зроблений пол з підігрівом; замінена сантехніка В кімнаті, коридорі, кухні був зроблений демонтаж усіх стін, вирівнювання чорновою шпаклівкою та чистовою шпаклівкою під фарбування. Була зроблена фарбування усіх стін в кімнаті, кухні, коридорі. В коридорі наклеєна декоративна плитка під цеглу. В кухні зроблено облицьовано плиткою, та нанесено декоративне оздоблювання, на полу зроблено вирівнювання та постелена плитка. На балконі було зроблено вирівнювання полу, постелений лінолеум, утеплення та повністю установлений металопластиковий балкон. В кімнаті постелений ламінат, наклеєні фотошпалери. Проведена заміна усіх труб опалення по квартирі. Таким чином позивач за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем за свої кошти істотно поліпшив спірну квартиру. Таким чином, внаслідок заміни вікон та дверей, проведення капітального ремонту у квартирі, придбання меблів, позивач істотно збільшив її вартість за рахунок власної праці, спільних коштів, порівняно із вартістю, що зазначена в договорі дарування, тому вважає, що наявні всі підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю відповідно до ст. 62 СК України. Просить встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 20.12.2013 року по 15.12.2016 рік. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку квартири АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин. Згідно наданих заперечень просила в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи думку представника позивача, вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність відповідача, постановивши по справі заочне рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 27.07.2007 року ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_3 (а.с.42).
Згідно свідоцтва про зміну імені виданого 04.02.2014року ОСОБА_5 зміни на прізвище на ОСОБА_2 (а.с.48).
Ухвалою суду від 14.03.2017року по справі призначено судову будівельно - технічну експертизу.
30.05.2017року ухвалою суду відновлено провадження по справі та повернуто ухвалу суду від 14.03.2017року без виконання, за клопотанням представника позивача.
Ухвалою суду від 15.06.2017 року по справі призначено судову будівель - технічну експертизу.
26.10.2017року ухвалою суду відновлено провадження по справі, в зв'язку з недопущенням експерта до об'єкта дослідження.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. За змістом ч.4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995року зазначено, що суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду показали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати грудня 2013 року до грудня 2016 р., вели спільне господарство, разом святкували усі свята.
На досліджених судом фотознімках сторони зображені під час святкування сімейних свят, на відпочинку та під час подорожей. Зображення на вказаних знімках свідчать про наявність теплих, доброзичливих і одночасно сімейних відносин між сторонами (а.с.184-187).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що факт проживання ОСОБА_1, та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 20.12.2013р. по 15.12.2016р. підтверджується матеріалами справи, а тому вказана вимога підлягає задоволенню повністю.
Позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_3 та визнання за позивачем право власності на 1 /2 ідеальну частку вказаної квартири задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Представник позивача в судовому засіданні посилався на те, що позивач за свої кошти істотно поліпшив спірну квартиру в якій робив ремонт в зв'язку з чим вважає, що наявні підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю та визначення розміру ідеальних часток. Однак, суд з даним твердженням не погоджується, оскільки позивачем не доведено, що дане поліпшення в квартирі було здійснено за власні кошти позивача та вчиненні ним.
На підтвердження вище викладеного позивачем надано товарні чеки № 413027 від 14.08.2015р., № 524178 від 22.08.2016р. № 494357 від 04.05.2016р. та № 504491 від 19.06.2016р.(а.с.10,11) на придбання різної побутової техніки, однак, суд надані докази не бере до уваги, оскільки в них не зазначено, що саме ОСОБА_1 є покупцем даних товарів та не надано доказів, що дані товари придбавались для облаштування спірної квартири.
Надані до матеріалів позовної заяви замовлення покупця №3851 від 16.08.2015р. та № 4557 від 14.09.2015р. (а.с.12,13), суд не бере до уваги як доказ, оскільки хоча і покупцем вказаний ОСОБА_1, однак даний доказ не є підтвердженням оплати даного замовлення.
Крім того, суд не бере до уваги як належний доказ поліпшення квартири, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за 01.08-25.09.2015р. (а.с.65-94), оскільки позивачем не надано доказів про оплату виконаних робіт згідно вказаного акту.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
За правилами ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Пункт 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснює, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12).
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суд встановлює факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6- 727цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15.
В судовому засіданні представник позивача стверджує, що за період спільного проживання позивача та відповідача, позивачем було проведено ремонтні роботи з поліпшення квартири АДРЕСА_3.
Так, згідно висновку № 003/18 судової будівельно-технічної експертизи від 20.02.2018 р., на підставі проведеного дослідження визначено, що невід'ємні поліпшення та ремонтно - будівельні роботи квартири АДРЕСА_3, які прийняті на підставі документів, доданих до звернення про проведення експертизи могли збільшити ринкову вартість цієї квартири на суму грошей, що дорівнює 162 385,00грн. (а.с.167-182).
За змістом ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Участь члена сім'ї власника житлового будинку у ремонті житла не тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності на житловий будинок, а може бути підставою для відшкодування витрат на будівництво і ремонт, якщо допомога в ньому була не безоплатною і її розмір перевищував обов'язок щодо участі у витратах на утримання будинку, його ремонт, покладений на нього ст. 156 ЖК України.
ОСОБА_1 з позовом про відшкодування витрат на будівництво і ремонт житла в порядку ст. 156 ЖК України, до суду не звертався.
Враховуючи викладене, аналізуючи в сукупності зібрані докази, виходячи з їх належності, допустимості та достовірності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання квартири АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на ? частки квартири до задоволення не підлягають.
Згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 551,20 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, згідно3, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 368, 372 ЦК України, постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 20.12.2013року по 15.12.2016рік.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551, 20гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 19.03.2018року.
ОСОБА_1, зареєстрований АДРЕСА_5, ІПН НОМЕР_1.
ОСОБА_2, АДРЕСА_4, ІПН НОМЕР_2.
Суддя: