Провадження № 11-кп/792/41/18
Справа № 675/1542/16-к Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія:ухвала суду Доповідач ОСОБА_2
12.03.2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області в складі :
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
представника ДУ «Замкова
виправна колонія № 58 ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» на ухвалу Ізяславського районного суду від 29 вересня 2017 року,-
Ухвалою Ізяславського районного суду від 29 вересня 2017 року задоволено заяву засудженого ОСОБА_8 та скасовано постанову начальника Замкової виправної колонії № 58 (на даний час ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)») про застосування заходу стягнення у вигляді поміщення до приміщення камерного типу строком на три місяці.
Задовольняючи скаргу засудженого суд виходив з того, що рішення начальника виправної установи про поміщення ОСОБА_8 до приміщення камерного типу, враховуючи особу останнього та конкретні обставини справи не ґрунтується на вимогах закону та суперечить йому.
В поданій апеляційній скарзі ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» просить ухвалу місцевого суду скасувати. Вважає, що суд незаконно і необґрунтовано, без належної оцінки наявних в справі доказів та даних постановив ухвалу про скасування рішення стосовно застосування до ОСОБА_8 заходу стягнення. Стверджує, що в матеріалах провадження встановлено достатньо належних та допустимих доказів вчинення засудженим дисциплінарного проступку, однак суд безпідставно проігнорував їх, внаслідок чого прийняв передчасне та хибне рішення.
У поданій апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 посилається на те, що надані суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішення, вказують на неправомірність дій посадових осіб виправної установи по відношенню до нього і наявність в їх діях конкретних злочинів. При цьому, суд на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки їм не дав, в результаті чого позбавив його можливості належним чином захистити гарантовані права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які вважають, що апеляційна скарга засудженого підлягає задоволенню, а виправної установи - відхиленню, твердження представника виправної установи - ОСОБА_9 та прокурора, які просять апеляційну скаргу засудженого залишити без задоволення, задовольнивши в повному обсязі апеляційну скаргу ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)», провівши з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами в частині показань ОСОБА_8 , допиту свідків та дослідження матеріалів судового провадження, перевіривши матеріали провадження, в тому числі матеріали особової справи засудженого ОСОБА_8 та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга виправної установи підлягає до задоволення, а засудженого ОСОБА_8 відхиленню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України ухвала суду повинна бути законною і обґрунтованою. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, ухвала є обґрунтованою, якщо вона постановлена на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про відсутність складу дисциплінарного проступку та про відсутність вини засудженого у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів провадження. Для цього в ухвалі повинні бути проаналізовані й оцінені всі без виключення розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок начальника виправної установи, так і спростовують його.
При цьому, суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують твердження адміністрації виправної установи. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано, не обмежуючись лише зазначенням нормативних актів, прізвищ свідків або назви процесуального документа.
У мотивувальній частині ухвали суду має бути наведена оцінка доводів, на які виправна установа та засуджений послалися на обґрунтування своїх доводів. В результаті ретельного дослідження всіх доказів у провадження суд повинен дати їм належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є у провадженні.
Проте, ці вимоги закону під час розгляду скарги засудженого ОСОБА_8 у повній мірі виконані не були. Як видно з оскаржуваної ухвали, суд, всупереч вимогам закону, ретельно не перевірив та не з'ясував і належної оцінки твердженням адміністрації виправної установи в сукупності з іншими письмовими доказами, що є у провадженні не дав.
Так, дійшовши висновку, що твердження виправної установи стосовно вчинення ОСОБА_8 дисциплінарного проступку не відповідають матеріалам провадження, як убачається з мотивувальної частини ухвали, взагалі не навів у ній суть письмових доказів наявних в провадженні, які стверджували вину засудженого і на які представник виправної установи посилався, як на докази вини ОСОБА_8 , не проаналізував наведені докази в сукупності з іншими доказами у провадженні та не зазначив мотивів, з яких відхилив ці докази та прийняв інші, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки належним чином не перевірені доводи виправної установи про наявність в діях ОСОБА_8 складу дисциплінарного проступку.
Суд також не навів доказів на обґрунтування висновків щодо відсутності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні дисциплінарного проступку не дав їм належної оцінки відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Суд фактично виклав лише зміст цілого ряду нормативних актів, в тому числі міжнародних. Однак замість аналізу та оцінки фактичних даних, які містяться в письмових доказах, показаннях свідків, суд в ухвалі лише зазначив назву частини доказів. В ухвалі не зазначено, які саме документи досліджувались, їх назву, відсутній аналіз змісту цих документів, також не зазначено, які дані вони містять, чи стосуються ці дані досліджуваними судом обставинами провадження, які обставини цими доказами підтверджуються або спростовуються.
При цьому, переглядаючи законність накладення на засудженого дисциплінарного стягнення, застосував норми матеріального права, які на момент прийняття рішення начальником виправної установи не набрали чинності.
Із наведених обставин вбачається, що суд першої інстанції не дав аналізу всім зібраним у справі доказам, тобто всім фактичним даним, які містяться в показаннях засудженого, свідків, письмових доказах у проваджені, які стверджують, чи спростовують вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_8 , а тому питань, що вирішуються судом при постановленні ухвали, зазначених у ст. 372 КПК України, не вирішив.
Як встановлено в процесі апеляційного розгляду, ОСОБА_8 , відбуваючи покарання у виді позбавлення волі в ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)», за період з 7 квітня 2014 року, станом на 25 травня 2016 року, 10 разів був підданий заходам стягнення за порушення вимог режиму відбування покарання, в тому числі два рази поміщався в ДІЗО та один раз переводився до ПКТ (а.п. 33).
Не зважаючи на вжиті до ОСОБА_8 заходи, останній, не маючи протипоказань медичного характеру, а також інших об'єктивних перепон, 25 травня 2016 року, демонстративно, в категоричній формі відмовився від проживання в загальній масі засуджених камери № 22, погрожуючи при цьому працівникам виправної установи скоїти кримінально-карні діяння, за що постановою начальника Замкової виправної колонії № 58 від 03.06.2016 року, за результатами проведення службового розслідування, до нього було застосовано захід стягнення у вигляді переведення до приміщення камерного типу строком на три місяці, тобто до 03.09.2016 року.
Твердження ОСОБА_8 та висновок суду про незаконність рішення начальника виправної установи стосовно застосування до засудженого заходу стягнення не відповідає матеріалам провадження та не ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.
Доводи апеляційної скарги виправної установи про те, що висновки суду не відповідають фактичних обставинам провадження, є обґрунтованими і повністю узгоджуються з дослідженими в процесі апеляційного розгляду доказами.
Зокрема, обставини порушення встановленого порядку відбування покарання засудженим стверджується даними рапортів службових осіб виправної установи, з яких вбачається, що ОСОБА_8 , 25 травня 2016 року без поважних причин категорично відмовився проживати в загальній масі засуджених камери № 22 (а.п. 28-29).
Складання таких рапортів, їх належність повністю ствердив допитаний в процесі апеляційного розгляду свідок ОСОБА_10
Вказаних обставин фактично не заперечує і сам ОСОБА_8 , однак викладає свою версію подій.
Із змісту матеріалів службового розслідування по факту відмови ОСОБА_8 від проживання в загальній масі засуджених камери № 22 вбачається, що така відмова є результатом особистої недисциплінованості засудженого та небажання виконувати законні вимоги представників адміністрації виправної установи (а.п. 30).
Даними медичного висновку стверджується, що в період відмови засудженого від проживання в загальній масі засуджених камери № 22, ОСОБА_8 був практично здоровий, тобто за станом здоров'я міг проживати у вказаному приміщенні (а.п. 35).
Змістом жодним чином не спростованої ні засудженим, ні його захисником інформації медичної частини виправної установи вбачається, що станом на 25 травня 2016 року, тобто на момент вчинення ОСОБА_8 дисциплінарного проступку, жоден із засуджених, які знаходилися там, туберкульозом не хворів, а ті засуджені, у кого в минулому, роки назад, була виявлена така хвороба, пройшли лікування у спеціалізованій установі, на даний час такою хворобою не страждають та були відправлені для подальшого відбування покарання в колонії для здорових осіб на загальних умовах (а.п. 74, 77).
Показаннями начальника медичної частини виправної установи ОСОБА_3 , який показав, що всі без виключення засудженні, які утримувалися в камері № 22 на час вчинення засудженим дисциплінарного проступку туберкульозом не страждали, при цьому частина з них, взагалі такою хворобою не хворіли. Ствердив, що спеціальних приміщень для утримання осіб хворих на туберкульоз легень у виправній установі не передбачено, після виявлення таких засуджених, останні ізолюються і направляютьсяу спеціальні установи для лікування. Категорично заперечив наявність таких осіб в камері № 22 виправної установи.
Аналогічними показаннями свідка - засудженого ОСОБА_11 , який заперечив наявність спеціальних приміщень для утримання хворих на туберкульоз.
Наведені докази повністю спростовують доводи скарги ОСОБА_8 про необґрунтованість застосовування до нього заходу стягнення за порушення встановленого порядку відбування покарання.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, ні ОСОБА_8 , ні його захисником не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у колегії суддів відсутні.
Такі обставини ґрунтуються виключно на твердженнях самого ОСОБА_8 , який є прямо зацікавленою особою, його роздумах щодо процесів в державі, діяльності адміністрації виправної установи, систематичних звинуваченнях її службових осіб, суду та колегії суддів в упередженості та необ'єктивності, вільному тлумаченні закону, що не можна визнати допустимими доказами.
Ставлячи питання про скасування постанови начальника виправної установи про накладення дисциплінарного стягнення, ні ОСОБА_8 , ні його захисник конкретних фактів порушення його прав та законних інтересів службовими особами виправної установи та судом не навели, а виключно обмежилися перерахунком та декларуванням норм права, в тому числі процесуального. Такі твердження носять абстрактний характер, а тому вони не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню.
ОСОБА_8 та його захисник натомість не навели обґрунтованих доводів, які би спростовували висновки колегії суддів. Доводи апеляційної скарги засудженого і матеріали провадження не містять вказівок на порушення вимог закону, які були би безумовними підставами для скасування рішення начальника виправної установи про накладення дисциплінарного стягнення.
Об'єктивних даних, які вказували на відсутність складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_8 в матеріалах провадження не встановлено.
Як вбачається з показань ОСОБА_8 в процесі судового та апеляційних розглядів, причиною відмови від проживання в загальній масі засуджених камери № 22 є наявність у співкамерників туберкульозу легень, що становило загрозу його здоров'ю.
Разом з тим, як стверджується вищенаведеними, жодним чином не спростованими ні ОСОБА_8 , ні його захисником об'єктивними доказами, на момент вчинення ОСОБА_8 дисциплінарного проступку, жоден із засуджених, які знаходилися в камері № 22, туберкульозом не хворів, а ті засуджені, у яких в минулому, роки назад, була виявлена така хвороба, пройшли лікування у спеціалізованій установі, на даний час такою хворобою не страждають та були відправлені для подальшого відбування покарання в колонії для здорових осіб на загальних умовах.
Таким чином, жодних об'єктивних перешкод, в тому числі, які б становили загрозу здоров'ю ОСОБА_8 під час перебування в камері № 22, з огляду на те, що в останній знаходилися і засудженні, які не хворіли на туберкульоз взагалі, не встановлено.
Посилання засудженого на наявність в камері № 22 засуджених ОСОБА_12 та Слободського, які за твердженням ОСОБА_8 хворіли на відкриту форму туберкульозу та перебували в камері, не знайшло свого підтвердження в процесі апеляційного розгляду та повністю спростовуються даними офіційної інформації виправної установи, з якої вбачається, що ні ОСОБА_12 , ні Слободський в період перебування там ОСОБА_8 в камері № 22 не утримувались (а.п. 74, 75).
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що 25 травня 2016 року, біля 15 год. 30 хв., засуджений ОСОБА_8 без законних на те підстав, в категоричній формі, відмовившись від проживання в загальній масі засуджених камери № 22, погрожуючи при цьому вчинити протиправні дії, порушив умови відбування покарання та вчинив дисциплінарний проступок.
З огляду на те, що ОСОБА_8 заперечує наявність конфліктної ситуації з засудженими, які перебували в камері № 22, твердження захисника про відмову ОСОБА_8 від проживання в загальній масі засуджених саме з цих підстав не заслуговує на увагу та підлягає відхиленню.
Посилання ОСОБА_8 та його захисника на наявність внесених в ЄРДР відомостей про спричинення засудженому тілесних ушкоджень стосується їх спричинення останньому, за його твердженнями працівниками виправної установи, а не засудженими камери № 22, що на переконання колегії суддів не впливає на встановлення істини у провадженні.
З огляду на те, що дисциплінарне стягнення на ОСОБА_8 накладене начальником виправної установи, а не судом, за результатами проведення службового розслідування, твердження захисника ОСОБА_7 , що таке накладено поза межами встановленого законом строку не ґрунтується на вимогах законодавства та суперечить йому.
Посилання засудженого та його захисника на журнал судового засідання Хмельницького міськрайонного суду від 31.05.2016 року як на доказ фальсифікації посадовими особами виправної установи акту від 31.05.2016 року про відмову ОСОБА_8 від надання пояснень підлягає відхиленню. Оскільки як стверджується журналом судового засідання Хмельницького міськрайонного суду від 31.05.2016 року судове засідання відбувалося в режимі відеоконференцзв'язку з виправною установою, де і перебував ОСОБА_8 , що він не заперечує та розпочалося о 12 год. 08 хв., в той час, як акт про відмову у надані ним пояснень складений о 12 год. цього дня, тобто до початку судового розгляду (а.п. 212).
Будь-яких об'єктивних даних, які б стверджували наявність в ОСОБА_8 таких перешкод, які б об'єктивно та обґрунтовано перешкоджали відбувати покарання в загальній масі засуджених камери № 22, ні в матеріалах провадження, ні в матеріалах особової справи засудженого не встановлено. Не надано таких доказів ні самим ОСОБА_8 , ні його захисником, а тому такі твердження викликають об'єктивний сумнів та не стверджуються належними доказами.
В процесі апеляційного розгляду ОСОБА_8 повністю забезпечені та відновлені права, передбачені КПК України, в тому числі право користуватися допомогою захисника, давати пояснення, подавати докази, тощо.
Колегія суддів вважає, що при застосуванні заходу стягнення за порушення ОСОБА_13 встановленого порядку відбування покарання начальник виправної установи дотримався вимог ст. ст. 131, 132, 134 КВК України та визначив таке з урахуванням ступеня проступку та особи засудженого.
Зокрема, приймаючи до уваги особу ОСОБА_8 , який має понад 10 не знятих і не погашених стягнень, зі своєї негативної поведінки жодних висновків не зробив, систематичність вчинення дисциплінарних проступків, колегія суддів приходить до висновку, що застосований до ОСОБА_8 захід стягнення у виді поміщення до приміщення камерного типу є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження скоєння проступків, тобто ґрунтується на вимогах закону, оскільки інші, більш м'які заходи стягнення застосовані до засудженого позитивного результату не дали (а.п. 33).
Місцевим судом не були встановлені дійсні обставини справи, дана не належна оцінка особі ОСОБА_8 та зроблено передчасний висновок про наявність законних підстав для задоволення скарги засудженого.
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи (провадження), не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання заяви про вчинений злочин проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
А тому, намагання ОСОБА_8 довести незаконність процесуального рішення суду, не дивлячись на те, що таке прийнято на його користь, не шляхом його процесуального оскарження до суду вищої інстанції на умовах та підставах встановлених законом, а за допомогою звинувачення головуючої у протиправній поведінці не ґрунтується на вимогах закону та прямо суперечить йому.
У низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано спеціальними законами України.
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Аналогічну правову позицію містять постанова Пленуму ВСУ від 13.06.2007 року та висновок № 11 (2008) Консультативної рада європейських суддів.
Жодної упередженості головуючої-судді ОСОБА_1 під час розгляду провадження колегією суддів не встановлено, не надано таких доказів ні засудженим, ні його захисником.
Таким чином, вимоги ОСОБА_8 про скасування рішення суду постановленого на його користь підлягають відхиленню.
З огляду на те, що заяви ОСОБА_8 про вчинення відносно нього протиправних дій службовими особами конвойної служби в процесі апеляційного розгляду були спрямовані до військової прокуратури Хмельницького гарнізону та були предметом дослідження даного органу, колегія суддів не вбачає підстав для повторного реагування з цього приводу в порядку ст. 206 КПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» задовольнити.
Ухвалу Ізяславського районного суду від 29 вересня 2017 року, якою задоволено скаргу засудженого ОСОБА_8 та скасовано захід стягнення у виді поміщення в приміщення камерного типу - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні скарги засудженого ОСОБА_8 про скасування заходу стягнення накладеного постановою начальника Замкової виправної колонії № 58 від 03 червня 2016 року у виді поміщення в приміщення камерного типу.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2 .