ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2018 року 15:52 № 826/852/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1., від відповідача - Малогіна А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_3
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві без номеру та без дати.
Позовні вимоги мотивовані наступним:
- акт перевірки не містить посилання на докази, що підтверджують наявність факту порушення позивачем вимог податкового законодавства;
- позивачем не було отримано рішення, прийнятого за результатами розгляду його скарги;
- позивач зазначає, що нарахування штрафу є безпідставним, позивачем доходу отримано не було, оскільки замінити сторону за договором банківського вкладу не вдалося, договір є нікчемним, що підтверджено особою, уповноваженою на ліквідацію банку.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятого рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення без дати та без номеру згідно якого, на підставі акта перевірки від 27.10.2017 №2128/26-15-42-02-12/НОМЕР_1 з урахуванням висновку про розгляд заперечення від 13.11.2017р. №51/26-15-42-02, на підставі пп. 54.3.1, 54 3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170,00грн.
Оскаржуване рішення складене на підставі Акта від 27.10.2017 №2128/26-15-42-02-12/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді вартості успадкованого майна платника податків - фізичної особи ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.» (далі - Акт перевірки).
В акті перевірки сформульовано висновок про те, що позивачем порушено, зокрема, вимоги пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 176.1, ст.. 176, пп.179.1, 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України, податкову декларацію про майновий стан та доходи платника податків за 2016 рік позивачем до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві не подано.
Відповідно до підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані, зокрема, подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим. Аналогічні обов'язки закріплені у пункті 179.2 статті 179, згідно з якою платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 179.2 статті 179 ПК України, обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:
від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;
виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;
від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;
у вигляді об'єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу.
Отже, у будь - якому випадку отримання доходу, крім зазначених вище, подання декларації є обов'язковим.
Аналізуючи посилання позивача про відсутність обставини отримання доходу, суд дійшов наступних висновків.
Так, матеріалами справи встановлено, а сторонами не спростовується, що 5 квітня 2016 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір дарування коштів на депозитному рахунку, що зареєстрований в реєстрі за №486 (далі - договір дарування).
Кошти за даним депозитним договором були розміщені ОСОБА_4 в ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» згідно Договору №2250-650854 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в доларах США від 05.01.2016р.
За умовами Договору №486 від 05.04.2016р. позивач замінювала ОСОБА_4 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК», що визначені умовами Договору №225Б-6505854.
5 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.
Відповідно до пункту 174.6. статті 174 ПК України, об'єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.
При цьому, підпунктом ґ, пункту 174.1 до об'єктів спадщини платника податку, з метою оподаткування, віднесено, зокрема, готівку або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
Отже, кошти, що зберігаються на рахунках, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, віднесено до об'єктів дарування.
Позиція платника податку у даній справі ґрунтується на тому, що доходу позивачем отримано не було, тобто подаровані позивачу кошти не надійшли в розпорядження позивача.
Суд зазначає, що жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено звільнення від оподаткування, не зарахування до складу сукупного оподатковуваного доходу, будь - якого майна, в залежності від можливості розпорядження ним.
Зазначене суд підтверджує тим, що до кола оподатковуваного доходу (хоча й оподатковуваного за нульовою ставкою), віднесено грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем (підпункт 174.2.1. пункту 174.2 статті 174 ПК України).
До позовної заяви позивачем додано рішення про результати розгляду скарг Державної фіскальної служби України від 14.12.2017р., у зв'язку з чим судом не приймаються посилання на те, що позивачем не було отримано рішення, прийнятого за результатами розгляду його скарги, викладені в позовній заяві.
Щодо нікчемності договору дарування, суд висловлює наступну правову позицію.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Крім того, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, позивачем не наведено та не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
На підставі викладеного, та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 16.03.2018.
Суддя С.К. Каракашьян