12 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 914/1317/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,
розглянувши без виклику учасників справи заяву Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017
за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України
про визнання недійсним договорів, застосування наслідків недійсності договорів,
У квітні 2016 Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк", Банк) звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (далі- ТОВ "Авенсіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" (далі - ТОВ "Торгова компанія "Ажур") , про визнання недійсним договору від 23.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між ПАТ "ІМЕКСБАНК", ТОВ "Торгова компанія "АЖУР" та ТОВ "Авенсіс"; визнання недійсним договору від 23.12.2014 про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між ПАТ "ІМЕКСБАНК" та ТОВ "Авенсіс"; застосування наслідків недійсності договору від 23.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014, повернувши сторін у первісний стан, шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису 14195476 з контрольною сумою ДЗЕДВОЗБ18 про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ "Авенсіс" на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014 з дати вилучення, а саме з 14.01.2015.
Рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2016 (суддя Щигельська О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (головуючий - Данко Л.С., судді: Марко Т.С., Марко Р.І.) та постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2017 (головуючий - Євсіков О.О., судді : Кролевець О.А., Самусенко С.С.), відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій прийнято з посиланням на вимоги статей 203, 215, 216, 572, 589, 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 1, 20 Закону України "Про заставу", статей 2, 3, 4, 34, 37, 38, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та мотивовані тим, що позивачем не було доведено суду наявність обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання нікчемними правочинів, вчинених Банком з передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, що унеможливлює задоволення заявленого ПAT "Імексбанк" позову.
ПАТ "Імексбанк" у заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 215, 572, 579, 586, 589, 590, 593 ЦК, статей 1, 3, 4, 7, 16, 17 Закону України "Про заставу" та пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" подібних правовідносинах, просив скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16.01.2017, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 і рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2016 та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ "Імексбанк" надав копії постанов Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 914/1318/16 та від 09.08.2017 у справі №914/1315/16, у яких, на його думку, по-іншому ніж у справі, що переглядається, застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду України від 05.10.2017 відкрито провадження за заявою ПАТ "Імексбанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017 у справі №914/1317/16.
10.01.2018 заява ПАТ "Імексбанк" разом з матеріалами справи №914/1317/16 передана до Касаційного господарського суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2018 справу № 914/1317/16 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: головуючий Чумак Ю.Я., Дроботова Т.Б., Пільков К.М.
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.01.2018 № 61 у зв'язку перебуванням судді Пількова К.М. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 914/1317/16.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.01.2018 для розгляду справи №914/1317/16 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий Чумак Ю.Я., судді Дроботова Т.Б., Кушнір І.В.
08.02.2018 Касаційний господарський суд ухвалив здійснити розгляд справи №914/1317/16 за заявою ПАТ "Імексбанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017 без повідомлення та виклику учасників справи.
Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заяву ПАТ "Імексбанк" слід задовольнити частково з огляду на таке.
У справі №914/1317/16, яка розглядається, судами встановлено, що 18.02.2014 між ПАТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 7/14, та додаткові угоди до нього. Умовами договору, а саме підпунктом 1.1.1 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №5 від 23.12.2014), визначено, що надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139488208 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2015р. (включно) на умовах, визначених цим договором.
Рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі №916/1422/15-г, яке набрало законної сили, встановлено, що ПАТ "Імексбанк" належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав позичальнику кредитні кошти в обумовленому розмірі, однак, останній взяті на себе за договором зобов'язання належним чином не виконував, відтак, рішенням суду позов ПАТ "Імексбанк" до ТОВ "Торгова компанія "Ажур" про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014 задоволено в повному обсязі, стягнуто з ТОВ "Торгова компанія "Ажур" заборгованість за кредитом в сумі 139488208 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 13196731,33 грн., пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 3415737,34 грн.
30.10.2015 на виконання вказаного рішення суду в примусовому порядку, Господарським судом Одеської області видано наказ по справі № 916/1422/15-г, який пред'явлено стягувачем до виконання та 23.12.2015 відкрито виконавче провадження ВП № 49711266.
Також судами було встановлено, що між ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель), ТОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" (боржник) в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Торгова компанія "Ажур", що виникли із договору про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014, було укладено трьохсторонній Договір застави майнових прав від 18.02.2014. Відповідно до умов вказаного договору, заставодавець (майновий поручитель) передав в заставу заставодержателю майнові права, що випливають з договору від 01.04.2013, укладеного між заставодавцем (майновим поручителем) та АТ "Чорноморська транспортна компанія" (пункт 1.1 Договору застави майнових прав). Зазначені майнові права заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ТОВ "Торгова компанія "Ажур" зобов'язань за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014, з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.
Згідно з пунктом 1.3 договору застави майнових прав, заставлені майнові права оцінені сторонами в сумі 63000000 грн.
Також 18.02.2014 ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель) та ТОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) укладено договір про уступку права вимоги до Договору застави майнових прав від 18.02.2014, за яким заставодавець уступає, а заставодержатель приймає в повному обсязі право вимоги на всі майнові права за Договором від 01.04.2013, укладеного між ТОВ "Авенсіс" та АТ "Чорноморська транспортна компанія", які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014 з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.
23.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель), ТОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" (боржник) укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014, за умовами якого сторони домовились про те, що, розриваючи договір, зазначений в пункті 1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за зазначеним договором.
23.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель) та ТОВ "Авенсіс" (заставодавець, майновий поручитель) укладено договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, за яким сторони дійшли згоди розірвати договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 та домовились про те, що, розриваючи договір, зазначений в пункті 1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором.
За результатами укладення зазначених правочинів 14.01.2015 на підставі договору розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вилучено запис 14195476 з контрольною сумою ДЗЕДВ03Б18 про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна ТОВ "Авенсіс".
26.01.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних".
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 № 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк" Северина Ю.П., а 21.05.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 № 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк".
22.01.2016 Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" направлено ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" повідомлення про нікчемність правочину, а саме: договорів від 23.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014.
В обґрунтування позовних вимог ПAT "Імексбанк" посилається на факт нікчемності спірних договорів у зв'язку із наявністю обставин, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стверджуючи, що розірвавши договір застави та договір про уступку права вимоги, Банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника.
Судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову мотивовані тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що на момент укладення оспорюваних договорів - 23.12.2014 ТОВ "Торгова компанія "Ажур" мало прострочену заборгованість за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 18.02.2014, кінцевий строк повернення кредиту не настав і ПАТ "Імексбанк" не мало майнових вимог до боржника за цим договором, а відтак і майнових вимог за забезпечувальними обтяженнями до цього кредитного договору, факт укладення оспорюваних договорів не свідчить про відмову Банку від своїх майнових вимог, яких на момент укладення цих договорів не існувало. Крім того, за оспорюваними договорами відбулася відмова Банку від вимоги про забезпечення своїх майнових вимог за кредитним договором, а не від майнової вимоги, як такої, що була реалізована позивачем у межах справи № 916/1422/15-г про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. До того ж, письмову вимогу Банку про сплату кредитних коштів (дострокове повернення), несплачених відсотків і пені ТОВ "Торгова компанія "Ажур" отримав лише 15.03.2015, натомість договори забезпечення від 18.02.2014 розірвано ще 23.12.2014. Позивач не довів, що Банк безоплатно відмовився від майнових вимог до ТОВ «СП "Агротех", а також того, що розірвання договорів застави майнових прав та уступки права вимоги може призвести до неможливості виконання ТОВ "Торгова компанія "Ажур" зобов'язань за кредитним договором, а відтак, до порушення прав позивача, третіх осіб і вкладників Банку. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/1422/15-г встановлено факт належної заміни предметів застави на підставі додаткової угоди від 23.12.2014 №5 до кредитного договору, що свідчить про відсутність факту відмови Банку від власних майнових вимог. Крім того, суди виходили з того, що рішення про визнання оспорюваних правочинів нікчемними з підстав, передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент запровадження у ПАТ "Імексбанк" тимчасової адміністрації), уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації не приймалося. Натомість таке рішення, всупереч положенням частини 2 статті 38 цього Закону, було прийнято тільки під час ліквідації Банку, що є істотним порушенням визначеної законом процедури.
Проте, у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 914/1318/16 та від 09.08.2017 у справі № 914/1315/16 за позовом ПАТ "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" до ТОВ "СП "Агротех", ТОВ "ТК "Ажур" про визнання недійсними договорів і застосування наслідків недійсності правочину, Верховний Суд України скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що враховуючи приписи статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України "Про заставу" висновок судів про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителя на час вчинення оспорюваних договорів є помилковим, а виходячи з вимог статей 215 ЦК та 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Враховуючи приписи частини 4 статті 38 наведеного Закону висновки судів про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими. Висновки судів про те, що банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/1422/15-г, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначені обставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання вказаних договорів.
Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (статей 215, 572, 589, 590, 593 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України "Про заставу", статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") у подібних правовідносинах.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
У справі № 914/1317/16, яка розглядається Судом, предметом позову є вимога ПАТ "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави майнових прав та уступки права вимоги, укладених на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, з тих підстав, що Банк, укладаючи оспорювані договори протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, при непогашеній кредитній заборгованості, безоплатно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також від свого права звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника.
Відтак, за змістом статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
З аналізу наведених норм вбачається, що застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання; заставодержатель (кредитор) набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов'язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов'язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору. Реалізація кредитором (заставодержателем) права майнової вимоги у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається, зокрема, шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
Отже, у справі, що розглядається, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителя на час вчинення оспорюваних договорів є помилковим.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК. Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК).
Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).
Відповідно до частини другої, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк") протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що кредитний договір, виконання зобов'язань за яким забезпечувалося договорами застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості. За цими договорами заставодавець (майновий поручитель) зобов'язався виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. За оспорюваними договорами про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладеними між сторонами, Банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк" (26.01.2015).
Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими.
Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/1422/15-г, оскільки зазначені обставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову Банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Адже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
Таким чином, у справі, що розглядається, суди на зазначені вимоги чинного законодавства уваги не звернули, не дали належної правової оцінки положенням кредитного договору, договорів застави та уступки права вимоги, результатам перевірки, проведеної уповноваженою особою Фонду, під час якої виявлено факти вилучення Банком ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів протягом листопада-грудня 2014 року, належним чином не з'ясували умов, порядку та дотримання строків виконання боржником зобов'язань за кредитним договором на час укладення оспорюваних договорів. Тобто, суди належним чином не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дали відповідної правової оцінки доводам позивача та наданим ним доказам.
За таких обставин, висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними, тому ухвалені судові рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню.
Статтями 32-34, 43, 84 ГПК встановлено обов'язковість встановлення судом при вирішенні спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при розгляді справи.
Відповідно до частини 1 статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами, визначеними розділом XII1 цього Кодексу, тобто за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тоді як згідно імперативних вимог частини 2 статті 1117 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа №914/1317/16 підлягає передачі на розгляд до господарського суду Львівської області.
Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 11123-11128 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд
1. Заяву Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017 задовольнити частково.
2. Постанову Вищого господарського суду України від 16.01.2017, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2016 у справі №914/1317/16 скасувати.
3. Справу №914/1317/16 направити на розгляд до господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю.Я. Чумак
Судді: Т.Б. Дроботова
І.В. Кушнір