465/1838/17
2-а/465/115/18
Іменем України
27.02.2018 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі:
головуючої судді Мартинишин М.О.
при секретарі Потюк В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора ВПО ДДЗ 3 батальйону ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
30.03.2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора ВПО ДДЗ 3 батальйону ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №557875 від 24.02.2017 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.
Свої вимоги мотивує тим, що таке рішення відповідача є протиправним, а дій незаконними та притягнення до адміністративної відповідальності - безпідставним, оскільки його вини у вчиненні адміністративного правопорушення немає, а тому просить таку постанову скасувати за відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Просить позов задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує повністю, просить такий задоволити, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
Представник відповідача ОСОБА_2 патрульної поліції м. Львова ДПП та відповідач ОСОБА_3П у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце слухання справи, не з'явилися, а тому суд вважає, що справу слід слухати їх відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що 24.02.2017 року інспектор ВПО ДДЗ 3 батальйону ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №557875.
Як вбачається із постанови, що ОСОБА_1, 24.02.2017 року о 23:25 год. на автодорозі М-06 Київ-Чоп 510 км. 600м. керуючи автомобілем марки «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 на дорозі з двостороннім рухом, що має на одній смузі для руху в кожному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху, перетнувши дорожню розмітку чим порушив п.11.3 ПДР України та не мав при собі посвідчення водія на право керувати транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.2.1а) ПДР України.
Стаття 6 у ч. 1 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що, мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Стаття 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Під час винесення постанови не дотримано вимог статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та дотримання процесуального порядку кожної справи.
В силу змісту ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно змісту ч.1 ст.14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності притягаються власники (співвласники) транспортних засобів за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
З матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1, він заперечує 24.02.2017 року факт порушення ним правил дорожнього руху, так як він 24.02.2017 року о 23:25 год. на автодорозі М-06 Київ-Чоп 510 км. 600м. керуючи автомобілем марки «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 не перетинав дорожню розмітку п.11.3 ПДР України та мав посвідчення водія відповідної категорії з приводу чого він повідомив працівника поліції ОСОБА_3, що такий знаходиться у валізі. Однак працівник поліції ОСОБА_3 перевіривши його службове посвідчення, страховий поліс та технічний паспорт автомобіля - повернув їх йому та повідомив, що він може їхати далі. При цьому жодних пояснень у нього та пасажирів не відбирались, жодних до документів не складались. Отримавши назад свої документи, він продовжив рух. 03.03.2017 року він отримав через поштове відправлення оскаржувану постанову. Тому суд дає віру, що ОСОБА_1в даному випадку не порушував вимог ОСОБА_4 дорожнього руху.
Попри це, суд звертає увагу на те, що працівниками поліції не здійснено відповідної фото чи відеофіксації правопорушення та не було зібрано належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити факт і встановити вину позивача у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, та не відібрано пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, тощо, відтак твердження відповідача, що позивач порушував п.11.3 ПДР України та п.2.1а) ПДР України є припущенням.
При цьому, суд наголошує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення не може ґрунтуватись виключно на висновках працівників поліції, за відсутності доказів винуватості особи, отриманих не інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.
Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 Постанови від «06» березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 62 Конституції України встановлює “призумцію невинуватості”, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У даній справі, крім висновків відповідача, який склав постанову у справі про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які допустимі докази на підтвердження факту порушення позивачем ОСОБА_4 дорожнього руху, у зв'язку із чим, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
При цьому, судом враховано, що в ході судового розгляду відповідачем не надано доказів, зокрема, матеріалів фіксації порушення позивачем ОСОБА_4 дорожнього руху на спростування його позовних вимог та заперечень позивача щодо факту вчинення адміністративного правопорушення.
У силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Крім того, даною постановою зазначено: судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Між тим, на думку суду, належним доказом наявність адміністративного правопорушення в діях позивача встановлена не була.
Після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із ст. 9 КпАП України у ОСОБА_1в даному випадку відсутнє адміністративне правопорушення (поступок), оскільки в його діях не була протиправної, винної(умисної або необережної) дії чи бездіяльності, якою було б порушено ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена без врахування та належної перевірки всіх обставин справи щодо наявності чи відсутності в діях позивача ознак правопорушення, за яке законом передбачено адміністративну відповідальність, не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення.
Згідно ч. 3 ст. 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Разом з тим, на час судового розгляду справи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З вищевказаного, суд вважає, що відповідач доказів правомірності винесення постанови не надав, вимоги позивача щодо скасування постанови є правомірними і такі позовні вимоги підлягають до задоволення, а тому слід скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №557875 від 24.02.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки не вбачається в діях позивача порушення правил дорожнього руху України.
При цьому суд відхиляє посилання представника відповідача у письмовому клопотання від 04.07.2017 року на пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду, оскільки позивач 03.03.2018 року отримав оскаржувану постанову, та звертався з скаргою на постанову до ОСОБА_2 патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції з приводу чого отримав лист за результатом розгляду його скарги на постанову від 21.03.2017 року №В-24/41/12/01/2017 на №В-24 від 16.03.2017 року. Суд враховує положення ч. 4 ст. 122 КАС України, яка передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Відтак, позивачем строк звернення до адміністративного суду не пропускався.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 20, 28, 44, 47, 77, 90, 192, 210-211, 241-246, 250, 286, 294 КАС України, суд, -
позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №557875 від 24.02.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.
Рішення може бути оскаржено сторонами безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 07.03.2018 року.
Суддя: Мартинишин М.О.