вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"22" лютого 2018 р., м. Київ Справа№ 910/14946/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Власова Ю.Л.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
за участю секретаря судового засідання Вага В.В.
за участю представників:
від позивача: Чигир Т.Ф.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстар груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017р., м. Київ (повний текст складено 08.11.2017р.) у справі №910/14946/17 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Приватного підприємства "Олімп-Юг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстар груп"
про стягнення 258861,24 грн,
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.10.2017р.) про стягнення основного боргу у сумі 100000,00 грн, пені у сумі 57107,00 грн, 3% річних у сумі 10974,24 грн, інфляційних збитків у сумі 90780,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором про надання охоронних послуг №247-Ф від 16.12.2010р. у визначені договором строки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2017р. провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 40000 грн припинено на підставі п.1-1ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з Відповідача на користь Позивача основний борг в сумі 60000 грн, 3% річних в сумі 10943,02 грн, інфляційні втрати в сумі 90170,13 грн та судовий збір в сумі 3016,69 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що факт наявності боргу у Відповідача перед Позивачем за договором в сумі 60000,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований, строк виконання робіт відповідно до договору є таким, що настав. Разом з тим, судом враховано сплату Відповідачем частини основного боргу у сумі 40000,00 грн після порушення провадження у справі.
Також місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки Відповідач подав в порядку п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України заяву про застосування строку позовної давності до вказаних вимог, яка є обґрунтованою. Місцевий суд, здійснивши власний розрахунок вимог Позивача про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, дійшов висновку про часткове задоволення вказаних вимог.
Не погодившись із вказаним рішенням, Відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в частині стягнення штрафних санкцій.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не надав Відповідачу часу для подання контррозрахунку. Так, Відповідач зазначає, що розрахунок суду є невірним та обґрунтованими є вимоги Позивача про стягнення інфляційних збитків у сумі 89608,09 грн та 3% річних у сумі 10658,00 грн. Також Відповідач звернув увагу, що місцевий суд неправомірно стягнув з останнього судовий збір у сумі 3016,69 грн, який, виходячи із розміру задоволених вимог, насправді має складати 2416,70 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017р. відкрито апеляційне провадження у справі №910/14946/17 та призначено до розгляду на 01.02.2018р.
15.01.2018р. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення на наводить власний розрахунок заборгованості.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 15.02.2018р. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018р. у судовому засіданні оголошено перерву до 22.02.2018р.
21.02.2018р. Відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого судом відмовлено з підстав необґрунтованості.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:
16.12.2010р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №247-Ф про надання охоронних послуг, відповідно до п.1.1 якого Відповідач передає, а Позивач приймає на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей, які знаходяться на його об'єкті (додаток №1), що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 3 (будівельний майданчик), шляхом встановлення одного поста охорони з 16.12.2011р., а з 01.01.2013р. - двох постів із режимом роботи з 08.00 до 08.00 (додаток №2), з метою недопущення несанкціонованих Відповідачем проникнень сторонніх осіб на територію, котрою правомірно володіє Відповідач, доступу до матеріальних цінностей, які на відомих Відповідачу підставах знаходяться в його межах, в тому числі, з використанням технічних засобів охорони (порядок використання технічних засобів охорони визначається за згодою сторін і на умовах, визначених окремим договором).
Відповідно до п.2.1 договору за виконану роботу Відповідач перераховує Позивачу суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем. Вартість фактично наданих послуг складає з 16.12.2011р. до 31.12.2011р. включно - 5547,04 грн, в тому числі, податок на додану вартість в сумі 924,51 грн, а з 01.01.2012р. - 21494,82 грн, в тому числі, податок на додану вартість в сумі - 3582,47 грн.
Згідно з п.2.2 договору фактичне надання послуг охорони фіксується сторонами у двохсторонньому акті виконаних робіт, який складається не пізніше 30 числа поточного місяця. У випадку, якщо протягом 10 діб після вказаного в договорі строку Відповідач не підписав акт виконаних робіт і не надав мотивованих пояснень відмови від його підписання, послуги вважаються прийнятими в повному обсязі.
Згідно з п.2.4 договору у разі прострочення оплати послуг, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми щомісячної оплати за кожен день прострочення.
Відповідно до п.9 договору останній укладається терміном на один рік і вступає в силу з дня його підписання обома сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну договору жодна зі сторін не вимагатиме його розірвання, договір вважається продовженим на той же строк, на тих же самих умовах з оплатою послуг охорони чинних на день пролонгації.
01.06.2012р. сторонами укладено додаткову угоду №01 до договору, в якій викладено п.1.1 договору в наступній редакції: "За цим договором замовник передає, а виконавець приймає на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей, які знаходяться на його об'єкті (додаток №1), який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 3 (будівельний майданчик), шляхом встановлення трьох постів охорони із режимом роботи з 08.00 до 08.00 (додаток №2), з метою недопущення несанкціонованих замовником проникнень сторонніх осіб на територію, котрою правомірно володіє замовник, доступу до матеріальних цінностей, які на відомих замовнику підставах знаходяться в його межах, в тому числі, з використанням технічних засобів охорони (порядок використання технічних засобів охорони визначається за згодою сторін і на умовах, визначених окремим договором)".
У вказаній додатковій угоді контрагентами погоджено, що за виконану роботу, Відповідач перераховує Позивачу суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем. Вартість фактично наданих послуг складає 14,45 грн. за годину охорони 1 поста, в тому числі, податок на додану вартість в сумі 2,41 грн.
На виконання умов договору у період з січня 2014р. по липень 2015р. Позивач надав Відповідачу послуги з охорони об'єктів на загальну суму 380000 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт №О-00012879 від 31.01.2014р. на суму 20000 грн, №О-00013135 від 28.02.2014р. на суму 20000 грн, №О-00014274 від 31.03.2014р. на суму 20000 грн, №О-00015447 від 30.04.2014р. на суму 20000 грн, №О-00017653 від 31.05.2014р. на суму 20000 грн, №О-00018977 від 30.06.2014р. на суму 20000 грн, №О-00019392 від 31.07.2014р. на суму 20000 грн, №О-00021619 від 31.08.2014р. на суму 20000 грн, №О-00021704 від 30.09.2014р. на суму 20000 грн, №О-00023403 від 31.10.2014р. на суму 20000 грн, №О-00024997 на суму 20000 грн, №О-00026310 від 31.12.2014р. на суму 20000 грн, №О-00028698 від 31.01.2015р. на суму 20000 грн, №О-00028866 від 28.02.2015р. на суму 20000 грн, №О-00031868 від 31.03.2015р. на суму 20000 грн, №О-00033380 від 30.04.2015р. на суму 20000 грн, №О-00035017 від 31.05.2015р. на суму 20000 грн, №О-00035535 від 30.06.2015р. на суму 20000 грн, №О-00036783 від 31.07.2015р. на суму 20000 грн.
Відповідач оплатив надані Позивачем послуги за період січень 2014р. - лютий 2015р. на загальну суму 280000,00 грн, що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями. Під час розгляду справи Відповідач частково погасив заборгованість у сумі 40000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №3578 від 15.09.2017р. та №3639 від 13.10.2017р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами був укладений договір №247-Ф від 16.12.2010р. про надання охоронних послуг, відповідно до якого Позивач у період з січня 2014р. по липень 2015р. надав Відповідачу послуги по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей, які знаходяться на його об'єкті (додаток №1), що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 3 (будівельний майданчик) на загальну суму 380000 грн. Проте Відповідач оплатив вказані послуги частково на суму 280000,00 грн, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем утворилася заборгованість у сумі 100000,00 грн, строк сплати якої відповідно до п.2.1 договору настав.
Разом з тим, під час розгляду справи місцевим судом Відповідач частково погасив заборгованість у сумі 40000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №3578 від 15.09.2017р. та №3639 від 13.10.2017р.
З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 40000,00 грн слід припинити на підставі п.1-1ст.80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.).
У зв'язку із неналежним виконання Відповідачем грошового зобов'язання Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в сумі 57107,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.610, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що розрахунок пені, здійснений Позивачем без врахування ст.253, 254 Цивільного кодексу України, п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а тому період нарахування визначено невірно. З огляду на вказане, обґрунтованими є вимоги Позивача про стягнення пені у сумі 55918,81 грн.
Разом з тим, 03.11.2017р. Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
Відповідно до ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч.4, 5 ст.267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вірно зазначено місцевим судом, з позовними вимогами про стягнення неустойки за порушення строків оплати послуг охорони наданих у березня 2014р. - липня 2015р., Позивач звернувся до суду лише 01.09.2017р., а тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення строків оплати послуг, наданих у вищевказаний період, фактично сплив. З огляду на вказане у задоволенні вимог Позивача про стягнення пені слід відмовити.
Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 10974,24 грн та інфляційних втрат в сумі 90780,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. N52/30).
Згідно з п.3.1., 3.2., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, здійснений Позивачем без врахування ст.253, 254 Цивільного кодексу України, п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а тому період нарахування визначено невірно.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про їх часткове задоволення, а саме, 3% річних на суму 10943,02 грн та інфляційних втрат на суму 90170,13 грн.
Апеляційний суд не приймає розрахунок Відповідача, відповідно до якого розмір інфляційних збитків має становити 89608,09 грн, а розмір 3% річних - 10658,00 грн. Як вбачається із розрахунку Відповідача, останній зменшив періоди нарахування штрафних санкцій, які були визначені Позивачем, у зв'язку із чим і розмір штрафних санкцій у розрахунку Відповідача був меншим.
Апеляційний суд не приймає доводи Відповідача, що місцевий суд неправомірно стягнув з останнього судовий збір у сумі 3016,69 грн, який, виходячи із розміру задоволених вимог, насправді має складати 2416,70 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача основний борг у сумі 100000,00 грн. При цьому, Відповідач сплатив 40000,00 грн після порушення провадження у справі.
Відповідно до абз.5 п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.) може бути покладений на відповідача.
Отже, місцевим судом при визначенні розміру судового збору, який підлягає до стягнення з Відповідача, враховано ст.49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.) та абз.5 п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення місцевого суду згідно з ст.277 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 269-270, 273, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстар груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017р. у справі №910/14946/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017р. у справі №910/14946/17 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 14.03.2018р.
Головуючий суддя Ю.Л. Власов
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов