вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"13" березня 2018 р. Справа№ 910/13669/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Коротун О.М.
секретар судового засідання Головатенко А.В.
за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 13.03.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017, повний текст якого підписаний 09.10.2017,
у справі № 910/13669/17 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Національний банк України;
2) Міністерство фінансів України
про зобов'язання вчинити дії
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17. Розгляд справи призначено на 13.02.2018. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 оголошено перерву у розгляді справи до 13.03.2018.
Представник позивача у судовому засіданні 13.03.2018 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 та прийняти нове, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 13.03.2018 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Представники третьої особи-1 та третьої особи-2 у судове засідання 13.03.2018 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно із ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третьої особи-1 та третьої особи-2.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 22.11.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір поруки № 4Б13475И/П, відповідно до п. 1 якого його предметом є надання поруки позивачем, за договором поручителем, перед відповідачем, за договором кредитором, за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Біотрейд» своїх зобов'язань за:
кредитним договором від 07.08.2013 № 4Б13475И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;
кредитним договором від 28.08.2013 № 4Б13524И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;
кредитним договором від 30.08.2013 № 4Б13525И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;
кредитним договором від 23.10.2013 № 4Б13610И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;
кредитним договором від 13.02.2014 № 4Б14069И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.
Позивач вказує на те, що виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в загальному розмірі 701 568 673,78 грн., тому відповідач згідно із умовами договору поруки та ст. 556 ЦК України повинен вручити йому оригінали документів, які підтверджують права позивача як нового кредитора.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору та вимог цього кодексу (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Згідно із платіжними дорученнями № 4 від 23.11.2016, № 5 від 23.11.2016, № 6 від 23.1.2016, № 7 від 23.11.2016, № 8 від 23.11.2016 позивачем перераховано відповідачу кошти в загальному розмірі 701 568 673,78 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: виконання зобов'язань по кредитним договорам № 4Б13476И від 07.08.2013, № 4Б13524И від 28.08.2013, № 4Б13525И від 30.08.2013, № 4Б13610И від 23.10.2013, № 4Б14069И від 13.02.2014 згідно договору поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Стаття 469 ЦК України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.
Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 701 568 673,78 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016.
Відповідно до п. 10 договору поруки відповідач зобов'язаний у випадку виконання позивачем обов'язку боржника за кредитним договором передати позивачу впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Аналогічні положення містяться в статтях 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів, з огляду на обраний спосіб захисту.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із господарським судом першої інстанції, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог статей 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України та статей 180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно із ст. ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом статей 14, 15, 16 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Твердження скаржника про те, що відповідач неправомірно відмовляється надати позивачу оригінали документів, спростовується тим, що ані умовами укладеного між сторонами договору поруки, ані положеннями чинного законодавства України (в тому числі нормами ч.1 ст. 556 ЦК України, на яку посилається позивач) не передбачено обов'язок кредитора в межах договору поруки передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.
Укладеним між сторонами договором поруки передбачено у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю саме належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали. Позивачем не наведено жодного акту чинного законодавства України, з якого б безпосередньо виникав обов'язок відповідача виконати дії, про зобов'язання вчинення яких просить позивач, а також не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачу саме оригінали відповідних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/14022/17, від 22.02.2018 у справі № 910/14107/17, від 27.02.2018 у справі № 910/14109/17.
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що дослідження дійсного обсягу забезпеченого порукою кредитного зобов'язання боржника за кредитним договором не є преметом доведення при розгляді даного спору, з огляду на його предмет та підставу.
З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі 910/13669/17 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД", відсутні.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
У звязку із тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 залишається без змін, пункт 4 ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 вважати нечинним.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13669/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено та підписано 15.03.2018.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень, викладених у ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Ю.Б. Михальська
О.М. Коротун